Юрій Смелянський: Зростання економіки може забезпечити зміна державної влади в Україні

Кабмін вирішив регулювати ціни на так звані соціальні продукти. Відтак, на час карантину забороняється встановлювати торгівельну націнку на житньо-пшеничний хліб, батон, гречку, цукор, пшеничне борошно вищого ґатунку, макарони, молоко, яйця, курятину та вершкове масло. Чи свідчить така урядова постанова про те, що українська економіка перебуває у жахливому стані? Ба більше того, в офісі президента буцімто обговорювали введення талонів на їжу. У багатьох така пропозиція асоціюється із «совком». Що, врешті-решт, відбувається з економікою України? Вона хвора? Якщо так, як її лікувати? На питання i-ua.tv відповів експерт з питань економіки Юрій Смелянський.

— У якому стані зараз перебуває українська економіка?

— У дуже і дуже негативному. Щоб це зрозуміти, достатньо зайти в магазини, або переглянути стрічки економічних новин.

Влада змушена все частіше вдаватися до позик через випуск державних цінних паперів (насамперед облігацій), а ринковий інтерес до них слабшає. Збільшується кредитування державного бюджету.

Інвестиційний клімат в Україні має негативну тенденцію.

Гривня слабшає.

Інфляція зростає.

Розвивається енергетична криза.

Продовжується зростання безробіття, збільшується відтік трудових ресурсів з допомогою трудової міграції.

Прогнози щодо рівня корупції в Україні негативні.

Ми перебуваємо на порозі кризи споживання.

Напередодні новорічних свят громадяни України продали рекордний обсяг іноземної валюти. Це показник нестачі гривневих можливостей для задоволення передсвяткового споживчого попиту.

Підприємства виробники продовольчих товарів першої потреби вже неодноразово робили заяви про значне підвищення цін на свою продукцію. У тому числі, такі заяви робили підприємства, які виробляють хліб та хлібобулочні вироби.

Влада заявляє про плани запровадження продуктових карток і дедалі активніше запроваджує регулювання цін.

Перелік такої негативної економічної інформації можна продовжувати. Її справді дуже багато.

— До чого призведе, що влада буде регулювати ціни на «соціальні продукти»?

— Україна має дуже добрий досвід наслідків регулювання цін. Цей досвід називається «планова економіка», «командно-адміністративна система» або СРСР. У складі СРСР Україна пройшла шлях із використанням різних інструментів регулювання: «військовий комунізм»; «нова економічна політика»; «планова розподільна економіка». Радянська влада у свій час запропонувала суспільству таку формулу взаємодії: суспільство погоджується (добровільно-примусово) на низьку вартість своєї праці, на заміну цього влада регулює ціни та забезпечує їх доступність на товари першої необхідності.

Наприклад. Стандартна булка хліба білого «цеглини» з борошна 1-го сорту вагою 750 грамів продавалася в магазинах по всій території СРСР за ціною 20 копійок за буханець. Собівартість виробництва такого буханця хліба становила 50 копійок. Різниця компенсувалася із державного бюджету. Крім того, компенсувалася вартість доставки хліба від хлібозаводу до магазину, починаючи з 10 кілометру віддаленості від хлібозаводу.

Результат загальновідомий — СРСР як держава припинило своє існування. Однією з причин є деформація економічних відносин у вигляді тотального регулювання цін. Таке регулювання призвело до виникнення системного додаткового навантаження на державний бюджет та появи великої кількості збиткових та неефективних підприємств. Крім того, регулювання цін у СРСР відображало нестачу сільськогосподарських ресурсів для виробництва продовольчих товарів у внутрішньому споживанні.

