Сергій Кондрюк: ФПУ все більше обіймається з владою

Владні депутати і сам Кабмін методично вносить антитрудові ініціативи, що через коліно ламають конституційні й міжнародні трудові права українців.

Нещодавно Верховна РадаУкраїни у першому читанні ухвалила проект закону № 5388. У документі йдеться нібито про дерегуляцію трудових відносин та лібералізацію. Однак красива назва не завжди відповідає змісту. Наприклад, законопроект дозволяє звільняти найманих працівників без згоди профспілок. Крім того роботодавець зможе залишати людей на роботі понаднормово. Чому влада хоче скоротити трудові права українців? Чи здатна їх захистити Федерація профспілок України? Про це поспілкувався з лідером громадської організації «Спілка вільних» Сергієм Кондрюком.

— Нащо влада робить наступ на трудові права?

— А хіба робить наступ?

Десь чутно плач, чи про масові протести?

Навпаки — профспілки входять у все більші обійми з владою — ось радісно і пафосно готуються до спільного засідання реанімованої Національної тристоронньої соціально-економічної ради, щотижнево бігають на посиденьки на уряд, плідно підводять стан невиконання і так пустої Генугоди…

Наразі маємо більш, ніж парадоксальну ситуацію — владні депутати і сам Кабмін методично вносить антитрудові ініціативи, що через коліно ламають конституційні й міжнародні трудові права українців.

Це мало викликати адекватну жорстку протидію правозахисних організацій і передусім профспілок. Проте ми маємо легеньке скиглення в екстазі «соцдіалогу» і прояву лояльності до влади та раболєпіє перед бізнесом.

Ось тут і криється відповідь на Ваше питання — влада робить наступ на трудові права, бо про це її попросила частина цинічного спекулятивного бізнесу й міфічні інвестори, а профспілкові боси сказали: «Не бійтесь і робіть свою чорну справу, а ми лишень інколи надуватимемо щоки. І те не дуже».

—  У чому небезпека адміністративно-трудових угод?

— Хочу спочатку акцентувати на просто гидотній дволикості влади і неприхованій державній політиці дискримінації Людини Праці.

Приклади в щоденності.

З одного боку, влада на догоду бізнесу зганяє всі соцстрахівські внески в один Єдиний соціальний внесок (ЄСВ) і зменшує його вдвічі, а з іншого ділить для громадян оплату газу на два платежі (плюс транспортування) і роздуває їх величини…

З одного боку, та ж влада в інтересах приватних компаній запроваджує все більші санкції проти українців за найменшу комунальну заборгованість, а з іншого просто вперто не запроваджує дієвого захисту працівників від регулярної багатомільярної зарплатної заборгованості і блокує адекватну компенсацію працівникаму випадку затримки зарплат.

І такий приклад — держава знову примусово зганяє українців у нові аля-радянські колгоспи під назвою ОСББ, а в той же час, бореться з"совдепією", шляхом ліквідації колективного захисту трудових прав через переведення трудових відносин у формат комерційних.

За умови такої комерціалізації трудових відносин у роботодавця геть відпадає потреба створювати безпечні робочі місця, забезпечувати дотримання здорових умов організації праці й норм робочого часу й виробітку, абсолютно не гарантувати дотримання закону про оплату праці…

За таких умов, існування профспілок, а тим паче якихось колективних договорів просто втрачають сенс іпрацівник залишається один на один з «рівноправним» партнером-роботодавцем.

Наслідки цього очевидні — накопичення і постійні трудові конфлікти. Їх вирішення відбуватиметься не через загально-світові механізми, а через саботаж, громадську непокору у гірших формах, тінізацію-криміналізацію і зростання «втечі мізків і м’язів» у ближнє і дальнє забугорря.

— Як цей наступ зупинити? Чи спроможна на це ФПУ?

— Щодо ФПУ — це така собі моно-більшість в профрусі, яка давно живе не інтересами трудового люду. Свідченням того є тридцятирічний результат «освяченої» ФПУ тотальної корозії трудових прав та і власне прав самих профспілок.

Чи здатні зупинити цей наступ інші профспілки?

Тут є позитивні приклади. Утім, вони лише підтверджують основне правило — політика «дешевої рабсили» і гноблення працівника заради наднаживи бізнесу залишається державною політикою з усіма її катастрофічними руйнівними наслідками. Наразі профспілки виявилися нездатними запропонувати альтернативу цій деградації, а окремі «успіхи» з зупинки одного з наступів, чи меншого обрізання це завідома програшна позиція. Сподіваюсь, найближчим часом реальні профспілки згенерують таку альтернативу у вигляді Трудової Біблії чи Кодексу цивілізованої праці

— Де взяти українцям дієві профспілки?

— Де взяти? Народити!!!

Або розкрити очі і перестати чіплятися за напів-здохле й побачити, що поруч діють справжні бійці за трудові права.

— Як нам навчитися боротися?

— Це дуже влучне і страшне питання в умовах війни. Ми чекаємо, поки хтось щось колись, в той час як нанас дивлять з докором Герої Небесної Сотні, тисячі полеглих Героїв на війні на Сході країни. Вони не чекали, поки їх хтось навчить.

Серед профспілкового активу дуже багато справжній борців і моральних авторитетів. Їм саме час вийти на капітанськімістки навсіх рівнях профруху і не по запрошенню, а ініціативно і безкомпромісно. Профспілкова революція вже невідворотна. І початись вона має з тотальної кадрової люстрації та принципового перегляду сенсу «соціального діалогу», запровадження новітніх високоефективних механізмів діагностування та активного вирішення колективних трудових конфліктів.