Терехов не має жодного виправдання за використання мови окупанта, — експерт

Нині, навіть в умовах війни, деякі депутати продовжують використовувати російську мову в офіційних заявах. Чому, на вашу думку, вони не переходять на українську мову?

Як я розумію, ви маєте на увазі Терехова. Навіть після недавнього скандалу він заявив, що спілкуватиметься з мешканцями Харкова російською мовою. Звичайно, мовна звичка дуже стійка. Людям старшого віку складно перебудуватися, перенавчатися… Наприклад, мати Лисенка, засновника нашої музики, не могла опанувати українську мову. Іноді вона намагалася сказати кілька українських фраз, але син відповідав: «Мамо, не мучте Україну». І така ситуація була в багатьох родинах українських інтелігентів. Мати Олени Теліги була донькою подільського священника, але мала стійку звичку спілкуватися зі своїми дітьми російською мовою. Однак ці достойні жінки не займали офіційних посад у державі Україна. Тому депутати, якщо для них закон — не порожнє місце, мусять виконувати мовний закон, а не посилатися на звички. З цієї причини Терехов не має жодного виправдання. У мовному питанні ми маємо керуватися винятково законом! Так само і мешканці західних регіонів не повинні сварити біженців за використання російської мови у побуті. Це також не відповідає нормі закону, бо в приватному спілкуванні людина може вживати ту мову, яку вважає за потрібне.

Наскільки важливо, щоб влада спілкувалась із народом саме українською мовою?

Ми не можемо собі уявити, щоб Зеленський використовував російську мову, звертаючись до народу. Це нонсенс. А чим відрізняється Терехов від Зеленського? Він у своєму регіоні, конкретно у Харкові, є представником української влади. І це так само нонсенс, що він говорить з харків’янами російською мовою. Так не може бути. Він може використовувати російську в буденному житті, з родиною. Але як український посадовець зобов’язаний розмовляти українською. Порушники мовного закону насправді нічим не відрізняються від корупціонерів, бо не існує законів важливіших і менш важливих. Закон — принцип, що забезпечує справедливість. Людей, що порушують закони, ніхто не назве хорошими. З одного боку, люди, особливо публічні мають дбати про своє реноме. З другого, інформаційний простір повинен реагувати на порушення мовного закону. Зрештою ми живемо у часи завершення історичного проєкту під назвою росія. Путінський режим — остання фаза цього проєкту. Мене дивує, коли дехто бідкається над долею російської цивілізації, бо немає підстав бідкатися над долею цивілізації з юродивим християнством, сировинною економікою, над долею цивілізації без унітазів й елементарної людяності. російська мова, культура, наука терплять крах разом з режимом путіна, принаймні в Україні цей обвал відбувається на наших очах. В Україні російська мова нині є вже безперспективною. Це мова ненависті, насильства, відсутності культури. Люди, що мають самоповагу, не захочуть бодай через мову ототожнюватися з убивцями. У мовному плані маємо дзеркально протилежну картину: колись українська мова вважалася мовою села, некультурних людей. Нині все навпаки: російська мова — це мова варварського суспільства, що здійснювало і продовжує реалізовувати геноциди й етноциди.

Які є важелі впливу на високопоставлених депутатів?

Штраф у розмірі 3 тисяч гривень — це зовсім недієво. Морально тиснути на порушників закону, говорити, що вони просувають «руський мир», теж треба. Але це лише додатковий захід. У випадку посадових осіб, що порушують мовний закон, має діяти така система штрафів, яка буде для них відчутною. А ще таких порушників закону не має толерувати саме суспільство. Такі діячі не повинні подобатися виборцям. Українське суспільство нині оздоровлюється, перетворюється на законослухняне. До людей приходить розуміння того, що жити за законом вигідно. У законослухняному суспільстві чиновники-порушники будь-яких законів не матимуть шансів.

Чи важливо зараз повністю виключити із суспільного обігу російську мову та культуру, наприклад, російську літературу?

Нині зі шкільної програми вилучено практично всю російську літературу. Залишилися лише винятки. Щодо наукової літератури, то це питання має дві сторони. Річ у тому, що певний час, коли український і російський проєкти модерних націй зароджувалися, українські літератори були двомовними. Наприклад, Шевченко писав свої повісті російською мовою. Те саме характерне для Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова. І коли, наприклад, дослідник працює з матеріалом ХІХ сторіччя, він змушений подавати цитати мовою оригіналу. Такі речі потрібно передбачити у законопроєкті, який обмежує цитування російських джерел у наукових працях. Але нині і українська гуманітаристика, і точні науки мають рухатися у західному напрямку. Молодше покоління, звичайно, цитуватиме переважно англомовну літературу. Водночас наука не може відкинути історизм. Говорячи про себе, нам доведеться згадувати росіян. Адже українці не тільки були частиною російської цивілізації, а й її творцями. Саме через це ми у нинішній війні й опинилися на передньому її краї.

Чи буде ініціюватися питання відповідальності за російську мову для людей в буденному житті?

Обслуговування в громадських місцях вже зараз має бути українською мовою. Щодо приватного життя, то кожен може розмовляти тією мовою, якою вважає за потрібне. Тут не можна змушувати людей робити вибір на користь якоїсь мови. Це особисте життя кожного. Вибір мови особистого спілкування залежить винятково від потреби людини, від її самоусвідомлення.

Наскільки ймовірно, що в Україні буде ще одна офіційна мова — англійська?

Англійська — мова міжнародного спілкування. Безперечно, українські посадовці знатимуть і використовуватимуть англійську мову, що є «процедурною» в ЄС поряд з французькою і німецькою. Офіційними мовами НАТО є англійська і французька. Якщо Україна стане членом ЄС і НАТО, без англійської мови ніяк не обійтися. Тому англійську треба вивчати всім.