Юрій Смелянський: Український рівень економіки не передбачає запровадження базового доходу

Давайте перенесемося у світ одного з великих індустріальних міст України. В ньому є невеличкий трубний завод. Шлях до робочого місця для кожного працівника пролягає крізь КПП. Охоронець унюхав свіжий запах алкоголю, або перегар вчорашньої давнини — тобі капець. За перше порушення — кроком руш додому. За наступне — складуть, щось, на кшталт, протоколу.

На нашому трубному заводні працює 38-річний чоловік, на прізвисько Циркуль. Ледачий «совок». Ці два слова є для нього найкращою характеристикою. Циркуль окрім контейнера з обідом бере на роботу сто грам оковитої. Про цю його «таємницю» знають усі. Навіть невеличке начальство. Не звільняють, бо не вистачає рук. Кращі працівники заводу давно поїхали до Чехії. Хто буде працювати, якщо звільнять Циркуля? А на наступний день після кожної зарплатні, наш персонаж залишається вдома. Пояснює це несподіваним недугом. У народі він називається «бодун». Циркуль — це не вигаданий персонаж. Це співробітник одного мого знайомого.

В Україні, час від часу, підіймають питання про доречність запровадження безумовного базового доходу. Іншими словами, на рахунок кожного з нас приходитиме певна сума грошей. Та чи не зруйнують такі виплати нашу і так недужу економіку? Чи не знищать вони стимул до праці? Чи вийдуть на заводи такі, як Циркуль, за умови існування базового доходу? Що і до чого i-ua.tv розтлумачив експерт з питань економіки Юрій Смелянский.

— Що таке безумовний дохід і для чого він потрібен?

— Дуже стара ідея. Вперше, принаймні так офіційно говориться, згадка про безумовний базовий дохід (безумовний універсальний дохід, загальний мінімальний дохід, безумовний основний дохід, універсальний основний дохід, дивіденди свободи тощо) належить Томасу Мору в його «Утопії». До цієї теми поверталися багато разів ті автори, які у тому чи іншому, вигляді формували ліві ідеї. Основною цінністю всіх без винятку лівих ідей є «рівність». Суть ідеї безумовного базового доходу — рівне забезпечення всіх громадян мінімально необхідною сумою незалежно від рівня споживчих можливостей громадянина. Тобто однакову мінімальну суму отримує і жебрак і багатий.

Іншими словами. Безумовний базовий дохід — це, по суті, плата людині просто за сам факт її існування, а не тому, що вона не може утримувати себе.

Тепер поговоримо про наш час. Найбільше ідеєю безумовного базового доходу стали цікавитись у Кремнієвій долині. Техногіганти та вчені турбуються, що розроблені ними роботи та штучний інтелект швидко замінять людей на роботі. Хтось вважає, що технології виконуватимуть за людей найнеприємнішу і найдешевшу роботу, але деякі вважають, що людям, навпаки, дістанеться найжахливіша праця, яка не варта навіть робота. У результаті міркувань було висловлено ідею, що, можливо, цю проблему зможе вирішити реалізація ідеї безумовного базового доходу.

У сьогоднішньому світі різниця у розподілі доходів між людьми величезна, і поки що жодна із соціальних програм, спрямованих на вирішення цієї проблеми, не працює. Точніше, не дає серйозного та стійкого ефекту. Однак багато хто вважає, що нерівність і бідність може допомогти ліквідувати реалізація ідеї безумовного базового доходу (ББД).

Консервативні прихильники цієї ідеї вважають, що безумовний базовий дохід може скоротити витрати на соціальні послуги (наприклад, охорону здоров’я) та купівлю їжі. Таким чином, самі громадяни, а не держава вирішуватимуть, на що їм витрачати гроші. Йдеться про ту частину державної соціальної допомоги, яка забезпечує гарантоване споживання встановленого мінімального набору продуктів та державні соціальні гарантії на отримання встановленого обсягу медичної допомоги.

Ліберали вважають, що ББД допоможе різним соціальним групам, на кшталт батьків у декреті, перерозподілить загальні кошти та знищить бідність.

Консерватори побоюються, що впровадження безумовного базового доходу коштуватиме дуже дорого бюджету і взагалі позбавить людей мотивації працювати. Скептично налаштовані ліберали вважають, що деякі роботодавці можуть використовувати ББД як причину заниження зарплат. Вони бояться, що для запровадження програми безумовного базового доходу політики скоротять існуючі соціальні програми та закриють організації, які допомагають нужденним. На мій погляд, у таких страхах присутня алогічність. Адже якщо ББД є інструментом подолання бідності, то звідки візьмуться ті, хто потребує допомоги? Якщо немає бідних, то навіщо потрібні організації, які допомагають тим самим нужденним, які зникнуть після введення ББД?

У цілому нині у світі ідея безумовного базового доходу — це експеримент, який не отримав серйозних позитивних підтверджень.

— Як його розрахувати так: аби отримавши його, люди не кинули роботу? Яка сума безумовного доходу?

— Однозначних розрахунків чи стійких сумових орієнтирів немає. У кожній державі, де бралися за експеримент із використання ББД, визначали суми виплат виходячи з економічних реалій конкретної держави. Для прикладів.

Одним із активних ініціаторів просування цієї ідеї у США є Сем Альтман (Сем Олтмен) — колишній президент Y Combinator, а нині генеральний директор OpenAL. Це цілком логічно, адже приблизно за такою ж моделлю працював інкубатор стартапів Y Combinator. Підприємці отримують гроші без жодних зобов’язань в обмін на 7% акцій — вони могли розвивати свій бізнес, як їм зручно. Саме так з’явилися Airbnb, Reddit, Dropbox та багато інших компаній, які пройшли через Y Combinator. Сем Альтман збирався протягом п’яти років роздавати гроші 3000 мешканцям двох штатів. 1000 мала отримувати по $ 1000 на місяць, а решта лише $ 50. Експеримент мав показати, як зміниться поведінка людей, якщо їм видавати гроші просто так. Чи відкладуть вони їх на чорний день і шукатимуть кращу роботу? Чи впаде рівень злочинності? Даних про те, що цей експеримент було проведено, я не бачив.

