В Україні дефіцит лікарів оцінюється в 30 — 40% — Віктор Корогод

— Як змінилася медицина під час війни?

— Медицина під час війна не могла змінитися на краще. Проте вона все-таки встояла, не дивлячись на всі виклики, які вона отримала. На початку війни, у перші тижні було зруйновано близько 350 медичних закладів. Це сильно вплинуло на медицину. Також серйозно на медицину вплинув параліч всієї логістики. Зокрема, фармацевтичної та всіх матеріалів й потрібних ресурсів, яких потребує лікарня. Суттєвим фактором стало те, що зі східних та центральних регіонів країни була евакуйована значна частина мирного населення. Хтось на західну країну, а хтось до ЄС. Тому ця частина людей була відірвана від своїх сімейних лікарів. Вони шукали будь -яку можливість зв’язатися з лікарями. Все це та інші фактори вплинули на доступність медицини для пацієнтів України.
Крім того, на фоні цієї війна частота хронічних захворювань на тлі хронічного травматичного стресового синдрому, сприяла загостренню і гіпертонічної хвороби та всіх інших захворювань. Адже пацієнти, які добами жили у підвалах та бомбосховищах, мали потужні та тривалі стреси. Звичайно були проблеми з харчуванням та ліками у пацієнтів з цукровим діабетом та з іншими захворюваннями, через які вони мали постійно вживати певні фармпрепарати. Крім того, у регіонах спостерігався відтік медичних кадрів. Звернутися до фахівців вузьких спеціалістів, наприклад, хірурга чи онколога, було вкрай скрутно. Тому виходом стала телемедицина, коли до лікарів дзвонили громадяни з інших регіонів та із -за кордону.

Крім того, пацієнти з України, які потребували різного ступеню медичної допомоги, не мали ніяких проблем звернутися за діагностикою чи хірургічним лікуванням у країнах ЄС. Зокрема, в Польщі, Словаччині.

— Чи варто за таких умов, під час війни, продовжувати медичну реформу?

— Війна дала можливість поштовху у цих реформах. Вона показала насправді, чого варті всі реформи та наші медики. Вони працюють зараз у Польщі і якість їх роботи не поступається роботі польських лікарів. При тому, що українці працюють в складних умовах. Адже одночасно вивчають законодавство, рецептуру та стандарти країн, де вони зараз живуть та працюють. Керівники медичних закладів країн Європи задоволені роботою наших медиків. Все це ставить виклики, чи повернуться вони потім в Україну.

— Чи вистачає лікарів в Україні?

— Не вистачає. Ступінь цього дефіциту ми не можемо оцінити, тому що в МОЗ недостатньо статистики, але судячи з кількості підписаних пакетів фінансування від Нацслужби, дефіцит лікарів оцінюється в 30 — 40%. Тобто це кількість лікарів, які потрібні за об’ємом звернень пацієнтів на місцях.

При цьому у центральній та західній Україні якість фахівців, які приїхали з Донецьку, дуже висока. Адже хірурги з Донецьку дуже кваліфіковані. Тому в Житомирі з’явилися лікарі — проктологи, онкологи, які надають більш кваліфіковані послуги. Тобто рівень хірургічних втручань у райцентрах країни став набагато вищим. Їх оперують на місцях і пацієнтам зі Жмеринки не треба їхати в обласний центр. Тому переселенці у регіонах мають можливості отримувати медичну допомогу. Однак не у всіх медичних закладах вистачає вузькопрофільних лікарів.

— Як після перемоги повернути українських лікарів на батьківщину?

— Ця проблема дуже складна. Адже за кордоном лікарі отримують зарплату в 5−7 разів вище. Тому медики можуть залишитися за кордоном назавжди, працювати вахтовим методом чи приїхати додому та натякати своїм працедавцям, що їх робота вартує більшого. Якщо ми відбудуємо лікарні та запропонуємо гідну оплату, то лікарі повернуться. Але це питання до нашого уряду.

— В 2020 році під соусом медреформи розпочався процес оптимізації мережі протитуберкульозних закладів та психлікарень. Чи продовжується він зараз та чи вистачає таких закладів? Адже багато з них було зруйновано, особливо на сході країни

— Оптимізація не покращує, а зменшує фінансування та кількість медичних закладів. Звільняються медичні працівники в нікуди. Певна частина управлінців, які не мають медичного досвіду та не уявляють реалії медичної практики, не сиділи на прийомі, не були в операційних, взялися реформувати систему охорони здоров’я. Вони лише хочуть зменшити фінансування галузі. Саме для цього зменшується кількість закладів та придумуються гасла на кшталт — ми не будемо фінансувати стіни. Зокрема, вимагають певні загрузки лікарень чи пологових будинків. Поки що ніхто за це в кримінальному плані не відповів, але за 5 років таких реформ, маємо суттєві погіршення стандартних класичних показників якості та доступності медичної допомоги для пацієнтів. Тому після нашої перемоги нові люди, які прийдуть до влади, мають створити власну медичну модель країни. Зараз же ми «злизали» медичну модель у Британії, яка там фінансується у 34 рази більше, ніж в Україні.

