Веніамін Тимошенко: Зброя — це аргумент, який зробить з населення народ

Чи повинні українці мати право носити та захищати своє життя зі зброєю? Учасники GUN OPЕN DAY`2021, який відбувся 24 жовтня під Києвом, вважають, що українці мають отримати таке право. Адже озброєний — означає захищений. Аргументи на користь володіння та можливості самозахисту зі зброєю i-ua.tv допоміг зібрати представник Української асоціації власників зброї (УАВЗ) Веніамін Тимошенко.

— Людей прийшло багато?

— Попри заяви про те, що українці — не такі, що українці мають неправильний менталітет, не мають культури поводження зі зброєю та до чогось там не готові, попри з самого рання блокування доріг Києва через марафон та дуже холодну погоду прийшло досить багато людей. Хтось прийшов зі своєю зброєю, хтось прийшов за компанію з друзями, хтось записався на тренінги. Всі усміхнені, вмотивовані, зацікавлені, вони спілкувалися, практикувалися в стрільбі, приймали участь в дуже цікавих тренінгах з домедичної допомоги, ножового бою, дітлахи з палаючими очима окупували майданчик Українського легіону, де їх вчили розбирати деактивовану зброю чи давали постріляти з воздушки чи страйкбольних приводів, всім було чим займатись. Мені було приємно бачити багато зацікавленої молоді, а серед неї — наших красунь дівчат. Панянки тримали за плечами рушниці й активно займали чергу на виконання стрілецьких вправ. Це — дуже добрий сигнал. Потроху наші жінки стають войовничими амазонками! І знаєте, мені надзвичайно любо на них дивитися, вправна, впевнена та активна жінка зі зброєю виглядає неймовірно.

— Як легалізувати право на зброю?

— Термін легалізація, у даному випадку, буде не дуже правильний. Зараз поясню, чому. Уся зброя в Україні вже легалізована. За Конституцією України дозволено усе, що не заборонено. Якщо немає закону про зброю, який би щось обмежував, то вона є повністю легальною. Уся. «Чорна» вона, чи «біла» немає жодного значення. На сьогоднішній день, правильніше казати зареєстрована зброя, чи ні. Власне, про це і триває дискусія.

— І все ж таки, що не так з українцями? Складається враження, що відсутність дозволу на володіння зброєю влаштовує більшість суспільства.

— Допоки ми поводимося як покірні гречкосії, сподіватимемося на умовного «іншого»: на Бога, на президента, на брата, на свата, на західних партнерів чи ще на когось — буде так, як є, а з кожним новим роком — тільки гірше. Ніхто до нас не прийде, не врятує, не захистить і не зробить нашу роботу за нас. У результаті нашої байдужості та недалекоглядності, ми маємо 8 років війни. Бо агресія росіян сталася якраз тому, що в Україні живе беззбройне, беззахисне і на додачу в більшості своїй байдуже населення. Аби змінити ситуацію, зміцнитись та очистити свою територію від окупанта — гречкосії мають переродитися у воїнів.

Зброя — це аргумент, який зробить з населення народ. Допоки ми не станемо народом-воїном — нас смикатимуть та грабуватимуть усі бажаючі. Тому питання зброї стоїть на порядку денному, і воно як ніколи актуальне для воюючої країни. Ми маємо стати іншими, почати жорстко захищати себе скрізь: на вулиці, вдома, у відносинах з сусідами, з міжнародними партнерами. На вулиці впевнено захищати своє життя і здоров’я у війні з криміналом, у відносинах з партнерами вирішувати питання спочатку дипломатією, а за спинами дипломатів мають стояти мільйони озброєних та навчених громадян, які й будуть гарантами домовленостей, так це працює. Так ми вибудуємо собі контур іншого, кращого, майбутнього. Утім наразі ми досі залишаємося фундаментально беззахисними. Багато людей навіть не думають, що вони спроможні захищатися самостійно. Вони увесь час на когось уповають, розраховують на чиюсь допомогу. І це — ознака рабської психології.

Зброя — це ступінь свободи, а свобода — це завжди відповідальність. На жаль, багато кому зручно жити і без свободи. Такі люди хочуть, щоб їх хтось годував, одягав, захищав, говорив що робити і вирішував все за них. Та їхня доля — в їхніх руках. І вони, мають нарешті це зрозуміти.

— Як переконати політиків, Верховну Раду та інституцію президента у тому, що українці мають отримати право на зброю самозахисту?

— Головний рушій всіх процесів в Україні — це люди. Якщо вони мовчать — значить дають згоду. А якщо вони починають висловлювати свої думки, об’єднуватися у громади та організації і відстоювати свої права, то влада на них, на решті, звертає увагу, прислуховується. Одинокій особистості протистояти бюрократичній та антинародній системі досить нелегко. Як в притчі про пучок гілок, які зламати набагато складніше, ніж одну гілочку, якщо громадян назбирався цілий пучок, його зламати вийде навряд.

Політиків слід переконувати, насамперед, потужною громадською думкою та тиском на владу. Для цього потрібно звернути увагу на важливі моменти. Для прикладу заходимо на сайт Генеральної прокуратури, відкриваємо розділ «статистика» — і дивимося. Щорічно в Україні вбивають близько 5500 тисяч громадян. ЩОРІЧНО! Колись більше, а колись — менше. Але 5500 осіб — це середня кількість вбитих. Тобто, на «мирній» території, яку «контролює» українська влада, вбивають людей в рази більше, ніж на війні. Мене це наштовхує на думку, що бойові дії відбуваються не тільки на Донбасі. На наших вулицях війна — щорічно 5500 вбитих.

