Ірина Білоцерківська: Коли заходить якийсь цікавезний рукопис, я відчуваю нестримне бажання показати його світові

Є у мене дурнюща звичка, ще родом з дитинства. Проводячи час із книжками, відгортати добрячу купку сторінок і дізнаватися сюжетні лінії наперед. Із «Принципом втручання» стосунки склалися зовсім по-іншому. Моя стара приятелька загубилася у математичних формулах ілюстрацій, забігала між рядками з чорнявими літерами, зачепилася за текстильну закладку і вистрибнула аж на найостанніший аркуш. Зрештою, там ми і зустрілися. Не знаю, що зробила Тамара Горіха Зерня, але мені захотілося дізнатися всі таємниці загадкового замку, з призначеною авторкою поетапністю. А ще я переживала за Станіславу. Чи не забагато для жінки, яка допомогла ідентифікувати тіло коханого за шрамом на щиколотці і стоматологічною карткою, кожен день ставати учасницею все нових пригод? А ще Станіславине рідне місто викликає огиду. Подібне віднайшло своїх зодчих у серцях і мізках тисяч людей. Оселилося в душах, які так і не узріли війну. І дарма, що вона триває вже майже вісім років. Мабуть саме тому, мудра авторка воліла залишити місто без імені.

Зорі склалися на небосхилі так, що «Принцип втручання» став моєю першою персональною книжкою від «Білки». Хоча, знайомство із видавництвом почалося дещо раніше. Одного весняного дня, я взяла у колежанки знамениту «Доцю». А далі — повний захват від самого роману і якості його паперового втілення. «Білка» з’явилася після початку війни і чаклує над якісною вітчизняною літературою вже трохи менше трьох років. Її засновницю і директорку пані Ірину Білоцерківську я побачила на Book Space Fest 2021 у Дніпрі і записала з нею ось цю розмову. Ми говорили про сучасну українську літературу, долю паперових книжок та ознаки якісних рукописів. Хочете намалювати картинку нашого спілкування у своїй свідомості? Уявіть фестиваль. А точніше, великі білі павільйони, заставлені книжковими стендами, похмуру днину та річку Дніпро.

— На скільки мені відомо, «Білка» народилася після війни. Що Вас спонукало дати видавництву життя?

— Усе почалося з книжки Сергія Сергійовича Saigon «Грязь [*khaki]». Його першої праці, яку ми випустили у великий світ, коли ще не були видавництвом. Спочатку її надрукували у «Folio». Та коли з’ясувалося, що більшість великих мереж не бажають брати менше 10 книжок від одного продавця, я вирішила, що мені потрібно іще. Можливо, не десять, а п’ять — і я їх вмовлю продавати нашу класнючу літературу. Тоді я підготувала чудову книжку Валерія Кришеня «Проїду світ» та знамениті «Чемоданні історії». Потім у моєму житті з’явилася неперевершена Тамара Горіха Зерня. До речі, вона була художньою редакторкою «72. Записки комбата», авторства Олександра Вдовиченка. У принципі, мене поніс потік. Коли заходить якийсь цікавезний рукопис, я відчуваю нестримне бажання показати його всьому світові. Що ж стосується «Грязь [*khaki]», ця книжка стала для нас щасливою і вже переживає шостий додрук.

— У частини українців, чомусь побутує упереджене ставлення про паперові книжки. Вони не хочуть їх купувати, бо вважають за краще скачати текст у мережі Інтернет.

— Звісно, хтось усе читає в Інтернеті, а хтось любить книжки. Люди діляться на таких і сяких, і це — абсолютно нормально. Видавництво «Білка» працює для тих, кому до вподоби гортати паперові сторінки. На моє переконання, сучасна книга має бути трохи більшою, ніж просто джерело інформації. Тому, для мене важливо, аби вона радувала око гарною якістю. Думаю, ви у курсі, яка в нас класна поліграфія. Ми використовуємо ілюстрації, максимально додаємо фото та різні зображення. Безперечно, це все зробить дорожчим друк, але іншого шляху не дано. Та якщо вже людина наважилася витратити гроші на книгу, вона має отримати продукт, здатний прикрасити її життя не тільки інтелектуально. Дуже потрібною є і візуальна естетика. А ще, літературу можна дарувати. Сьогодні слова «книга — найкращий подарунок» знову повернулися до актуальності. На світі завжди знайдуться люди, яким нічого не треба, бо вони мають усе. Саме їх можна ощасливити новенькою книжкою.