Сьогодні багато інформації про те, що чинна влада в Україні починає використовувати інструмент регулювання цін у дедалі більших масштабах. Тобто не лише на рівні регулювання монопольних цін на ринку споживання житлово-комунальних послуг або послуг життєзабезпечення. Але і таких сегментах споживчого ринку як споживання продовольчих товарів першої необхідності. Наприклад, у черговий раз у ЗМІ України пройшла інформація про подорожчання виробництва хліба та хлібобулочних виробів. Причинами подорожчання називають:

1. Високу вартість газу. При цьому слід зазначити, що влада вже ухвалила низку рішень щодо регулювання ціни природного газу, зокрема, для підприємств, які виробляють хліб та хлібобулочні вироби — не допомогло.

2. Зростання вартості борошна, через необхідність імпортувати зерно і борошно з-за кордону. Називають сьогодні головного імпортера — Туреччину. І це в ситуації, коли буквально кілька місяців тому влада хвалилася дуже високим урожаєм зернових 2021 року в Україні.

Повторюся. Регулювання ціни з боку державної влади — це інструмент, що ілюструє негативну ситуацію у секторі споживання. Стандартний результат будь-якого цінового регулювання — виникнення дефіциту або цінової недоступності як наслідок такий ситуації — розвиток корупції. Мінімізувати подібні ризики можна лише при паралельному збільшенні виробництва того блага, яке виявилося у дефіциті. Але чинна влада вже неодноразово показала свою нездатність вирішувати такі виклики.

Відповідно, регулювання цін призведе до збільшення рівня інфляції та ще більшого збіднення українського суспільства. У свою чергу, це — додаткові негативні стимули для згортання економічної активності, скорочення споживання, подальшого поглиблення економічної кризи.

— Як ми докотилися до такого життя, що влада говорить про продталони?

— На початку осені 2021 року мені довелося брати участь у черговому телевізійному ток-шоу. На ньому представники всіх основних політичних фракцій у чинному парламенті переконували українських телеглядачів та учасників програми у своїй винятковій «турботі» про інтереси українських громадян, стабільність цін та тарифів. Одним із чинників забезпечення цінової стабільності депутати називали рекордний урожай зернових в Україні. На моє зауваження, що Україна вже у своїй економічній історії знає приклад того, коли після рекордного врожаю зернових домашні господарства були змушені ліквідувати стадо великої рогатої худоби через відсутність та цінову недоступність кормів депутати вирішили не реагувати.

Подібні висловлювання вони визнали негідними для своїх коментарів. Їх у такій позиції підтримав і ведучий ток-шоу. А сьогодні Ви формулюєте питання про продовольчі талони як одну з економічних ініціатив чинної влади.

Продовольчі талони, картки на право придбання будь-яких товарів, талони на харчування тощо. Варіанти різні, але всіх їх поєднує одне — влада визнає, що в якомусь економічному секторі чи якійсь соціальній групі, або загалом у державі існує (виникла) проблема із забезпеченням споживання. При цьому проблема споживання на рівні, коли люди не можуть задовольнити свої потреби в обсягах, що відповідають мінімальному набору споживчого кошика, який офіційно затверджений чинною владою. Іншими словами, споживчі можливості основної маси населення держави не відповідають реальній економічній ситуації.

Відповідно виникає потреба у використанні інструменту регулювання, коли через видачу (розподіл) будь-яких документів (карток) на право придбання будь-яких благ (товарів, послуг, робіт) вирівнюється на мінімальному рівні споживання ситуація з дефіцитом або ціновою недоступністю товарів першої необхідності.

Експерименти із запровадженням продуктових карток проводять і наші зарубіжні сусіди. Білорусь та Російська Федерація. У Росії такі експерименти мають дві основні причини: економічна криза, що триває і поглиблюється; підготовка до переведення російської економіки у режим військового часу.

Загалом таке регулювання є визнаною міжнародною практикою. Наприклад, влада США також активно застосовує практику видачі продовольчих талонів (талонів харчування); банківських чеків забезпечення мінімального рівня споживання; забезпечення одягом та іншими товарами першої потреби. Один нюанс, усе це для представників соціальних груп, які живуть нижче за «межу бідності». Тобто, через якісь обставини не можуть забезпечити собі та членам своєї сім’ї споживання на рівні мінімального споживчого кошика, розмір якого офіційно встановлено владою.