Далі — дивимося на рівень розкриття цих злочинів. Вона становить десь 50%. Виходить, своє покарання знаходить далеко не кожен вбивця. А з урахуванням тотальної корумпованості та інтеграції з криміналом наших «правоохоронних» органів такі дані наштовхують на ще більш страшні висновки. Наші люди мають нарешті витягнути голову з піску. Навіть якщо вони живуть тихим життям, сидять вдома і нікого не чіпають, це не означає їхню безпеку. Фактично стати частиною страшної державної статистики вбивств — лотерея. Що я маю на увазі? На вулицях грабують, калічать, вбивають випадкових перехожих заради грошей, смартфону, золотих прикрас тощо і вбиті не мали жодних шансів. Вони стали жертвами через відсутність зброї самозахисту, про що добре відомо нападникам.

До чого я веду? Отже за статистикою, кожного року ми маємо згадані 5500 загиблих. Бюджет на утримання МВС щорічно зростає, в цьому році на них витратили понад 100 мільярдів гривень, а кількість вбивств не меншає. Ми своїми податками підтримуємо поліцію, але злочинів не стає менше. У мене назріває доволі простий рецепт виходу із загрозливої ситуації. Аби зменшити кількість насильницьких злочинів нам потрібно або подвоїти чисельність поліції та потроїти їх фінансування з наших кишень, замість медицини і освіти, або ми беремо відповідальність за власну безпеку у свої руки. Тут допоможе відповідальне навчання та озброєння громадян.

Злочинці мають одного дня зрозуміти, що умови життя в країні змінилися, що їх спроба когось відгамселити чи пограбувати на вулиці просто так не минеться. Безкарність та беззахисність повинна лишитися у минулому. Більше ніхто не буде почуватися жертвою, чекати на допомогу та викликати поліцію. Кожен хуліган чи грабіжник зможе просто тут і зараз отримати відсіч. А особливо нахабні ризикують позбудуться своїх життів. Думаю, таке розуміння зупинить будь-якого злочинця. Бо навіть самі відморожені хочуть жити.

— Як визначити, що умовний Вася може мати зброю, а умовний Саша — ні?

— Дуже слушне запитання. У цьому процесі має бути логіка. Зброю зможе отримати не кожен. Наприклад, залишаться без дозволу алкоголіки, наркомани, психічно нездорові, чи особи, які скоювали тяжкі злочини. Безперечно, тут без відповідальної медичної та психіатричної оцінки не обійтися. Має бути дуже фахове та якісне навчання правилам поводження зі зброєю та навичкам використання в авторизованих стрілецьких клубах, де знову «відсіють» непридатних.

— А як зараз з короткоствольною зброєю?

-Тільки за пару років в Україні з’явилося 250 000 журналістів з фейсами тітушок та з травматами в кишені. Дозволами на травмати для «журналістів» широко торгує так звана «дозвільна система МВС». Далі йде нагородна зброя, десь 50 000 стволів, яка видана ім’ям народу України чиновникам, їх дружинам, коханкам та іншим «достойникам» за невідомі суспільству досягнення перед державою та народом. МВС, до речі, приховує і список таких достойників, і відомості за що їх нагороджено. А от за деякими відомостями, середній цінник за можливість стати нагородженим, складає в середньому 5000 доларів, помножте 50 000 на 5000 і матимете розуміння. До речі, нагородну зброю ім’ям народу України отримують і кримінальні авторитети. Так особу, яка відсиділа 12 років за ґратами за навмисне вбивство, нагородили пістолетом. Зате міністр МВС, генпрокурор і ще купа наших «слуг» висловлюються, що вони бачте проти права громадян на зброю самозахисту, хоча самі мають вдома цілі арсенали, ось вам й матеріал для подумати чому так.

— А як забезпечити прозорість видачі дозволів на зброю?

— Медики мають відповідати за фальшиві довідки та розуміти загрози видачі фальсифікованих довідок. Якщо наркоман, який отримав фейковий сертифікат від нарколога десь вистрілить та поранить чи вб’є людину, то по правоохоронці одразу прийдуть до такого лікаря і запитають як він видав таку довідку. Медик має знати, що його очікує не лише втрата прибуткової роботи, але й кримінальна відповідальність за підробку. Бо якщо наркоман отримує довідку про те, що він не наркоман — це злочин.

Другий етап — це якісне та відповідальне навчання правилам поводження зі зброєю. Зараз усе формально. Прийшов, сплатив кошти на рахунки МВС, здав іспити для галочки, отримав довідку і пішов за дозволом. А має бути так, що інструктор, який навчає кандидата володінню пістолетом, має бути свідомим та розуміти відповідальність за таке навчання. Тобто інструктор в таких умовах ніколи не дасть «добро» кандидату, який не засвоїв теорію та практику, бо у випадку, коли цей кандидат десь поранить чи вб’є людину — до нього також прийдуть правоохоронці з питаннями та доказами як проходив навчання цей кандидат.

Щойно це стане реальністю — в Україні відбудуться кардинальні зміни. Більше не продаватимуться довідки і результати іспитів. Відтак, кожен українець зрозуміє, що зброя — це інструмент, який може вбити, а може і врятувати життя. Наші громадяни стануть відповідальнішими, більш впевненими, захищеними. Зміниться їх ставлення і до процесу навчання, і до процесу відповідального володіння.

Утім, реформи варто починати вже зараз. Чим довше ми себе називатимемо нетакими і вважатимемо, що у нас неправильний менталітет — тим швидше настануть плачевні наслідки. Ми потребуємо навчання, ми потребуємо іншого життя та іншого майбутнього. А це не просто базікати. Це зосередитися — взяти відповідальність на себе, зробити справу і стати іншими.