У Дніпрі рідні полеглих бійців зібралися на цікавий форум

— Найголовніше, це — спілкування. Ми намагаємося збиратися часто. Ось нещодавно, їздили до профілакторію. Мами і дружини загиблих бійців, зазвичай, знають одна одну давно. Хтось, навіть з 2014 року. Ми спілкуємося і, це допомагає розслабитися. Мій син Дмитро Полєвий був морпіхом. Загинув у бою під Водяним, у 2017-му. Кажуть, час лікує. Яка ж це неправда! Він може лише притупити біль, — сказала пані Любов.

— Ми навчилися жити з біллю. Вона від нас нікуди не поділася. Нас дуже часто накриває, інколи без жодного приводу. Може стати настільки боляче, що ти буквально ридаєш у подушку. Мій син Толя загинув у катастрофі літака ІЛ-76. Хлопець тільки-но вступив у доросле життя. Йому було лише вісімнадцять років, — розповіла Ольга Горда.

— Ми намагаємося не показувати свою біль на людях. Інколи мені доводилося чути: «А зачєм он туда пашол?». Відповідь — він туди пішов, щоб захистити тебе, і твоїх дітей. Моя подруга каже: «Ти — дуже сильна жінка. Намагаєшся триматися». Я втратила двох дітей! Після загибелі Дмитра, не витримало серце мого старшого сина, і він помер від інфаркту. Він мав свою фірму і дуже багато допомагав військовим. Нам надзвичайно складно. Та ми — мами, намагаємося триматися докупи і казати одна одній добрі слова, — поділилася пані Любов.

— Ми дуже сумуємо одна за одною і нам би хотілося бачити частіше. Добре, що є хоча б телефони. Утім, ми мріємо про наступні зустріч, щоб можна було побачитися і обійнятися, — сказала Ольга Горда.

— А ще ми працюємо з психологами. Першою мені надала допомогу Ольга Іларінова. Вона змогла мене висмикнути з болючого стану. Я б також дала гарну рекомендацію Олегові Чабаненку. Він — дуже файна людина і блискавичний фахівець, — радить Любов Полєва.

У неділю, 5 вересня пані Любов та пані Ольга змогли, на решті, обійнятися. Вони завітали на форум родин загиблих Героїв «Маленькими кроками назустріч один до одного». Члени сімей бійців Небесної Гвардії зібралися у міському молодіжному парку дозвілля та відпочинку «Новокодацький». Подію організувала «TAPS Україна» за підтримки міської ради Дніпра. Форум проходить вже вдруге.

Попри прохолодну вересневу погоду, рідні бійців купалися у теплій дружній атмосфері. На них очікували групові заняття з психологами, йога, смаколики, масаж, гра на барабанах та різноманітні майстер-класи. Жодного натяку на нудні промови, чи інший офіціоз на форумі не було. На початку учасники розділилися на групи, щоб працювати з психологами. Останніх організатори відбирали вельми ретельно. Усі кандидати повинні були мати кваліфікацію роботи з травмою та втратою. Чимало психологів форуму їздили на передову, щоб працювати з хлопцями в польових умовах та займалися підтримкою родин загиблих з 2014 року.

— Коли ми переживаємо горе, воно забирає дуже багато сил та ресурсів. А ще, залишає чимало почуттів зі знаком мінус: страх, агресію, вину. Наразі ми зіткнулися з таким явищем як непрожита втрата. На перший погляд, ніби ти все усвідомив та пережив, але тобі щось заважає рухатися далі. Не можеш дозволити собі бути щасливим і дивитися у майбутнє. Завдання форуму — навчитися людей звертати увагу на свої почуття, допомагати самому собі, коли накриває і стає погано, — розповіла психологиня Олена Шилова.

Її чоловік Сергій, позивний «Грін» загинув у липні 2015 року. Підірвався під Гнутовим на міні і помер у лікарні імені Мечникова в Дніпрі. Сергій Шилов нагороджений відзнакою «Народний Герой України». Та попри це, пані Олені довелося три роки доводити, що її чоловік воював. Адже «Грін» був командиром 2-ї роти, 8-го окремого батальйону «Аратта» у ДУК ПС.

— Я знаю, що психологічна допомога працює. Я вибиралася сама і тепер хочу допомогти іншим, — сказала пані Олена.

Дуже часто рідні полеглих бійців стикаються з байдужістю, чи то пак, навіть з грубістю оточуючих.

— Ти зачєм ево пустила в АТО? Це питання змушені чути вдови далеко не раз. Варто молодій жінці сказати, що її чоловік загинув на війні — і оточуючі на неї виплескують хвилю негативу. Така агресія тільки посилює біль. Знаєте, мій брат загинув на війні з Росією. Я його дуже люблю. Не всі розуміють, що ці хлопці закрили мир над нашими головами, ціною власних життів. Саме тому, ми дуже хочемо підтримати батьків і вдів, — розповіла Лілія Кравець — організаторка всіх заходів «TAPS Україна»

Інколи психологам «TAPS Україна», фактично доводиться мирити рідних бійців.

— У процесі роботи ми виявили, що батьки полеглого і його дружина можуть мати конфлікти. Від цього найбільше страждають діти. Ми навчаємо дорослих мистецтву спільної мови, зарадити того, аби поставити на ноги малечу і закласти в її серце світлу пам’ять про тата. І знаєте що? Ми добилися дуже позитивних результатів, — додала Лілія Кравець.

Отримати від «TAPS Україна» психологічну допомогу можна не тільки на форумі. У організації діє програма реабілітації родин полеглих. Є нагода ходити на індивідуальні, чи групові заняття, а ще розмовляти з психологом і одночасно займатися рукоділлям. Та для того, щоб знайти сили повернутися до життя, лише зусиль психолога недостатньо. Терапія дає позитивні результати тоді, коли над ними працюватиме сама людина.

— У психології діє принцип п’ятдесят на п’ятдесят. Іншими словами, 50% успіху — робить спеціаліст, а решта 50% - відповідальність людини. Якщо вона не хоче рухатися вперед і працювати над своїми почуттями, нічого не вийде. Звісно, психолог може влаштувати танці з бубном та перевернутися на виворіт, але за умови пасивності клієнта, навіть надзусилля фахівця не дадуть результатів. Утім, дуже важливо обрати спеціаліста, з яким вам буде максимально комфортно. Якщо не підійшов один, не варто зупинятися. Можливо, ви прийдете до іншого фахівця, і він виявиться тим психологом, який потрібен саме вам. Головне не падати духом, — переконана Олена Шилова.

Опісля занять з психологами, рідні полеглих бійців займалися рукоділлям на майстер-класах, а потім дивилися концерт.