У Словаччині я стикався з практикою використання талонів на харчування для соціальної підтримки студентів та викладачів університетів.

Реальність в Україні така, що чинна влада (як і всі попередні каденції влади) не визнає в Україні наявність людей, які живуть за «межею бідності». У нас навіть немає такої соціально-економічної категорії для оцінки рівня споживання людиною чи домогосподарством. А на законодавчому рівні встановлено таке співвідношення грошового виразу мінімального прожиткового мінімуму та розміру мінімальної заробітної плати, при якому на папері мінімальне споживання забезпечене з великим запасом. При цьому жодної логічної ув’язки перерахованих показників із затверджуваним фізичним обсягом мінімального набору споживчого кошика (його також затверджує державна влада) не існує. Природно, виникає логічне питання: «Чому чинна влада потребує ініціювати введення карткової системи для споживання товарів першої необхідності?»

Є кілька варіантів відповідей.

По-перше. Ситуація та реальні прогнозні розрахунки такі, що влада впевнена у значному погіршенні ситуації на споживчому ринку щодо забезпечення населення товарами першої необхідності. Введення розподільчої системи єдиний видимий чинною владою інструмент підтримки якогось рівня соціально-економічної стабільності.

По-друге. Чинна влада дедалі більше розгортає внутрішню політику на побудову чергового варіанта розподільчої системи (командно-адміністративної, планової економіки, нью-УРСР). Тобто встановлення якогось варіанту диктатури.

По-третє. Влада готує переведення української економіки в режим воєнного часу.

— Як вилікувати економіку?

— У ситуації наших реалій говорити про лікування лише економіки України марно. Одну лише економіку України у справжніх реаліях вилікувати неможливо! Якщо вже використовувати медичні терміни, то треба лікувати Україну в цілому. І її економічний базис, і її надбудову, як сукупність ідеологічних відносин, поглядів, які забезпечують функціонування державних інститутів. Чому так? А ми однією своєю частиною застрягли у розбудові розвиненого соціалізму, а іншою частиною зображаємо формування ринкових та демократичних відносин. Така ситуація породжує лише конфлікт, який знаходить своє вираження у економічної кризі. З цієї кризи ми не можемо вибратись упродовж усіх 30 років незалежності. Різниця рік у рік лише у тому, що криза може більш-менш яскраво проявлятися. Як тільки через якісь зовнішні обставини криза починає менш яскраво проявлятися влада називає таку ситуацію її (кризи) подоланням.

Нинішній, м’яко скажімо, негативний, «хворий» стан української економіки є наслідком прийняття та реалізації державних рішень (законів, нормативних та інших регуляторних актів). Існує, звичайно, і набір зовнішніх факторів, у тому числі озброєна агресія з боку РФ проти України.

На мою думку, першою дією для забезпечення можливого зростання української економіки — це зміна державної влади в Україні. Вже стало ясно, що чинна влада не має жодних намірів займатися зміною системи відносин, у тому числі економічних відносин, на користь розвитку України, всього українського суспільства (а не невеликих його окремих груп). Люди, які прийшли до чинної влади, на жаль уже встигли довести, що, за деякими невеликими винятками, їхні цілі та інтереси — це індивідуальне збагачення за рахунок подальшого пограбування українського суспільства.

Наступним завданням є визначення стратегічних цілей (орієнтирів), для досягнення яких створюватиметься нова модель відносин, зокрема економічних відносин, в Україні. На мою думку, такою метою має бути формування нової масової соціальної групи — «економічно незалежна людина». Ця соціальна група своїм рівнем споживчих можливостей стане запорукою поступального економічного розвитку України. А її поява одним із проміжних показників цього самого розвитку.