Що від нас ховають війни

У 1994 році американські політологи Ніл Тейт і Стівен По опублікували статтю, в якій проаналізували вплив на рівень репресій, порушення прав і свобод людей у 153 країнах різних чинників, серед них були, наприклад, економічне зростання і навіть британський культурний вплив.

Щоб пояснити це, можна вдатися до концепції «сек'юритизації», яка спочатку була розроблена для аналізу міжнародних відносин, але потім стала широко застосовуватися в інших соціальних, політичних науках. ‌ Теорія описує процес, під час якого держава зводить раніше звичайне політичне питання в ранг загрози для суспільства. При цьому йдеться саме про конструювання значущості загрози: насправді вона не може бути настільки масштабною, як це подають чиновники (приклад постійний дефіцит грошей в бюджеті, і тому малий бізнес потрібно негайно «виводити з тіні»). Тобто викликати економічну, техногенну кризу, чи будь-яку іншу, щоб змусити людей у своїй свідомості вжити заходів щодо ліквідації її наслідків.

Створюється «проблема», «ситуація», розрахована на те, щоб викликати певну реакцію серед населення для того, щоб воно саме вимагало вжиття заходів, необхідних правлячим колам.

Результатом процесу сек'юритизації зазвичай стає наділення державою «особливих повноважень» у тих сферах, де раніше існувало набагато більше стримувань та противаг.

Сек'юритизація — улюблений прийом автократів, та в країнах пострадянського простору (окрім країн Балтії). Надаючи окремій проблемі статусу загрози безпеці, можна знайти карт-бланш на майже будь-які дії та задовольнити свої політичні інтереси.

У 2020 — 2021 р. Freedom House зафіксувала серйозну кризу демократії з порушенням прав людей у всьому світі. Це типова влада над індивідами, що здійснюється у формі постійного спостереження, у формах контролю, і як наслідок — покарання.

Уряди користуючись пандемією COVID-19, сек’юритизували внутрішню політику.

Пандемію порівнювали з війною. І це дійсно так. І лінія фронту існувала, але вона не між людьми і коронавірусом. Це — гібридна війна, в якій влада воювала з населенням, і між ними була розташована головна лінія фронту. Вона послабила малий і середній бізнес, а значить економіку воюючої країни, не готовність до серйозних викликів і загроз. Коронавірус в цілому був на боці влади, і вона робила все що бажала утискаючи свободи людей, порушувала права, привчаючи народ до «обмежень».

Як виявилось, вірус не найгірше що з нами відбувалось!

Влада була завжди агресивна у справі придушення громадянської свободи практично завжди виявляється на крок попереду суспільства. Опозиція (якщо її так можна назвати) використовує для протистояння свідомо непридатні інструменти. Вони були ефективними 15 або 20 років тому, але абсолютно марні сьогодні.

Війна це, мабуть, ще зручніший привід для того, щоб сек'юритизувати медіапростір та політичний активізм.

Під час збройного конфлікту, починаючи з 2014р. журналісти, які висвітлюють та критикують дії уряду, силами цього ж уряду швидко можуть стати прямими представниками інтересів військового супротивника в очах частини населення та силовиків. Витіснення певних медіа з інформпростору під час великої війни яскравий приклад «сек'юритизації», шляхом поділу на «своїх» і «чужих». Боротьба із свободою слова та думкою — універсальний спосіб утриматися при владі.

Агентами інформаційного впливу розповсюджують fake-news; на ТБ-екранах «ветерани війни», які жодної хвилини не «понюхали пороху»; а радники президента стали головними спічрайтерами на субординованих ТБ. Більше контролю над медіа, більше маніпуляцій, більше емоцій створюють хаос у свідомості розгублених людей.

Помилково думати, що кризи здатні лише підривати довіру до політиків. У більшості випадках можна спостерігати зростання підтримки чинних лідерів саме в той момент, коли країна стикається із зовнішніми викликами, в нашому випадку — повномасштабна війна. «Не важливо», що на приклад, ще два роки тому лідер української нації регулярно розмовляв з російським очільником телефоном, і тому «є великі успіхи»: розведення військ (але обстріли продовжувались і гинули люди), обмін полоненими (неважливо, що на беркутів), повернення кораблів (де-факто за рішенням міжнародного трибуналу). А керівник ОП американським журналістам заявляв, що: «Путін не в змозі посварити РФ і Україну». А сьогодні цей пан вважається «представником вищого керівництва країни»!

Наразі бездарності для багатьох перетворилась на Лідерів, з великої літери.

У політичній науці цей ефект отримав назву «ралі навколо прапора». В американській традиції rally часто використовують як синонім для слів «мітинг» чи «демонстрація». Прапор, відповідно, відсилає до почуттів патріотизму та згуртування навколо лідера. Кризові ситуації природно підвищують запит громадян на безпеку: часто єдиним інститутом, який може гарантувати хоча б її подобу, виявляється держава.

Звичайно, «ралі навколо прапора» має свої межі. Якщо перші місяці великого військового конфлікту можуть стати часом національного піднесення, то згодом економічні складнощі, виявлення корупційних схем в той час коли наростає ще більша бідність та людські втрати змушують звести наснагу нанівець. Таким чином, перша особа і Ко усвідомлюють, що в умовах конфлікту їхні рейтинги можуть зміцнитися, бо «розхитувати човен не можна», або «не на часі, ми ж тут воюємо» а отже, реакція громадянського суспільства на зловживання владою буде слабшою, бо людям потрібно думати про дах над головою, безробіття, дітей, а не «протухлу котлету під таїландським сонцем», хоча вона і вирішує долю народу і пише правила нашого життя на законодавчому рівні.

Завжди простіше віддати свободу, демократію, прислухатися до людей, які вміють маніпулювати й поширювати свої думки. Демократія — це складно, і проходити тести на неї важливо, особливо під час великої війни.

Війна — це завжди страшно. Слово війна нами використовується постійно. А чи усвідомлювали ми те, що таке війна і готовність чи не готовність до неї. Чи усвідомлюємо ми, що таке повоєнний час і яким він повинен бути. Чи розуміємо ми — сьогоднішні, з чим маємо справу у щоденному житті в рамках людського простору?! На жаль більшість громадян, тільки-но починає усвідомлювати і відчувати на собі всі найбільші поразки в середині країни. Бо зовнішні проблеми, це як правило наслідок внутрішньої.