Анатомія заборони російських сайтів: Pro et Сontra

Цензура як перешкоджання свободі думки і слова, їх вільному вираженню громадянами — в Україні заборонена. Про це недвозначно йдеться у ст. ст. 15, 34 Конституції України та базових похідних законах (ст. 24 ЗУ «Про інформацію», ст. 2 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації», ст. 5 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення» тощо). Як полюбляв казати пріснопам’ятний найдемократичніший Глава Української держави, на цьому — «Крапка!».

Тим не менш, у останні два десятиріччя рідна влада, як і потужні фінансово-олігархічні клани, регулярно впадали у гріх «ґвалтування» інформаційних потоків, їх спрямування у вигідні для себе річища, не гребували адміністративно-фінансовим, кримінальним тиском на опозиційні ЗМІ та їх редакторсько-журналістські колективи. Ці хтиві спокуси завжди загострювалися у передвиборчі періоди. Універсальний маркер: за усі роки Незалежності, при різних режимах правління не було розкрито жодного (!) резонансного злочину проти кращих вітчизняних журналістів, як і не знайдено замовників їх каліцтв і вбивств. Інший знаковий сигнал: у різних світових рейтингах свободи слова та ЗМІ Україна незмінно займає позиції рівня африканських, а не європейських країн, не потрапляючи навіть у першу сотню «вільних» у цьому сенсі суспільств.

Можна стверджувати, що лише незнижувано-безкомпромісна борня громадянського суспільства досі не дозволила «випалити» українське медіа-поле так, як свого часу індіанські племена, дбаючи про пасовиська для бізонів, випалювали прерії для знищення деревинно-чагарникової рослинності.

Щоправда, потім на індіанців знайшлися американці, і бізони залишилися — а індіанці майже ні…

Поглянувши крізь пальці на означені правові константи і життєві реалії, Президент Порошенко своїм указом, на виконання рекомендацій Ради нацбезпеки і оборони України, поширив т.зв. санкції на сотні IT-компаній і ряд інтернет-сервісів з російською приналежністю. Чомусь аж на четвертому році війни з РФ «під роздачу» потрапили такі крупні оператори ринку, как Mail.ru, «ВКонтакті», «Однокласники», «Яндекс», ABBYY і «1С». Українських провайдерів зобов’язано обмежити доступ абонентів до сайтів і сервісів означених компаній.

Не варто сперечатися — це рішення справді радикально змінить ландшафт українського інтернету і посприяє більшому дистанціюванню України від ворожо-агресивної Росії (зокрема, в безпековому, торговельно-економічному, інформаційно-культурному планах). Але так само не заперечиш, що реалізація указу зазіхає на невід’ємні права і свободи громадянської спільноти України. А як ними розпорядитися — то вже справа людей, а не конклаву на чолі з Порошенком-Турчиновим, які взяли на себе право судити, без чого проживе «їх народ», без чого — ні. Сказано бо раніше: «Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний» (Степан Бандера).

Перша хвиля пристрастей щодо означеного президентського указу поволі влягається, тож настає етап раціонального осмислення його наслідків і алгоритмів подальших дій тих, хто «за свободу».

Спробуємо також долучитися до цієї роботи.

Як не крути, «ВКонтакті» і «Однокласники» — дві найпопулярніші серед українців соцмережі. Ними користуються, відповідно, 16 й 9,5 млн. осіб у місяць, або сукупно майже половина населення країни. «Яндекс» має 11 млн. користувачів і приблизно 30% ринку інтернет-пошуку. Чотири заборонені сервіси — «ВКонтакті», Mail.ru, «Яндекс» і «Однокласники», входять до топ-10 самих затребуваних вітчизняними користувачами сайтів.

Систему діловодства від компанії «1С» щодня використовують 300 тис. українських підприємств. Скільки користувачів і підприємств послуговуються офісними програмами ABBYY, антивірусами Dr. Web і «Лабораторії Касперського» — оцінити складно. Але і так ясно, що вжиття відповідних обмежувальних заходів торкнеться левової частки суспільно активного, освіченого населення.

Наразі Mail.ru і «Яндекс» наввипередки завіряють, що санкції істотно не вплинуть на їх прибутки. За словами менеджерів «Яндексу», український напрямок забезпечує компанії лише 3% виручки (до 2,28 млрд руб.). Аналітики ж московського ПАТ «Промсвязьбанк» оцінюють можливі втрати «Яндексу» від введеної на Україні заборони у 6,9 млрд руб. (9,1% від виручки компанії в 2016 р.). Український ринок з десятками мільйонів користувачів являється для цих компаній другим за обсягом після російського. Реальні збитки Mail.ru і «Яндексу» також залежатимуть від технічного пророблення та дотримання режиму блокування, тож поки що оцінювати їх зарано.

