Олександр Новохатський: Майбутнє за цивілізацією Творців

Давайте уявимо великий корабель, який пливе по безкрайому океану. На судні зламалася навігація і капітан рухає його навмання, сподіваючись знайти довгоочікуваний обрій. Це — найперша картинка, яку намалювала моя свідомість після прочитання статті Олени Скоморощенко «Народження Людина-Творця». Корабель, що загубився — це все людство в цілому, а безкраїй океан — туманність його майбутнього.

Зроблю невеличкий сплоєр. Коли відходив у минуле античний світ, вимальовувалися риси середньовічної християнської цивілізації. Потім настала епоха Ренесансу і гуманізму. Далі — «Свобода! Рівність! Братерство!» Великої Французької Революції. Про комунізм та капіталізм ви, мабуть, пам’ятаєте, краще за мене. Наступною віхою людського розвитку стала, побудована після Другої світової війни, «Держава загального добробуту». На цьому поки що все. Історія ставить знак питання на подальшому майбутньому людства. Яким воно буде допоки не відомо. Олена Скоморощенко бачить його у створенні цивілізації творців. Та чи можлива вона, якщо на нашому кораблі сидить масова людина? Істота, яка любить споживати і отримувати задоволення. Про цивілізацію майбутнього i-ua.tv поспілкувався з політологом Олександром Новохатським.

— Де нам шукати обрії нового світу?

— Ми звикли обговорювати речі, які устоялися та відбулися. Філософи, антропологи, методологи описують те, що є вже втіленим. Утім, для подій, які не проявилися у повному обсязі і не встановили свій уклад, така практика є хибною та недоречною. Тому, оцінювати нові проекти, з точки зору, методології існуючих інструментів — повне безумство. Це все одно, що міряти тиск лінійкою. Ось така ситуація.

— Чи бачите Ви як філософ, речі які ще тільки набувають силу? Передвісники того самого проекту, що зараз активно шукають всі мислителі.

— Насправді, не всі. Більшість тих акторів-учасників сучасних подій (того самого «капітана» з вашої моделі), намагаються законсервувати, або апгрейдити існуючий стан. Я суджу по тих, хто мені відомий у контексті досліджень «Українського барометра» щодо встановлення того, що саме з нами відбувається,. Насамперед, ці діячі-філософи хочуть виправити його окремі недоліки. А ось людей, які усвідомлюють, що нове ніколи не є витоком старого, насправді дуже мало. Наприклад, фломастер у порівнянні з олівцем не новий. Новим є інший спосіб відтворення і запам’ятовування інформації. Скажімо, малювати образи у електронних програмах для художників.

Утім, науковці, або дослідники прагнуть модернізувати старі витвори. Та сьогодні це недоречно. Людство знаходиться у такому стані, коли будь-який апгрейт існуючих соціальних систем не дасть бажаного результату. Оновлення матриці «ти — начальник, я — дурень» ніколи не подарує стану Щастя. Бо Щастя — зовсім не про гроші. Це означає бути творчою людиною, знайти своє істинне «я» та реалізовувати власні можливості. І під час його пошуків зовсім не варто звертатися до старих соціальних систем. Адже, щоденно ми стаємо перед дилемою: бути собою, або під лаштуватися заради стабільності під рамки, до встановлення яких, ми ніколи не мали жодного відношення. Нам дуже складно обрати себе. Самого себе. Такого як нам бажається. Ми ризикуємо перетворитися для суспільства на непопулярну, незабезпечену людину. Ба більше, реалізуючи саме себе ми ризикуємо померти від голоду поза соціальним середовищем, що нас не сприйматиме.

— Люди цього бояться.

— Не те, щоб вони боялися … Це не зовсім відчуття Страху. Це скорше невпевненість у власних силах. Зневіра у собі. Комплекс меншовартості.

Просто не всі готові відтворювати власні світи та можливості. Не кожному це під силу. Раніше, щоб вижити доводилося відмовитися від свободи. Скажімо, на вівтар доступної їжі наші предки клали власні фантазії з її виробництва. Не випендрюйся! Є вже сталий спосіб обробки землі! Будь покірним рабом! Так від покоління до покоління ми обмінювали власні прагнення та отримували хліб.

Ця практика дарувала роки життя системам тоталітаризму. Люди, які до них не вписувалися, підлягали інструментам дикунської люстрації. Читайте, фізичного знищення. Те ж саме відбувалося і в нашій новій історії. Чого лише варті голодомори, біломорканали та ніші гулаги із сандармохами?! Ці механізми позбавлення системи від небажаних елементів відчули на собі наші дідусі та бабусі.

