Добро-категорія незмінна

В усі часи, особливо, кризові, у кожного індивідуума проявляється його істина сутність.

Добро-категорія незмінна

Хтось впадає в ступор, агресію, намагається позбутися травмуючого фактора, а хтось оговтавшись починає його змінювати. А є люди, для яких допомога тим, кому гірше, є просто звичною суттю життя. Серед таких і кропивничанин Ніл Плохов, який спочатку створив для важких підлітків рух християнських скаутів, а потім прийняв у свою родину осиротілих дітей. Притому, що вже був багатодітним батьком, разом з дружиною Іриною, виховували трьох власних нащадків.

Зараз у родині Плохових виховується 13 дітей. Коли в сім’ї з’явилися перші прийомні діти, вони змінили міську квартиру в Кропивницькому, на дім у передмісті. За кожним закріплені свої обов’язки по дому та господарству, адже така чималенька сімейка, потребує внутрішньої самоорганізації. Та найголовніше, що винесуть діти у своє майбутнє доросле життя — це альтруїзм і справжня, а не показова допомога ближньому. Родина пече хліб і розвозить його малозабезпеченим селянам, здебільшого пенсіонерам. За один раз роздають 6−8 буханок.

Тому й не дивно, що у час лихоліття війни, Ніл Плохов прийняв у себе три родини переселенців з Лисичанська. Тепер за довгим сімейним столом уміщається втричі більше людей. Родина Шевченків — подружжя Ольга та Віталій, дві їхніх племінниці і бабуся через війну переїхали з селища Новотошківське, де народилися і жили, у Лисичанськ в 2014 році. Тільки облаштувались та почали мирно жити, як знову довелось тікати від війни. У Лисичанську разом жили в підвалі більше місяця. Залишалися, допоки у сусідній будинок не прилетів снаряд.

Їхня сусідка Олена Білецька з чоловіком та донькою до війни мріяли придбати власний будинок. Її чоловік до останнього не хотів виїжджати з Лисичанська. Донька Дар'я Білецька мріє повернутися в рідну школу. Родини переселенців не можуть без сліз згадувати своє пекельне життя у підвалі, без світла, води, нормального харчування. По воду та хліб доводилося ходити під обстрілами. Дуже переживають, що в рідному місті залишилося багато сімей з малими дітками без жодних засобів до існування.

І багатодітна родина Ніла Плохова і переселенці з Лисичанська переконані, що в Україні скоро настане мир і всі повернуться до свого звичного життя. Але ця дружня допомога зовсім незнайомим людям, назавжди залишиться у душах і серцях людей, яких поєднала війна.