Втім, заборони вдарять і по українському бізнесу. Інтернет-ЗМІ втратять трафік з «ВКонтакті». Маркети і крамниці лишаться без роками налагоджуваних каналів дистрибуції, користувачі — без мап, пошуковиків, е-пошти й розмаїття інших сервісів роскомпаній.

Зрозуміло, що це не змусить народ менше сидіти в інтернеті, а найбільш «просунуті» продовжать користуватися звичними сервісами через VPN і Tor.

Решта поступово знайде заміну закритим сайтам — мігрують до Facebook, Instagram, Twitter, Viber і набуваючого популярності Telegram. Аналоги більшості сервісів «Яндексу» є в Google. ЗМІ, інтернет-магазини, фрилансери й іже з ними, хто потребує аудиторії, перейдуть на інші площадки услід за користувачами.

Проблеми гостріше відчують ті, чий бізнес зав’язаний тільки на «ВКонтакті», — так, дрібним магазинам доведеться нашвидкуруч освоювати нові площадки для продажів. Переформатується рекламний ринок. Маркетингові бюджети з «Яндекс.Директ» і «ВКонтакті» перетечуть в Google AdWords і Facebook. За оцінками Всеукраїнської рекламної коаліції, обсяг ринку пошукових оголошень в Україні у 2016 р. склав 1,2 млрд. грн. ($ 45,4 млн.), всіх видів реклами в соцмережах — 750 млн. грн. ($ 28,4 млн.). Частки «Яндексу» і «ВКонтакті» в цих сумах не розкриваються. Загалом же, головними економічними бенефіціарами заборони стануть американські інтернет-гіганти Facebook і Google: звісно ж, «зайві» десятки мільйонів доларів з українського ринку не зашкодять, але й справлять серйозного впливу на їх фінанси та стратегії.

Істотніші складності очікуються з бухгалтерськими програмами. Відому «1С» використовують, за твердженням експертів, від 80% до 98% вітчизняних підприємств, надавач другого за популярністю виду послуг — компанія «Парус» теж втрапила під санкції. Дешеві аналоги цих продуктів відсутні.

Вочевидь, більшість господарюючих суб’єктів просто ігноруватимуть «табу» на використання «1С», і це прогнозовано стане додатковим чинником корупційно-репресивного тиску влади на бізнес, особливо, пов’язаний з опозиційними рухами і партіями. Тим паче, ідеологічна складова вже підведена під такого роду сценарій: як відзначав глава РНБО України Олександр Турчинов, з допомогою софту від «1С» РФ здійснювала кібершпигунство і кібератаки на українську інфраструктуру і бази даних. З іншого боку, у зв’язку з виникненням нагальної потреби забезпечити величезну кількість суб’єктів бізнесу альтернативними програмними продуктами, така справа може ураз набути «державної ваги», під її вирішення цільовим порядком виділять значний бюджет, «окучувати» який поставлять своїх же довірених осіб. Простіше кажучи, хтось на рівному місці зробить собі монопольний в масштабах країни бізнес за державний кошт.

Як відомо, тяжкість законів нерідко компенсується їх поверхневим виконанням. У розпорядженні чинної влади наразі немає готових технічних інструментів для імплементації своїх же приписів. Немає «головного рубильника» чи національного фаєрвола, як в Китаї, немає й прямого аналога Роскомнагляду, вповноваженого складати списки шкідливих ресурсів і карати провайдерів за невиконання вимог щодо їх блокування.

На топологічному рівні український інтернет доволі децентралізований, його складно обмежити через неабияку кількість вузлів з виходом у зовнішній інтернет. Завдяки атмосфері свободи, в якій від самого початку формувалася національна ІТ-мережа, сьогодні ми — не Єгипет, де усього лиш через три вузли проходить 90% міжнародного трафіку. Тож, судячи з усього, реалізацію блокувань перекладуть на плечі самих же провайдерів (власне, так це і зроблено в путінській Росії, опір якій нібито мають чинити аналізовані нововведення), а контролювати процес доручать національному телеком-регулятору НКРЗІ. Симптоматично, що останній вже попередив провайдерів про накладення величезних штрафів за невиконання чи потакання у невиконанні волі Глави держави.

Правозахисна та юридична спільноти теж мають і озвучують свої претензії до контраверсійного рішення Президента України: наголошується, що в ньому немає ані обґрунтування санкцій, ані чітко прописаного механізму блокування, ані запобіжників проти зловживань. Проте, в умовах усезростаючої сакралізації і концентрування влади в одних руках це скидається на волання у пустелі — якщо указ вийшов не «заради галочки» (схоже, що так воно і є), то провайдери нікуди не подінуться. Якими нормативными актами все це будуть підганяти під «демократичні» стандарти — то вже справа десята…

Відтак, ключовий провайдер України «Укртелеком» (1,4 млн. абонентів) задекларував, що працює над втіленням указу й у 10-денний термін зможе розпочати блокування. Інші великі провайдери «Київстар» і «Воля» акцентують на вивченні технічних можливостей блокувань і ухиляються озвучувати конкретні терміни виконання.