Іще не варто забувати про бібліотеки, зокрема про шкільні. З ними дуже плідно співпрацює наше видавництво. Через карантини і повернення нашого улюбленого зубожіння, люди втрачають можливість купувати книжки. Тому, ми знайшли вихід і постачаємо їх до бібліотек.

— Як виглядає портрет читачів видавництва «Білка»? Що це за люди, і з чим їх їдять?

— Вони доволі різні. По-перше, серед наших читачів чимало ветеранів, волонтерів, військових і літніх людей. Ми видаємо книжки про сучасну Україну, і вона їм болить. Для них важливо, аби ми перетворювалися на цивілізовану європейську країну, впевнено крокували вперед і в жодному разі не згортали з цього шляху.

По-друге, частина наших читачів для себе тільки відкриває сучасну українську літературу. Для мене — це радісна новина, яка дорівнює перемозі, по-справжньому, неймовірний феномен. Хоча, «Білка» випустила і російськомовні, і англомовні книжки. Та україномовні гріють душу найбільше. До речі, наше видавництво має дві нагороди від ВВС News Україна за кращу книгу року. У 2019-му її здобула «Доця» Тамари Горіха Зерня, а в 2020-му — роман Сергія Сергійовича Saigon «Юпак».

«Білці» є, що запропонувати людям. Особливо, коли вони ще нічого не читали про війну. Ми намагаємося для них підібрати книжку, яка ляже на серце. Наше видавництво накопичило не лише мемуари, але і художню літературу про сучасну війну. Приміром, один детектив має точки дотику з темою бойових дій, а наші фотоальбоми чарують світлинами. Тому, ми можемо запропонувати різні книжки. За виключенням, хіба що двох найпопулярніших, серед українських читачів, напрямків. Я маю на увазі жіночі романи, у стилі любовної любові та фентезі.

— Фентезі, на кшталт, саги про Гаррі Поттера?

— Безперечно, це — чудова серія книжок. Та ми видаємо лише праці українських письменників. У першу чергу, «Білці» цікаво саме це.

— То є Ваша фішка?

— Це — наша ніша. Перекладати світові бестселери, річ абсолютно потрібна і дуже корисна. Особливо, на гарну українську мову. Як, приміром це зробили фахівці, що працювали над «Гаррі Поттером». Сага про молодого чарівника заслуговує найфантастичніших оцінок та відгуків. Та наше завдання — плекати таланти українських авторів і допомагати людям, які пишуть про сучасну Україну. В іншому випадку, наші діти та онуки не матимуть, що читати та писати про нас.

А ще, «Білка» хоче зберегти сучасну літературні спадщину. Ми не знаємо подальшої долі технологій і навіть гадки не маємо, що станеться з великою кількістю талановитих електронних літер, які зараз знайшли домівку у віртуальних хмарах. Може, вони помруть. Зовсім інша справа — друковані книжки, видані на якісному папері. Вони зможуть жити десятиліттями, чи навіть століттями. Мені дуже важливо передати доробок наших сучасників. Хочу, закидати їхніми книжками вічність.

— А «Білка» видає українських класиків?

— Їхній друк орагнізовують багато різних видавництв. Мені цікаво братися за тих авторів, чиїми книжками не займаються інші. Звісно, моє видавництво маленьке. У 2021 році ми випустили у світ близько 20 книг і нам, чесно кажучи, було важкувато фінансово. Утім, ми сподіваємося, що включаться читачі, і завдяки ним, ми зможемо перевидати вже надруковані книжки.

— А як щодо книжок на історичну тематику?

— Мені цікаві події сучасної України. Якщо я пишу, чи видаю щось про наше минуле, то давнина має сягати не глибше століття. Єдине виключення, праці Валентина Терлецького. Він пише дуже цікаво, адже усе своє життя досліджував феномен козацтва. Утім, Валентин мені пообіцяв присвяти сьому книгу з цієї серії козацькому духові у сучасній Україні. Його відтворенню у волонтерах, добровольцях і мобілізованих військових. Нова праця Валентина Терлецького розповідатиме про все, що ми змогли зберегти, не зважаючи на окупацію.

— Коли говориш слово «білка», уявляєш руду пухнасту тваринку, яка лазить по дереву і збирає горішки. Чому Ви обрали для видавництва саме таку назву?