Кріс Г’юз, один із засновників Facebook, вважає, що ідею безумовного базового доходу можна впроваджувати просто зараз, але в зміненому вигляді. Він пропонує щомісячно виплачувати $ 500 усім платникам податків із низьким та середнім доходом у вигляді податкового заліку за зароблений податок (EITC). У цю суму також увійдуть виплати по догляду за дитиною та людьми похилого віку, а також витрати на навчання. Г’юз вважає, що за допомогою цього методу можна буде знизити рівень бідності США наполовину.

Нині на виплати EITC із бюджету США щороку витрачається понад $ 70 мільярдів. Сума постійно збільшується із припливом мігрантів. Впроваджувані карантинні обмеження останніх років також значно вплинули на збільшення цих витрат. З урахуванням додаткових умов, які пропонує Хьюз, ця сума зросте ще як мінімум на 290 мільярдів доларів щорічно. Підприємець пропонував у якості ресурсного джерела збільшити податки для найбагатших жителів США (які становлять менше 1% населення країни) та тих, хто заробляє понад $ 250 тисяч на рік до 50%. Він вважає, що приріст капіталу слід вважати прибутком і також оподатковувати його. Таким чином, від нововведення постраждають лише найбагатші верстви населення, і доходи розподіляться рівномірніше.

Сума річного доходу понад $ 250 000 на рік — це сума доходу представника середнього класу у США. Середній клас у США — це не лише дрібні підприємці, представники науки, освіти, охорони здоров’я тощо, а й висококваліфіковані працівники робітничих професій. Наприклад, драйвери. Тобто люди, які реалізують один із основних ціннісних принципів, на яких побудовано економічну модель США — «чим більше працюєш, тим більше заробляєш; чим більше заробляєш, тим вищі твої споживчі можливості». Чинна влада США вже частково пішла цим шляхом, збільшення податкового тягаря для середнього класу. Ось тільки про подолання бідності не йдеться. Просто до бюджету гроші потрібні.

Додам, що наприкінці 1970-х виплати ББД уже запроваджували ненадовго у США. Очікуваних результатів тоді спроба не дала — люди не почали масово покращувати своє життя. Лише 20% учасників експерименту повернулися до навчання, а більшість витрачала гроші на розваги.

З погляду суми орієнтира задля встановлення безумовного базового доходу. Як мінімум ця сума не повинна бути меншою за суму мінімальних споживчих можливостей людини, яка визначає межу бідності. До речі, для України ця межа бідності владою не визначена.

У західних країнах вважають, що розмір безумовного базового доходу має становити близько 1000 доларів США на місяць. У середньому за курсом це 26 580 гривень на місяць. Або 318 960 гривень на рік. Це означає, що за рік на 10 мільйонів осіб держава має виплатити понад 3:2 трильйонів гривень. Лише на безумовний базовий дохід! А розмір номінального ВВП за 2020 рік — заокруглено 4,2 трильйони гривень. Реальний же ВВП становив заокруглено 3,8 трильйона гривень.

Можна на це питання і по-іншому подивитися. Реальна вартість затвердженого набору споживчого кошика українця, по суті, споживання на рівні межі бідності у 2013 році (набір згідно з постановою КМУ від 2000 року) становила 2 600 гривень. Станом на весну 2021 року вартість мінімального набору споживчого кошика українця складала в середньому 7 100 гривень. Сьогодні вже дорожче, бо інфляція. Відповідно, на рік на людину 2 591 500 гривень. На 41 мільйон населення — 106,3 трильйонів гривень.

За фактом — безумовний базовий дохід, навіть як експеримент, для України на сучасному етапі її розвитку неприпустима розкіш! Немає відповідних ресурсів. Немає відповідного рівня економічного розвитку.

— А як же ж економіка? Чи не вб’ють її ці виплати?

— При формуванні погляду на безумовний базовий дохід приймалася така психологічна позиція: «Маючи гарантований дохід, людина витрачатиме його для підвищення свого конкурентного рівня. Тобто на підвищення своєї освіченості та культури. Це, власне і стимулюватиме її до праці. У тому числі, активізується підприємницька ініціатива». Вже проведені у різних державах експерименти цю гіпотезу не підтвердили. Але й цілком не спростували.

Якщо говорити про Україну, то ми не маємо того рівня економічного розвитку, за якого можна проводити подібні виплати. Якщо тільки не замінювати суть і сенс безумовного базового доходу на якийсь сурогат, або ілюзію вияву турботи.

— Чи існує базовий дохід за кордоном?

— Повторюся, виключно як експеримент. Для ще одного прикладу, громадяни Швейцарії, згідно з проведеними свого часу соцопитуваннями, взагалі виступили проти такого подарунка — оскільки роздавати щось просто так вони вважали неправильно. Іншими словами, швейцарці відмовилися від безумовного базового доходу навіть як експерименту. На їхню думку, подібні виплати розбещують людину та надають на неї негативний вплив.

На мою думку, для України в її сьогоднішньому стані будь-які експерименти, пов’язані із застосуванням будь-яких елементів соціалізму (комунізму), а безумовний базовий дохід є інструментом соціалізму, неприпустимі. Ми, на жаль, за 30 років не позбулися впливу на свідомість і своє життя радянського соціалізму. Існують інші економічні інструменти подолання бідності та розвитку.