Цікаво, що ніхто з «батьків-матерів» указу не відмовляється від соавторства, але й не бере на себе усю політичну відповідальність за означений неординарний крок. Зі слів очільника РНБО Турчинова, ініціатором санкцій була Служба безпеки України. Після підписання указу на сайті СБУ виклали заяву з акцентом на тому, що російські спецслужби ведуть гібридну війну саме проти населення України, задіючи у своїх інформаційних спецопераціях інтернет-ресурси «ВКонтакті», «Однокласники» і Mail.ru. Проте на фоні поліваріантності осміяного плану «Шатун» (включно з останнім трешем — «цукерковими бунтами» в фірмових магазинах Roshen), ці тези прозвучали надто непереконливо, ба гірше — зрадливо, якщо брати до уваги, що т.зв. «антитерористична операція» триває три роки, а час для інтернет-обмежень наспів тільки тепер.

Природно, що ініціативу жваво підтримали спікери парламентської фракції «Народного фронту» -осередку умовних «яструбів» вітчизняного топ-політикуму, які де можна і де не треба експлуатують антипутінську, антиросійську риторику, особливо пояснюючи провали реформ.

Ще в лютому ц.р. пропозицію заблокувати в Україні російські соцмережі у суспільний дискурс вкинув один зі спікерів «НФ», радник одіозного міністра внутрішніх справ Зорян Шкиряк, хоча тоді мало хто сприйняв за чисту монету його «PR-заклик». В квітні ц.р. сайт т.зв. волонтерського розвідувального співтовариства «InformNapalm» (теж близького до «Народного Фронту») розмістив текст-обвинувачення стосовно «Яндексу», як антиукраїнського партнера російських спецслужб. І вже наступного дня РНБО ухвалила рішення щодо санкцій, яке через три тижні — без жодних анонсів, зауважень чи апелювань до експертно-громадської думки — підписав Президент Порошенко.

Причиною такої дії, напевне, є значна, критична залежність Глави держави від логіки і певних акторів політичного процесу в Україні.

Справді, доволі дивною є ситуація, коли український лідер на різних форумах і зустрічах щоразу благає західних партнерів посилити санкції проти РФ, у той час як в правовому і політико-ідеологічному полі його держави вільно працюють, заробляють і впливають на масову свідомість «ворожі» інтернет-компанії з мільйонними аудиторіями. Тож саме по собі бажання представників влади «пригальмувати» ходу російського ІТ-бізнесу, перекрити його компаніям доступ до персональних даних громадян України, в т. ч. уповноважених на виконання тих чи інших функцій держави, до економіко-комерційної звітності, до охоронюваних державою комп’ютерних мереж і баз даних — є логічним і схвальним.

Але робити такі різкі повороти у такій чутливій сфері, як масові народні комунікації, створювати при цьому безліч незручностей і ризиків для все же живого бізнесу, наражатися на підозри щодо протаскування явочним порядком «диктаторського» законодавства а’la Янукович і Ко — хіба так діє досвідчений політик-патріот, налаштований удруге зійти на вершину державної піраміди?

У якості відповіді на думку спливає лиш одне: міцно тримаючи Порошенка в заручниках поточного «політичного партнерства», хтось його руками, списуючи останні бонуси з його політичної репутації, закручує гайки в суспільстві і мріє скористатися здобутими vip-привілеями, коли в час «Ч» з’явиться нагода зробити останній ривок і воцаритися в Україні над українцями.

Поки практичний бік виконання згаданого указу лише почасти проглядає у своїх контурах, героїчне і втомлене українство зненацька виявилося розколотим ще однією внутрішньодержавною тріщиною, а міжнародний образ країни, без сумніву, зазнав втрат. Знані міжнародні моніторингові структури знов причисляють Україну до малоприємного списку держав зі штучно обмеженим інтернетом, в якому — Іран, Північна Корея, КНР і сусідня Росія, від котрої, здавалося б, так прагнули здихатися…

Хай там як, але оптимізм здорової на голову частини нашого соціуму є геть невичерпним.

У перші ж дні після заборони «російської хрені» у всіх без розбору соцмережах, у побутовому фольклорі виник і наростає вал іронічних висловів, анекдотів, карикатур, що викривають і розвінчують «північно-корейську» сутність спецоперації Банкової.

«Раніше дівчата запрошували хлопців у гості, щоб встановити Windows, тепер — щоб відкрити «Однокласники». «Чому Порошенко заблокував російські сайти? Бо на власній сторінці «ВКонтакті» не зміг додати Трампа у куми». «Порошенко заборонив російські сайти. Наша відповідь — VPN (він пішов нах…)»…

Воно ж бо правда: сміх не вибухівка, він міст, який пов’язує людей над усі провалля.

Гуртуймося, шануймося — ми варті кращого!