Наталія Дніпренко: В Україні режисура не наука

Наразі ми бачимо, що школа Богдана Ступки, Ади Роговцевої, Наталії Ужвій, чи Костянтина Степанкова, втрачає свою популярність. Награти і отримати мільйонні лайки можна навіть без фахової освіти актора.

У Києві тестуватимуть нові жанри акторського мистецтва. Це стало можливим, завдяки проведенню VI Міжнародної науково-практичної конференції «Режисура екранних мистецтв: інновації та досвід». Захід відбуватиметься три дні і запланований на 5 — 7 жовтня. Організатори та натхненники — Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карповича Карпенка-Карого, Спілка кінематографістів, Інститут підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіо і преси та громадська організація «Нові медіа».

Про нові жанри та зміну тенденцій акторської гри та стан режисури в Україні i-ua.tv поспілкувався з Наталею Дніпренко. Вона — доцент кафедри режисури і телебачення КНУ театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карго, завідувачка відділенням телерадіожурналістики та дикторської майстерності Інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіо і преси та кандидат наук з державного управління.

— Яка мета конференції?

— Ми шість років поспіль проводимо науково-практичну конференцію, яка називається «Режисура екранних мистецтв: інновації та досвід». Вона — єдина в Україні. Чогось подібного більше немає. Ні театральні режисери, ні кінорежисери, ні режисери телебачення, чи он-лайн на наукові конференції не збираються. Це обумовлено тим, що в Україні немає режисури як науки. Вона тільки практична!

Гасло нашої конференції таке: «Світ змінюють медіа, а медіа створюють режисери!» У чому фішка? Ми розуміємо, що світ не стоїть на місці, а медіа формує ментальність. У той же час, саме режисери навчають природі дій. Та оскільки режисура в Україні і досі не стала наукою, ми маємо інформаційні війни, де не отримуємо перемоги. Тому, ми згуртували свої зусилля та ентузіазм і робимо цю конференцію. Наш захід, перш за все, для творчої молоді, викладачів, фахівців з телебачення, кіно, театру та медіа.

— Що відбуватиметься на конференції?

— На цей раз, нашою новинкою стала лабораторія «Нові медіа». Вона розпочнеться у вівторок, 5 жовтня опісля виступів на конференції. На ній ми тестуватимемо нові жари. Ми — науковці та конструктори не раз спостерігали, як народжуються жанри у нових медіа, як вони розвиваються, чи вмирають. Саме тому, ми спрогнозували декілька нових і пропонуватимемо на них подивитися і випробувати.

На перший день ми запланували корпоративну он-лайн виставу. Що це таке? П’ять, сім, а можливо і більше театрів скоординують свої зусилля у єдине. Їхні актори гратимуть «Маленький Принц». Кожен із театрів виконуватиме свій шматок роботи, а загальну картину покажуть на екрані. Такої вистави у нас ще не було. Це — народження нового типу театру.

Зранку 6 жовтня ми поговоримо про трансформацію акторської гри під впливом он-лайн. Наразі ми бачимо, що школа Богдана Ступки, Ади Роговцевої, Наталії Ужвій, чи Костянтина Степанкова, втрачає свою популярність. Награти і отримати мільйонні лайки можна навіть без фахової освіти актора. І це — справжнє явище. Не зважаючи, на незадоволення викладачів акторських мистецтв. Вони радять своїм студентам не дивитися Інтернет-вистави, бо вважають їх ознакою поганого смаку. Утім, їх творці та актори збирають мільйони переглядів та тисячі вподобайок. Їх любить публіка! Інтернет-вистави перетворилися на справжнє явище сучасності. І ми як науковці не можемо цього не помічати. Зараз йде трансформація глядацьких смаків. Актор на це реагує та грає по-іншому. У фахівців навіть є термін «награє».

Далі буде гра у новому жанрі, який ми назвали другий план. Що відбуватиметься? Глядач має вгадати, який саме другий план грає той, чи інший актор.

На тертій день конференції ми поговоримо про психологію режисури. Тут також склалася дивна ситуація. Ми усі розуміємо, що психологія та режисура — суміжні сфери. Щоб створити фільм, режисери мають розуміти тонкощі психології. Ми ж хочемо впливати на людей нашими стрічками, чи передачами? Тут для досягнення найкращого ефекту варто розумітися на психології сприйняття глядачі. Утім в програмах театрального інституту, де навчають режисерів, чомусь немає психології взагалі. У нас несправедливо відділили мух від котлет. Хоча, фахові психологи студіюють психологію творчості та сприйняття. Під ці предмети викладачі розробляють цілі курси. А ми — люди, які роблять продукт, не маємо жодної уяви, які він вплине на аудиторію. Не можна розривати ці речі!

Іще на конференції буде новий жанр, який ми назвали «Анатомією відповіді». Він знаходиться на межі акторської гри та психологічних тестів. На лабораторії «Нові медіа» ми дискутуватимемо про те, наскільки нові жанри мають під собою підґрунтя і чи стануть вони популярними взагалі.

— Режисура і досі не стала наукою. В якому стані вона знаходиться в Україні?

— Тут двояка штука. У Росії режисура — наука вже досить давно, і з неї вже захистили не одну дисертацію. У нас це можливо зробити, хіба що у галузях з кінознавства, чи театрознавства. А ось телезнавство і досі відсутнє як фах. На моє переконання, режисура має стати наукою. Моя перша освіта пов’язана з нею та акторською майстерністю. Та щоб захистити свою дисертацію, я подалася у сферу управління. Хтось із моїх колег, приміром, пішов у філософію. На жаль, ми — режисери напрацьовуємо і викладаємо студентам власні розробки, але змушені захищатися в інших сферах.

Повірте мені, це досить складно. По-перше, тобі треба щось вивчити в новій сфері. По-друге, коли ти повертаєшся на режисуру з дисертацією, тобі її не зараховують. Мені досі не доплачують за кандидатську. Утім мені потрібна моя дисертація, щоб вміти аналізувати, користуватися методами аналізу, мати науковий лексикон і розмовляти на одному рівні з науковцями. Це зовсім інший рівень осмислення процесів, які відбуваються в режисурі. На мою думку, її треба переводити на інший рівень. Саме тому, я плідно працюю над підготовкою магістрів.

— До кого треба достукатися, щоб режисура стала наукою?

— Я скажу так. Перш за все, це міністерство освіти. Там є класифікатори, які мають перелік наукових спеціальностей. Колись я спромоглася дати статус спеціальності соціальним комунікаціям. На то час, я захищала свою роботу, присвячену комунікаціям і зіткнулася з наступною проблемою. Виявляється, Україна тут відрізняється від цивілізованих країн. Усі вони мають в органах влади управління з комунікацій. У нас існувало тоді лише управління з інформації. За що воно відповідало? За інформування в один бік. А ось комунікація передбачає двосторонній зв’язок і прийняття сигналів ззовні.

Мені вдалося пробити спеціальність «соціальні комунікації». Створили вчену раду, а я навіть обирала її членів. Та тоді я мала вплив, бо працювала в Кабінеті Міністрів. Сьогодні ситуація інша. Я повернулася у рідну сферу, і оформлювати нові спеціальності стало значно складніше. Тим паче, коли ми спостерігаємо тенденцію до узагальнення та міждисциплінарних пошуків.