Юрій Буздуган: Зараз головна війна іде у сакральному просторі

Віртуально цей бій відбувається прямо зараз. Рік тому, за Україну ніхто не думав вступатися. Союзники нам висловлювали лише занепокоєння.

Юрій Буздуган: Зараз головна війна іде у сакральному просторі

За інформацією від розвідки США, Кремль планує широкомасштабне вторгнення в Україну по кільком фронтам. Москва має намір перемістити до ста батальйонних тактичних груп зі 175 тисячами осіб, бронетехнікою та артилерією. Наразі кремлівські сили розмістилися у чотирьох районах на українському кордоні. Це — близько 50 батальйонних тактичних груп, артилерії і танків. Орієнтовано, Імперія Зла запланувала свій широкомасштабний наступ взимку 2022 року. Тим часом неадекватний Путін вимагає від Байдена гарантій про те, що Україна ніколи не стане членом НАТО. Щоб це могло означати? Чи варто нам незабаром очікувати великої війни? Про це i-ua.tv запитав експерта з питань індустріального розвитку Юрія Буздугана.

— Росія стягує на наших кордонах свої війська. Це означає, що вже зовсім скоро відбудеться велика війна?

Те, що ми спостерігаємо зараз, у світі було вже не один раз. Наприклад, Перша світова війна. Тоді зіткнулися старі колоніальні імперії і «молоді імперіалістичні хижаки» — Німеччина, Італія, Японія та США. Найбільш агресивним серед них була Німеччина. Чого вона вимагала? Справедливого перерозподілу колоній. Узагалі поєднання слів «справедливість» та «колонії» викликає когнітивний дисонанс. Бо колонії — це нееквівалентний обмін, експлуатація. Іншими словами, несправедливість. То ж до чого тут справедливість? Як її можна поєднати зі словом «колонія»? Тим не менш, німці хотіли, щоб французи та англійці поділилися з цими колоніями «по справедливості».

Чого вимагає Путін? Такої ж самої «справедливості», як і німці сто років тому. Він каже: «Віддайте мені мою зону інтересів, щоб я там робив все, що захочу. Наприклад, я знущатимуся над бідними українцями, як це робили колонізатори над африканцями». Чим завершилася Перша світова війна для молодих імперіалістичних хижаків, пам’ятають усі. Найбільш агресивна Німеччина була повержена, а найменш агресивні США стали головним бенефіциаром тієї війни.

Сьогодні розгортається аналогічна ситуація. Цивілізованим країнам протистоїть держава, яка все більше і більше відстає від них у своєму розвитку. Пік могутності Радянського Союзу (не Росії, чи Російської імперії) припав на часи Хрущова, якого чомусь так ненавидять росіяни. Наведу цифри для порівняння. За диктаторства їх улюбленого Сталіна СРСР виробляв 25% від того, що у США. У часи Хрущова він виробляв 50% від американського. Для порівняння, нинішня Росія має ВВП у 7% від США. Ну, ви розумієте самі, що це відставання не від відсутності копалин, а від цивілізаційного відставання.

— Як у байці про Моську та Слона.

— Зараз ця Моська тявкає і вимагає: «Дайте мені кісточку»… Але Росія зіткнулася з набагато розвиненішими цивілізаціями, а не просто економічно та військово сильнішими державами. Вони краще розуміють, що права людини та право нації на самовизначення — не слабкість, а головний фактор розвитку. Причому, права українців — це фактор розвитку не тільки для України, але і для самих розвинутих цивілізацій. А їм на вухо дикуни верещать: «Дайте нам поексплуатувати інших. А ще напишіть нам бумагу, що це буде тільки моя іграшка, і тільки я ламатиму її на свій розсуд».

Що чекає на росіян? Це очевидно. Війна гальмує цивілізаційний розвиток усіх воюючих. Але перетворення України на заповідник дикунства загальмує його ще більше. Аналогічні події відбулися востаннє 30 років тому. Коли СРСР програв Холодну світову війну і розвалився. Тоді обійшлися без стрілянини і надали пострадянським країнам можливість для саморозвитку. А ось тепер, питання: що робити із тими військами, які путінська Росія накопичили на українських кордонах?

