Володимир Волков про рибну галузь: «Піймав, поцілував і відпустив»

На жаль, держава не має на сьогодні жодного комплексного підходу до власного рибного ресурсу.

Володимир Волков про рибну галузь: «Піймав, поцілував і відпустив»

Як справи в України зі штучним вирощенням риби? Чому велику її частку доводиться купувати у імпортерів? Як зробити так, щоб в наших ставках плавало більше карасів та щук, рибалкам на радість, а на столі українця з’явилась вітчизняна риба?! Свою думку про це має лідер громадської організації «Спас — 23» Володимир Волком. Нижче — його коментар.

«Щоб нагодувати українців рибою та морепродуктами, держава закупає у імпортерів в різні роки від 400.000 до 600.000 тон. І так вже останні 25 років. Усе це відбувається, бо штучне вирощування не має ні стратегічної програми розвитку, ні державної підтримки.

Тим часом, новий голова Держрибагентства Артем Ріпенко пропонує проривну інновацію — оновити правила промислового рибальства. Вони не змінювалися вже 20 років і не відповідають вимогам сьогодення. За цим, стандартний набір фішок, а саме: робоча група, реєстрація, пропозиції в письмовому вигляді — бо пандемія. Тим часом, а ні слова за продовольчу безпеку, ані слова про головну функцію Держагенства — забезпечення столу українців вітчизняними рибним продуктом, а ні слова про штучне вирощування. Невже влада та її уповноважений орган не мають бажання нагодувати українців рибою? Думаю, бажання є, а от ламати старі моделі не хочеться!

Аналогічна ситуація відбувається іще на одному рівні в робочій групі, створеній при АПК. Нібито вона розробляла стратегію розвитку рибної галузі, ще у вересні цього року. Утім, її не подавали на розгляд в КМУ, бо не було голови. В листопаді голова, на решті, з’явився, але в стратегії питання штучного вирощування риби так і не прописали. Вказали черговий словесний штамп про аквакультуру та сполучення, на кшталт: «більше, краще, вище, глибше». Власне, на цьому все.

У той же час, кожен робить своє. Держагентство працює над правилами промислово вилову, а керівник міністерства АПК зустрічається з представниками федерації спортивного лову та розробляє для рибалок електронні кабінети. Той самий випадок коли без кабінету ну ні як не обійтись!

У результаті, ми маємо ситуацію як в анекдоті «Одним коханням нагодую» — піймав, поцілував, відпустив. А що їстимуть українці? Думаю як і раніше, виключно імпортовану рибу.

На жаль, держава не має на сьогодні жодного комплексного підходу до власного рибного ресурсу. Для спортивного лову — один план. Для промислового — інший. Для Аквакультури — декларації. Усе це нагадує байку про трьох сліпців, яких покликали до слона, дали помацати їм різні частини його тіла і попросили сказати, що це за тварина. Жоден з них дати правильну відповідь так і не зміг. Так само і з рибою. Продукт, частина екосистеми, дозвілля. Вважаю що аграрно-промисловий комплекс і державне агентство меліорації та рибного господарства має розглядати рибні запаси під кутом продовольчої безпеки. А захист довкілля, як частину унікальної екосистеми України. Іще, не забуваймо про право на відпочинок за Конституцією.

Тому потрібен виключно комплексний підхід! Тому потрібна пріоритетна програма штучного вирощування! Тому потрібен унікальний баланс!

Відсутність балансу інтересів призводить до конфліктів між рибалками різних типів та об’єднаними територіальними громадами. ОТГ каже, що усі ресурси: і риба, і ліс, вода, і земля належать її мешканцям. Про це нам говорить і зміна законодавчого поля, децентралізація і оновлені кодекси. За законодавством громада має право на таку думку, адже ресурси — це, насамперед, власність її мешканців. Саме тому, центральному апаратові АПК і Держагенству варто узгодити свої стратегії з обласними локальними програмами. Тоді, можливо і тільки тоді, за підтримки громади у рибну галузь зайдуть інвестиції. Але щоб не продовжувати і далі годуватися коханням, слід прибрати протиріччя між відомствами. На даний момент, у темі під назвою «риба» копирсаються не менше 10 — 11 установ. У тому числі, екологія, прикордонники, міністерство внутрішніх справ.

Історія нашого кохання полягає в тому, що представники рибних господарств протягом 25 років неодноразово і наполегливо робили звернення і до міністрів АПК та його заступників, і до голів уряду. Зрештою, усе починалося і закінчувалося, як завжди. Новий очільник Державного агентства рибного господарства ніби месія, точно знає, з чого почати: «наливає молоде вино в старі міха». Іншими словами, він пропонує змінити правила. У нашому випадку, йдеться про промислове рибальство, яке чомусь стало головною метою. А ось про те, як нагодувати українців рибою знову забули. Головне ж розвивати бурхливу діяльність! У Держрибагентстві немає ні часу, ні бажання врахувати досвід світу, умови нового законодавства, аналіз існуючого стану галузі. Можливо є сенс підійти так само уважно, та комплексно на базі державної підтримки, як в свій час підійшли аграрії до виробництва курятини і яловичини?

Мене навчили батьки наступному. Коли я критикую, слід запропонувати рішення. Запропонував — ставай поряд і роби! Зробив — відповідай!

Отже, я пропоную створити міжвідомчу комісію Кабінету міністрів України з підготовки і узгодження положень та підзаконних актів змісту їх положень та наказів, розпоряджень проміжних відомств та центральних органів виконавчої влади, які впливають на сенс перебігу подій у рибній галузі. До неї мають увійти представники ось таких міністерств: аграрної політики та продовольства (за головуючого), довкілля, інфраструктури, фінансів, юстиції, регіонального будівництва та житлово-комунального господарства, реінтеграції, внутрішніх справ, цифрової трансформації та прикордонної служби.

Комісія має зайнятися виключно передумовами створенням програми штучного вирощування риби. Я зробив дорожню карту і детально розписав етапи її запровадження. Якщо коротко, вони мають виглядати десь так.

І. Створюється міжвідомча комісія з реалізації цілей та завдань державної програми штучного вирощування риби. На цьому ж етапі на рівні областей та територіальних громад приймають та затверджують програми штучного вирощування та охорони, використання і відтворення водних біоресурсів. Простіше кажучи, йдеться про ставки, річки, озера і т. д.

ІІ. Комісія аналізує умови впровадження господарської діяльності у сфері рибного господарства. Крім того, удосконалюється вже існуюче законодавство на створення мотивації і протекції Маре і аквакультури. Встановлюється баланс інтересів любителів рибальства і рибництва. На локальному рівні створюються умови залучення інвестицій до програми штучного вирощування, розвитку рибного господарства.

ІІІ. Комісія аналізує можливості рибних галузей та ефективність центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо реалізації стартових умов запуску програми штучного вирощування.

Це — останній етап. На ньому готують окремі положення і практичні пропозиції щодо подальшого розвитку державної програми. Члени комісії прописують цілі та очікування від штучного вирощування риби на наступні 5, 10, 20 років.

Власне, м’яч на полі гри Держави безпосередньо аграрного відомства. Якщо детально попрацювати, на столах українців можна буде побачити рибу, яка плавала у вітчизняних ставках. Такі дії позитивно вплинуть на гаманці наших співгромадян. Адже, українська риба обійдеться значно дешевше, особливо за умов державної підтримки, ніж вирощена і нагодована не відома чим за кордоном. Дуже сподіваюся, що державники підуть своїм громадянам на зустріч".

Рекомендовані публікації