Наше фінансування набагато гірше. Для того, щоб нашим пацієнтам надавати такі ж якісні послуги, як у Британії, потрібно набагато краще фінансувати галузь. Для цього ми маємо переглянути медреформу.
Не оптимізувати тубдиспансери та психлікарні, а відкривати їх. Адже після війни багато людей потребуватимуть психологічної допомоги.

Крім того, скорочення тубдиспансерів, кардіодиспансерів та онкодиспансерів — штучний процес. Спочатку руйнується діагностична база, потім погано проходить диспансеризація дослідження. Тобто пишуть, що в області є 2−5 туберкульозні хворі і потім обласною радою приймається рішення — на таку малу кількість туберкульозників не потрібно тримати штаб та тубдиспансер. Хоча насправді таких людей не 5, а 305. При цьому вони не виявлені, і тому вони розносять та інфікують інших. Кількість недіагностованих туберкульозних пацієнтів зростає. Це дуже велика проблема. Те саме стосується і онкології. Адже кількість запущених форм захворювань у нас сильно зростає. Українські пацієнти, які потрапили у клініки в Німеччині, Польщі, за словами європейських медиків, є вкрай запущеними.

— Чому медреформа була проведена для, щоб покращити українську медицину, а все в багатьох випадках вийшло навпаки?

— У стратегію медичної реформи не було покладено інтересів соціального замовника — громадян України. Їх інтереси було знехтувано. Проте центральною стратегією медичної реформи, яка проводиться останні 6 років, була економія бюджетних коштів. Однак вся профілактика та диспансеризація були знехтувані.

— Які наслідки очікують українців та українську медичну систему після війни?

— Сподіваюся, що буде більша та потужніша когорта громадських діячів, політиків, депутатів, лікарів та пацієнтської спільноти, яка буде вимагати аналізу ефективності медреформи за 5 років. Не пам’ятаю, щоб міністр охорони здоров’я звітував про її ефективність. Крім того, точно не відомо, скільки грошей було надано, та скільки пішло за пацієнтом. Є лише звіти про підписання декларацій з сімейними лікарями — по суті бухгалтерські показники. Тобто про якість наданих медичних послуг мова не йде. Ніхто не показує реальний стан справ. Хоча ми скотилися до деградації, навіть якщо порівнювати з радянською медициною.

— Як відродити українську медицину після перемоги та якою має бути медична модель, щоб кожен пацієнт відчув на собі перевагу вітчизняної медицини?

— Кожен українець має знати, що він може займатися своїм здоров’ям навіть у віддаленому селі. Тому що у нас у віддалених сільських районах немає можливості пройти діагностику, лікування. Системне мислення в даному випадку — забезпечення всіх процесів. Це підготовка відповідних кадрів, керівників, які б на місцях ефективно витрачали гроші. Адже, якщо в лікарні немає рентген-апарату та флюорографу, або вони вкрай застаріли, то про яку діагностику та лікування ми говоримо. Національна служба здоров’я, на жаль, не має служби якості. Вони зорієнтовані на економічні фінансові показники. Ми загралися в ці ігри і вже кілька років якість медичних послуг деградує. Крім того, ще певна частина медиків захоче працювати за кордоном. Тому для керівників у післявоєнний час будуть дуже складні ситуації. Для їх вирішення потрібно буде збільшити фінансування та зробити так, щоб якісь чинники прив’язували медиків до роботи в Україні. Крім того, медики мають бути забезпечені необхідним обладнанням та ліками. Це серйозна робота, ніж імітація реформ.

За 3−5 років Україна може відновитися до потрібного стану. Скільки на це буде потрібно коштів, сказати складно. Адже у нас потрібно буде відбудовувати багато медичних закладів. Багато з них повністю зруйновані. Адже нащо громадянам країна, у якій немає можливості зберегти своє здоров’я.

— Якою має бути медична модель України для того, щоб українські пацієнти були захищені та отримували якісні медичні послуги?

— Останні 20 років українські медики обирають собі якусь модель, то хорватську, то американську, потім обрали британську. Проте вона зараз сама у глибокій кризі. Тому найголовніше не бігати з моделі до моделі, а включати свій розум і можливості та працювати для пацієнтів, а не для міжнародних організацій, які цьому зацікавлені. Якщо у нас після війни керувати процесом будуть міжнародні організації, які досить віддалено зацікавлені в здоров’ї українців, то без контролю з боку української пацієнтської спільноти, будь-які виділені кошти підуть в пісок.