І для нас воно зовсім не абстрактне. Будуть гинути наші люди і страждати їх сім’ї. Причому, загинуть не тільки військові. Путін збирається наступати через мирні території, а це означатиме, що вбиватимуть і мирне населення.

— Будуть нові Володимири Рибаки, Ірини Довгань, Дані Дідики…

— Так. Чим закінчується кожна світова війна? У 1815 році союзники взяли Париж. У 1945 році вони увійшли до Берліну. Але під час холодної світової війни до Москви не заїжджали жодні американські танки. Так що кінцем світової війни не завжди є силове протистояння. Але битва у сакральному просторі добра і зла буде обов’язково. Тому, я бачу 2 варіанти подій.

Перший, росіяни підуть і обов’язково програють. А те, що їх розіб’ють не викликає жодного сумніву. У них занадто велике відставання. Звісно, один варвар може перемогти цивілізовану людину, але після промислової революції армія варварів завжди програє цивілізації.

Десь 120 років тому, у Судані відбулася битва за участі 40 тисяч мусульман проти 4 тисяч англо-єгипетського війська. Більшість у цій невеличкій армії мали єгиптяни, але англійці застосували кулемети. Вони покришили доведених до релігійного екстазу мусульман повністю. Після того з’явився один жарт, який приписують Кіплінгу. Російською звучить як віршик: «На ваш вопрос у нас есть ответ. У нас есть пулемёт, а у вас его нет».

Чи відбудеться остання битва сил добра і зла на полі бою, чи вона пройде тільки у сакральному просторі, поки питання відкрите. Віртуально цей бій відбувається прямо зараз. Рік тому, за Україну ніхто не думав вступатися. Союзники нам висловлювали лише занепокоєння.

Тепер англійці у разі чого, готові надіслати нам 500 своїх спецназівців. Західні країни планують допомагати не тільки технікою, але й людьми. Звісно, це роблять не всі, а тільки наші справжні друзі: англійці, американці, поляки і канадці… І це вже не просто так. Відбувається зіткнення у символьному просторі. Його демонстрацією є істерика Сергія Лаврова на зібранні міністрів закордонних справ ОБСЄ. Він сидів на галерці і кричав як навіжений. Зрештою, Путінові дозволили зателефонувати Байдену. Це і є війна у сакральному просторі. І вона значно важливіша, ніж на полі бою. Та чи буде цієї битви достатньо? 30 років тому, її вистачило. Холодна війна закінчилася у Рейк’явіку, потім на Мальті, коли СРСР підписав договір ОСВ-2 (про обмеження стратегічних наступальних озброєнь — ред.), потім у Женеві, завізувавши власну капітуляцію перед НАТО і США. Звісно, документ називався красиво, але від того його суть не змінилася. Через два роки розвалився Радянський Союз.

Те ж саме прямо зараз відбувається з Росією. Чи вистачить їй клепки програти війну тільки у символічному просторі? Чи, все ж таки Путін забажає нової крові? Російські солдати більше воювати на Донбасі не хочуть. І це, не зважаючи на пафосні слова російських пропагандистів! Матерям набридло отримувати цинкові труни. Тому, зараз настає фініш.

А попруть росіяни всією своєю міццю, чи ні? Поки невідомо. У будь-якому випадку, ми більш готові ніж у 2014 році. Якщо тоді Путін не зміг захопити увесь Донбас, а тільки третину його території, то сьогодні ситуація для нас є на порядок кращою. Слава Героям, які нас тоді врятували. Тепер вони стали більш професійними і їх в рази більше. Але ще більше нас, тих, хто вже виграв цю війну у своєму серці і хто готовий встати поряд з українським солдатом плече до плеча.

Рекомендовані публікації