Володимир Тихий: «Головна задача ворога — знецінити героїв полку „Азов“ в очах українців»

— В 2019 році ви казали, що ваша мета провести фільмом «Котики» посттравматичну реабілітацію суспільства?

— Завдання, які перед собою ставили — перевиконали. Перші півтора місяці це був вибух сарказму та народного гумору. Ми навіть не могли уявити, що піде така реакція, коли випустили стрічку. Для більшості українців війна тоді була чимось екзотичним. Вони намагалися від неї скоріше сховатися, ніж прийняти з відкритим обличчям цю реальність. Коли ж війна охопила всю країну, та більшість чоловіків вийшло захищати Батьківщину зі зброєю в руках, то люди опинилися в одному кориті. По-суті, ми запродали тренд про те, що коли навіть загрожує смерть, то сміх може стати зброєю. Адже він допомагає тримати удари та наносити удари у відповідь. Це спрацювало. І це при тому, що пострадянські кінематографісти казали, що це, мовляв, не на часі. Адже потрібно, щоб минуло 10 років, і щоб тільки тоді люди сміялися. Цей тренд ми змінили.

— Зараз в країні відбувається повномасштабна війна. Чи можемо ми через культуру та мистецтво проводити реабілітацію суспільства?

- Ситуація не стоїть на місці. Ми живемо в постійному інформаційному потоці, який несе історичні зміни. По-суті, зараз настав унікальний момент, коли ми маємо зароджувати ті осмислення та образи, які будуть максимально відповідати ситуації. Якщо ж не заповнювати інформаційний простір, то це зробить за вас ворог. Він до цього готовий. Постійно займається та намагається проштовхнути своє бачення ситуації в Україні, яке кардинально відрізняється від дійсності. Наприклад, наші герої Азовці — сильні, могутні воїни, які не здаються. Головна задача ворога — знищити правдиве уявлення українців про полк «Азов». Тобто не фізично знищити, а знецінити героїв в очах власного народу. Тому митцям зараз вкрай важливо працювати в цьому напрямку. Це стосується музикантів, письменників, художників, які, до речі, зараз створюють неймовірні роботи, присвячені ЗСУ. Зокрема, українським жінкам, які воюють. Щодо ігрового кіно, то тут не так все просто. Це вимагає більшого ресурсу як матеріального, так і часового. Але думаю, що незабаром в нас з’являться цікаві художні мініатюри. Можливо, вони не будуть такими, як фільм «Титанік» за своїми масштабами і за бюджетами, але це будуть якісь адекватні новели, які передадуть той настрій, що присутній у бійців та який присутній в Україні. Це дозволить багатьом людям побачити себе в цих образах та осмислити те, що з нами зараз відбувається.

— Яких саме кінострічок потребує українське суспільство?

— Зараз це відповідна домашня робота, коли ми робимо щось ескізно. Тобто речі, які в першу чергу мають відповідати тим враженням та емоціям, які домінують тут і зараз. Це — оборона Києва, бій за Донбас, стрічка про героїв Маріуполя. Тобто треба зібрати образи, які вже були створені суспільством. Після нашої перемоги — завдання є трохи іншого формату. Це усвідомлення куди прийшла Україна. Тобто куди прийшло суспільство.
Це не просто регіональна війна. Це війна сенсів та сучасного світу з тією деградацією, яка так чи інакше присутня всюди. Тобто зараз поле бою Україна, але війна іде за певний цивілізаційний прорив всього суспільства. Якщо люди зможуть знайти ресурс та побороти таку потвору як Росія, з її антилюдською ідеологією, то це буде дуже серйозна перемога. Імперська ситуація в Росії модернізувалася, і по-суті, весь світ пожинає антилюдську ідеологію імперії.

— Які виклики чекають на українське суспільство після війни, над чим треба буде працювати в першу чергу?

— Працювати в першу чергу треба над собою. Ті титанічні зусилля, які зараз роблять українці — це згуртованість. За кожним кроком українського суспільства стоять долі людей. Ці долі часом дуже драматичні та трагічні. Тобто українці втрачають близьких людей, ламаються їх долі, і про це ми маємо говорити. Зараз це з об’єктивних причин знаходиться на задньому плані, але після війни про це ми будемо дуже багато говорити.

— Чи очікує нас трансформація українського кіно?

