Володимир Волков: Обмін студентами — це обмін ідеями

Наші сержанти «петренки», які стоять на шлагбаумах на кордоні, керують країною, через свою любов до грошей. Вони беруть з іноземних абітурієнтів за свої послуги дрібні хабарі. З їхньої легкої руки, ми втратили чимало іноземних студентів і наших китайців, в тому числі, які складали основу фінансової стабільності ВНЗ.

У вівторок, 18 січня відбудеться дипломатичний раунд посла України в Китаї. Захід приурочений до тридцятиліття визнання Піднебесною української незалежності та побудови дружніх, міждержавних відносин. Досить важливою частиною співпраці обох країн є обмін студентами. На думку лідера «СПАС — 23» Володимира Волкова, це — перш за все, обмін ідеями. Оскільки такий освітній процес — це вибудова дружніх стосунків на базі майбутньої еліти.

Студенти з Піднебесної їздять на навчання в Україну вже не один рік. У 2012 році, у китайському місті Санья відбувся форум ректорів. Під час зустрічі, представники вищих навчальних закладів спілкувалися про співпрацю між вишами обох країн. На форум із України вирушили 37 ректорів та їх заступників із різних навчальних закладів. Оскільки наша делегація була потужною, вдалося розширити угоду, яку підписали у 1998 році. Зокрема йдеться про обмін студентами та визнання наших наукових ступенів.

Чи їздить зараз китайська молодь на навчання до України, а українська до Китаю? Як відбувається обмін студентами? Скільки приблизно коштує навчання в Україні для гостів з Піднебесної? Відповіді на ці всі питання знає лідер «СПАС — 23» Володимир Волков.

— Що передбачає обмін студентами?

— Розпочнімо з проекту «2+2». Тобто, українська та китайська молодь навчаються 2 роки в Україні, а потім стільки ж в Піднебесній, чи навпаки. Крім того, наші та китайські абітурієнти отримали можливість прямого вступу до вишів країни-партнерки. Та для початку, молодим людям потрібно пройти підготовчі курси та вивчити мову країни, де вони навчатимуться. Наприклад, за часів президентства Віктора Ющенка, викладання у вітчизняних ВНЗ ведеться не тільки українською, але і англійською. Наразі розглядається закон, який передбачає розширення навчальних мов, їх планують збільшити, до п’яти — шести.

Для магістрів діє проект «1+1». Це означає, що один рік магістратури минає в Китаї і ще один — в Україні. Якщо китайська система передбачає 3 роки магістратури, то в Україні — від 1 року 4 місяців до двох. Тривалість навчання в нашій державі залежить від фаху, спеціальності, ВНЗ. Окрім бакалаврів та магістрів є великий попит на кандидатів наук та професорів.

— На які спеціальності можна піти?

— Усе відбувається, як на ринку: є попит і є пропозиція. Виші, чиї ректори та їх заступники завітали на форум до Саньї, акредитовані у Китаї. Відповідно, у реєстрі Піднебесної зараз знаходиться 37 таких українських вищих навчальних закладів. Кожен з цих ВНЗ має свій перелік дисциплін. Абітурієнти з Китаю його читають і обирають собі фах. Тому, на якій спеціальності вчитися, кожен вирішує сам. В українців, що хочуть здобувати освіти в Китаї все відбувається аналогічно.

— Що стоїть на заваді обміну студентами?

— Пандемія, жадібність та риси нашого національного характеру. Почнемо з коронавірусу. Із кінця 2019 року та вступної кампанії 2020-го, ми опинилися в скрутному становищі. Україна провалила світові тренди та тенденції, які поширені в Європі та США. Я маю на увазі дистанційний вступ. Він можливий у будь-який виш світу: починаючи з Гарварду, Сорбонни, Єлю, та закінчуючи курсами швачки-мотористки. Як ви вже зрозуміли, у форматі дистанційного вступу працює весь світ. Навіть країна-агресорка. Вони поцупили наші розробки, зокрема — платформу «Синергію», що передбачає дистанційне навчання та роботу цифрового кабінету. Москалі у себе запустили дистанційний університет, а Україна, тим часом, продовжує пасти задніх.

Тепер поговоримо про жадібність. Наші сержанти «петренки», які стоять на шлагбаумах на кордоні, керують країною, через свою любов до грошей. Вони беруть з іноземних абітурієнтів за свої послуги дрібні хабарі. З їхньої легкої руки, ми втратили чимало іноземних студентів і наших китайців, в тому числі, які складали основу фінансової стабільності ВНЗ. У цифрах — це від 8 до 20 тисяч осіб. Вони поїхали навчатися до Польщі, Румунії, чи Угорщини. Саме через тиск правоохоронних органів, кабінет міністрів двічі не проголосували за постанову про дистанційний вступ. Це б дало можливість китайським абітурієнтам подавати документи до українських вишів через Інтернет, як це робить Європа і весь світ. Постанова була підготовлена та подана міністерством освіти двічі, але так і не пройшла.

І на решті, про нашу ментальність. Саме через неї, Україна провалила експеримент, який мав би проводитися на базі КНУ імені Тараса Шевченка у 2021 році. Попри пандемію та неприйняття постанови, Китай залишився єдиною країною, до якої передбачався дистанційний вступ. Та на заваді експерименту стала наша національна риса. Змінили ректора — і попередник посварився з наступником. Обидві команди одна одній чинили спротив і не дали до програми коди доступу. Саме вони завалили експеримент та вступну кампанію у 2021 році. Експеримент мав би продемонструвати всі бонуси та недоліки від дистанційного вступу для аналізу та застосування в інших вузах країни. Утім, новою командою, нового ректора (до речі в Таврійському національному університеті імені В. Вернадського така ж сама ситуація), відбулося рейдерське захоплення експериментальної моделі, і вся країна стала заручницею моральних якостей окремих людей. Держава, на жаль, вирішила не втручатися.

— Український бюджет дуже багато втратив, через неприїзд іноземних абітурієнтів?

— Від 3,5 до 4 мільярдів доларів.

— Чому китайські студенти їдуть вчитися в Україну?

— Це якісно та недорого. Найбюджетніші ВНЗ у Польщі, Угорщині та Румунії коштують 6 — 7 тисяч євро на рік. Аналогічні виші у США - 15 тисяч доларів на рік. Та коли дешева рибка — погана юшка. В той же час, освіта в Україні коштує 2,5 — 3 тисячі доларів на рік. Та попри це, вона якісна і має гарну викладацьку школу.