Тепер перейдемо до новітньої історії. Під якими основними гаслами людство жило протягом останніх 30 років? «Мир в усьому світі!», «Людське життя — найвища цінність!», «Треба домовлятися!». Накопичилася критична кількість людей, які стали незручними для старих систем впорядкування людського простору. І це не лише про Україну. Це про будь-яку країну з сучасної мапи світу, за виключенням людожерських режимів.

Погляньте, що відбувається в світі з COVID — 19! Владні структури використовують вірус для впорядкування соціального простору. Справа Сталіна та Гітлера знову зацвіла буйним цвітом. Та мушу їх розчарувати! Такі дії матимуть плачевні наслідки для цих еліт. Бо люди — живі! Не варто забувати про це!

Під час всього нашого розвитку, ми рухалися шляхом, невластивим для нашої суті. У наших системах життя — співжиття — існування було багато всякої всячини: і вождів, і класів з масами, і ідеології. Замало було тільки людини. Та часи змінилися, і вперше за стільки віків ми відчули запит своєї власної природи.

У процесі розвитку технологій та уявлень про світ, ми дійшли висновку, що найголовніший інструмент пізнання — це людина. Ба більше того! Вона є рівною Творцеві за своїми можливостями відтворювати порядок життя. Якщо вона є головним важелем, чинником, інструментом, генератором, вимірювальним пристроєм адекватності людського світу до зовнішнього, логічно постає питання: чому ми не розвиваємо людину? Чому ми замість того, щоб створювати умови для її вдосконалення, шукаємо штучний інтелект? Чому ми постійно намагаємося бути схожими на когось, замість навчитися цінувати себе? Усі ці речі призвели до гострої потреби іншого способу життя, до необхідності людиноцентричного світу. І це — логічно. Адже, люди збудували цей світ навколо себе. Бо найперше, чого ми прагнули — це збереження власних життів. Бо життя — найперша і найбільша цінність.

Утім, частка Творця в наших душах гостро потребує реалізації. Раніше, забезпечуючи власне виживання, ми реалізовували тваринність. Спочатку, намагалися захистися від природи, потім — від інших людей, далі — від технологій. Зрештою, ми скотилися до імітації життя. У результаті, ми потребуємо нового повсякдення, з іншими параметрами якості та формами! Чому б його не назвати Щастям? Адже його усвідомлення та творіння — категорії божественного. Для Щастя необхідні інші інструменти та підходи, а для їх створення — формування нових умов. До них підштовхують багато речей, наприклад — нерозривна частина соціального світу під назвою економіка.

— Та економіка — занадто матеріалізована річ.

— За часів аграрної цивілізації ми виробляли їжу. У торгівельну добу ми прагнули обраності та елітності і виробляти предмети розкоші. Потім — потребували масового виробництва товарів для всіх, а трохи пізніше — машин для всіх. Зрештою, ми наситилися і почали прагнути віртуальних речей. Сьогодні вся економіка базується на нематеріальності. Сьогодні ми прагнемо виробляти додану вартість (!). Річ абсолютно віртуальну.

Думаю, що наступний економічний уклад нарешті візьметься за виробництво людини (сміється, прим. ред.) саме нею і займатиметься наступна цивілізаційно впорядкована соціальна структура. Даруйте за тавтологію, але у світі людей не може бути «речей», відірваних від людей.

Пані Олена Скоморощенко прогнозує, що наступний економічний уклад поставить собі за мету отримати людей з певними характеристиками. Тут треба пам’ятати, що економіка — це не про гроші. Економіка — це про стосунки. Економіка — це знання про ефективний уклад життя, який приносить матеріальне та духовне задоволення. Наприклад, комплексне поняття Добробут. Воно включає в себе не тільки виживання тіла, а ще й забезпечення внутрішньої свободи. Говорячи про Добробут, ми знаємо, на сьогоднішній день, кілька економічних теорій, які відкрито говорять і ставлять перед собою мету побудувати такий уклад. Є навіть держави, які його забезпечують. Ми їх називаємо Державами Добробуту.

Тому, ставити питання, про новий економічний уклад — абсолютно логічно. Ним стане Економіка Творців і Держава Творців. Та для цього необхідно всього на всього, виникнення відповідної спільноти. Спільноти Творців.

— Як побудувати Спільноту Творців? Як вона має виникнути?