— Трансформація вже відбувається на рівні світового кіно. Зараз помінялися носії та вимога до комунікаційних аспектів, пов’язаних з екранним мистецтвом. Вони дуже сильно змінилися. Тобто людина зараз в дуже зручній формі дивиться той чи інший фільм. Вона його може зупинити, перемотати, чи повернути назад. Глядач працює, як співавтор, отримуючи емоції тут і зараз. Тому зараз комунікаційна частина по візуалізації того, що відбувається найбільше присутня в соціальних мережах, таких як телеграм. Він став передовим майданчиком для поширення інформації та впливу на прогресивну частину суспільства. Ролики, які перепощують з соцмереж, наприклад, з Тік-Току, працюють по вимогам телеграму. Вони створюють простір для наступних телевізійних кінофільмів, які будуть створювати через кілька років. Тобто глядач вже не зможе просто сидіти в кінотеатрі і дивитися фільм три години. Це мають бути динамічні стрічки, з абсолютним потоком інформації, яка не дає можливості замислитися. Так роблять в Голлівуді. Або ж це має бути стрічка, де глядачі є учасниками цього процесу.

— Чи допомагають відомі зірки кіно українським митцям та кінематографістам у ситуації повномасштабної війни?

— Зараз в українському театрі та кіно виникла пауза. Адже актори здебільшого задіяні в ТРО або на фронті, захищають країну. Щодо закордонних зірок, ті, хто був на боці України там і залишилися. Проте що наразі думають в Голлівуді стосовно війни між Україною та Росією, поки не можу сказати, адже минуло замало часу. Можливо, після Канського кінофестивалю відбудеться певний синтез кінематографістів та будуть анонсовані проекти, які будуть торкатися гарячої фази війни.

— Чи є майбутнє в українського кіно та яким воно буде після війни?

— Майбутнє, як у української культури так і кіно, звісно, є. Воно швидше за все буде представлено в жанрах — драма та артхауз. А ось бойовики, фантастичні фільми, фентезі — фільми, які потребують великого бюджету. На жаль, найближчим часом українським митцям не нададуть необхідних коштів.

— Тобто все впирається у фінансування?

— Звісно. Адже кіно, це дорогий процес. В Голівуді кінострічки коштують по 100 мільйонів доларів. І це не тому, що їм немає куди витрачати кошти. Навпаки, вони рахують гроші. Кожен спецефект та костюм прораховується. Однак, в Україні таких технологій немає, тому нам ще треба пройти певний процес, щоб дійти до цього.
-Тому на державному рівні мають підніматися питання фінансування українських талановитих режисерів та сценаристів. У нас в керівництві країні знаходяться близькі люди до кінематографу, тому сподіваюся, щоб Верховна Рада виділяла достатньо коштів на власне виробництво українських кінострічок.

— Над яким проектом працюєте зараз?

— Це #BABYLON'13. Об’єднання кінематографістів. Ми працюємо над документальними проектами. Зараз зробив повнометражний фільм, прем’єра якого буде через 1,5 місяці на кінофестивалі у Британії. Сподіваюсь, що це стане непоганим майданчиком, після цього цей фільм з’явиться на міжнародній стрімінговій платформі.
Цей фільм про день українського добровольця. Паралельно знімали життя різних героїв, не тільки добровольців. Наприклад, про бабусю, яка ховається в метро. Наративу як такого там немає. Це буденність країни, яка вже давно воює. Глядачі можуть побачити у фільмі початок березня 2022 року, коли Київ був практично порожнім. Це люди, які живуть в метро, тому що почали відбуватися ракетні «прильоти». Одна з героїнь фільму — поп виконавиця Даша Астаф’єва, яка працює, як волонтерка. Готує їжу для ТРО і ЗСУ, які захищають Київ.
Також в нас є розвідник Юрій Луценко, який завдяки дрону відстежує, як рухаються росіяни. Це ТРО. В стрічці представлено багато героїв — це мозаїка. Рамки фільму — це вечір українського добровольця та ранок наступного дня, коли відбувся потужний удар по центру Києва і було розтрощено вхід в метро Лук’янівська. Це документальний фільм.

— Що побажаєте нашим читачам?

— Любіть один одного, знаходьте час на себе. Дивіться українські документальні та ігрові фільми. Ми маємо перемогти, тому для цього маємо бути здоровими морально та духовно.