— Білка — всеїдна тваринка, вона — хижак. І це прекрасно описує нашу різноманітність жанрів. Як я вже казала, ми, хіба що не видаємо фентезі та любовну літературу. Це не те, що подобається мені, а тому я не можу оцінити якість подібних рукописів. Звісно, якщо ти хочеш сказати: «Я за це несу особисту відповідальність», ти називаєш справу своїм ім’ям. Мене звати Ірина Білоцерковська. Тому, видавництво — «Білка».

— Чим «Білку» має зацікавити письменницький рукопис?

— Я схильна до жанрової літератури і люблю гостросюжетні книжки. Мені важливо, щоб читати було цікаво. Тому, я беру участь у журі конкурсу «Коронація слова» і намагаюся познайомитися з максимальною кількістю надісланих рукописів. Тема війни для мене надважлива. У нас дуже багато ветеранської літератури і волонтерських книжок. Є навіть дві праці діючих військових.

— Кожна книжка особлива. Творець у неї вкладає свої енергетику та тепло. Чи існують критерії, які гарантують книжці та її авторові здобути у очах публіки вау-ефект?

— Чесно кажучи, я не знаю. Я обираю для публіки книжки, які подобаються мені самій. Захоплюючі та цікаві! Ті, які викликають інтерес і закохують зі своєї найпершої сторінки. Та бувають різні ситуації. У нудних та нецікавих рукописах, я не завжди доходжу навіть до десятого аркушу. А ще, надаю перевагу бадьорості і терпіти не можу скиглення та ниття. Дуже не люблю все, що заважає мені вірити в найкраще майбутнє. Тому, якщо книжка не може мати щасливого фінішу, вона принаймні мусить містити в сюжеті оптимістичні ноти. Якщо публіка у захваті, це означає що у нас з читачем сходяться думки і літературні смаки. Тоді все вистрілює, немов феєрверк.

— Що б Ви порадили людям, які мріють стати письменниками, або відкрити власні видавництва?

— Молодим письменникам, я б сказала таке: «Якщо можеш не писати — не пиши». Автор, який може не писати не надихає навіть себе. З видавцями — точно така ж історія. Якщо ти можеш не видавати книжки — не роби цього. Це — важкий хліб, а в моєму форматі, то взагалі не про гроші. Ми видаємо книжки, не для того, щоб скласти докупи свої фантастичні мільйони. Ми шукаємо кошти на випуск нової літератури. І це доволі непроста річ. Адже волонтерський формат залежить не від держави, чи грантівських коштів. Його доля — в долонях читачів. Якщо ми спроможні запропонувати люду цікаві книжки, ми отримаємо гроші, щоб народити новинки.

— Ветеранська література. Як за її допомогою зробити маси патріотичнішими?

— Поширювати її серед молоді, серед дітей, максимально серед бібліотек, особливо сільських. Всі ці гранти, які використовуються для того, щоб станцювати у повітрі гопак — краще витратити на підтримку сільських бібліотек і їх наповнення ветеранською літературою.

— Чи подобається Вам Book Space Fest 2021?

— Мабуть, книжковий фест у Дніпрі, який відбувся у докарантинному 2019 році, видався успішнішим. На нього завітало більше людей. Утім, цьогорічний мені подобається кращою організацією. У тому числі, і форматом. Ми нібито знаходимося на відкритому просторі, але наші книжки захищені від вітру і вологи. Люди, які приходять, інколи дуже довго обмірковують, на якій саме книзі варто зробити фініший вибір. Безперечно, покупці прискіпливо міркують і вивчають палітурки. Утім вони ставлять за мету придбати, а не просто погортати сторінки. А далі вже все в руках видавця, чи продавця. Саме від його вміння зацікавити, залежить, чи піде покупець додому з книжкою.

— Які плани на майбутнє?

— Найближчим часом ми готуємо до видання книгу з оповіданнями ветерана Андрія Кириченка. Автора, якого більшість читачів знає за збірками віршів. Утім, цього разу Андрій написав прозу. Називатиметься книжка «Мисливці за градами». Іще ми запланували літературну новинку «Вихід», авторства Ігоря Сави. Сам пан Сава є священиком. Він розповів історію про вихід його церковного приходу з тенет Московського патріархату. Російською вона називається «Ісход» і натякає на паралель із виходом євреїв з Єгипту. Назва робить відсилку до рабства, в якому перебувала українська церква століттями. Ігор Сава впорався з працею на відмінно і написав надзвичайно цікаву розповідь. Як вона вийде, дуже вам раджу придбати її і прочитати.