— А тепер найцікавіше. Якщо ми визнаємо, що людина жива, ми не можемо її «будувати». Ми здатні створювати лише умови для її зростання. Так само, і зі всіма процесами, які супроводжують її розвиток. Ви розумієте, наскільки відрізняється логіка від звичних нам інструментів та нав’язаних поведінкових моделей. Наскільки парадигма нового світу людей-творців різниться від концепції масової людини. Масова людина, істота штучна, створена. Я б навіть не цурався слова — пороблена. Вона є наслідком чужої Волі та пороблена для досягнення чужої мети. Такий собі гомункулус-франкенштейн.

— Як перейти зі стану свідомості масової людини і стати творцями?

— Свідомість вже змінилася. Можливо, ви не повірите, але потреба в суспільстві творців з’явилася саме в масової людини. Вона є дуже цікавою істотою, бо не передбачає вчителів. Насамперед, масова людина прагне задовольнити свої тілесні ті природні запити. Поки її тваринна частина зайнята насолодою, її мозок відпочиває. А там сидить не лише звір, але й частка Творця. Коли їй стане скучно, вона обов’язково почне шукати собі діло. Так, в голові масової людини почали народжуватися питання про здорове харчування, екологічні проблеми і цінність життя. Ці процеси — усвідомлення себе, нагадує пасту, яку вичавили з тюбика. Її не можна загнати назад. Процеси творіння — така ж сама штука. І це — абсолютно логічно.

Наразі ми знаходимося на етапі панування масової людини, і не треба цього боятися. Просто ми розвивалися в порядку наших умов. Усьому свій час. До появи квантової фізики і теорії Ейнштейна, ми мали справу з Евклідовою геометрією і планарними (пласкими) системами мислення-моделювання. Наш мозок не здатний охопити одразу багато незнайомих речей. Тому, людина пішла іншим шляхом. Вирішила пізнавати світ маленькими клаптиками, а потім їх зводити докупи у великий предмет.

Хімія, фізика, математика, біологія… Ми занадто багато проділяємо уваги природничим наукам. Хоча, вони діють не самі пособі, а є лише інструментом для пізнання людини і світу. Ми стаємо докторами у хімії та фізиці, але забуваємо, що це все пов’язано зі світом людей. Нарешті, настав час поєднувати ці знання, зводити їх до предмету нашого вивчення. А для цього потрібно змінити життєвий уклад, зростити його у новій конфігурації.

Знаєте, він мені нагадує маленьке зернятко. Ми його кладемо в землю і створюємо потрібні умови для його подальшої трансформації. У зернятку вже є повне уявлення формі розвитку та усвідомлення суті. Трансформація відбувається у ту форму, яка закладена у суть. Не більше, але й не менше.

Так само і з людськими системами виживання. На сьогоднішній день, людиноцентричнний світ знаходиться у стані цього зерна. І це — не просто примха десятьох, чи двадцятьох авторів, чи філософів. Це — загальносвітова тенденція, яка ще не стала явною і усталеною. Це зернятко вже випустило корінець. Цей сутнісний проект вже відбувається та нарощує потужності. Невдовзі, ми вже зможемо його побачити над рівнем ґрунту та помацати не боячись пошкодити.

— Україна може очолити цю тенденцію і піти навипередки?

— Нам би все очолювати та іти навипередки з голою дупою на їжаків (сміється). Насправді, тут питання не в тому, може Україна, чи ні. Україна є саме тим місцем, де наше зернятко нового світу має найкращі умови для проростання. У нас немає ані нових, ані старих еліт, ані економічного укладу, який би завадив проростанню нового Світу Творців. Натомість, ми маємо зародки та перші паростки. Майбутні первісні соціальні кристали, які сформують могутню Спільноту Творців. Повірте мені, їх дуже багато. А ще, ми маємо «плюшку» у вигляді сприятливого зовнішнього середовища і бонус — класні зовнішні обставини. Це — ті самі «тиск та температура», які сприятимуть розвитку структури Творців. Повірте мені, все буде добре. Адже в нас сходяться усі три параметри для побудови нової людської структури.

А ось відбудеться вона, чи ні, дуже нагадує питання про зачаття дитини. Інколи є здорові чоловік та жінка, вони намагаються, але в них не виходить. Вагітність — це завжди фактор випадковості. Так, само, як і все життя на планеті Земля та формування людини. Знаєте, я більше ніж переконаний, що саме випадковий набір чинників призвів до домінування homo sapiens.

Тому, все в руках гарних чинників та випадковостей. І наша нова соціальна структура також. Утім, на мою особисту думка, місцем де їй суджено проявитися стане саме Україна. Та наголошую іще раз: відбудеться вона, чи ні — питання співпадіння ймовірностей та природні закони життя.