ЗАБУТА КОНСТИТУЦІЯ або про Українську доктрину Зеленського

— «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується» стаття 43

— «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» стаття 48

Ось і маємо, що в Україні за весь час Незалежності домінувала політика «дешевої робочої сили». Ця політика навіть набула «офіційного державного статусу» за часи другого Президента Леоніда Кучми. Саме Кучма публічно закликав іноземних інвесторів вкладати в Україну, бо наша країна має таку інвестиційну перевагу як низькооплачувану, але висококваліфіковану робочу силу.

Трагічні результати такої політики:

• працююча людина стала генератором бідності, споживча спроможність зарплат українців стала багатократно меншою ніж в Євросоюзі;
• український олігархат майже задарма сконцентрував в своїх руках левову частину національного багатства країни, розрив в доходах пересічних українців і «бізнес-еліт» катастрофічно зростав;
• економіка деградувала, перетворюючись в сировинну; робочі місця скорочувалися, міграція з України наростала, чисельність населення різко скорочувалася;
• іноземні інвестиції (за мінусом спекулятивних) в економіку України є в десятки разів меншими у порівнянні з постсоціалістичними країнами.

Наступники Кучми фактично продовжили «курс на дешеву робочу силу»:

• за жодного Президента не було виконано норми Конституції (статті 43 та 48) в частині права заробляти на життя працею, яка б забезпечила достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї,
• не було забезпечено виконання ратифікованої Україною Європейської соціальної хартії;
• жоден гарант Конституції не домігся й навіть не ініціював визначення державної соціальної гарантії мінімальної зарплати в розмірі, не меншому за конституційну величину прожиткового мінімуму.

Більш того, наднизька вартість праці подавалася, як чи не головна перевага України.

«У нас є дешева і дуже кваліфікована робоча сила, абсолютно фантастична логістика», — хвалився п’ятий Президент Петро Порошенко під час зустрічі з індонезійськими бізнесменами, запрошуючи їх на український ринок.

«В антирекламі України зацікавлені багато країн та іноземних компаній, бо тут є дешева робоча сила. Проте Україна є інвестиційно привабливою державою» — стверджував до великої війни росії проти України Президент Володимир Зеленський.

За основну й додаткову каденції 2019−24 років діяльність провладної моно-більшості була націлена на створення «кращих умов для бізнесу» майже виключно за рахунок звуження трудових прав працівників, зокрема, щодо належної і вчасної оплати праці.

Головний владний «соціальний» ідеолог сумнозвісна голова комітету Верховної Ради з питань соціальної політики Галина Третьякова (фракція «Слуга народу») послідовно цинічно і публічно наїжджала і дискримінувала права працівників в інтересах бізнесу (публічне зізнання у антиконституційному злочині за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=ADcfuv5VnpQ)

Кому війна, а кому привід

Буквально з перших днів повномасштабного рашистського вторгнення права трудящих зазнали суттєвих обрізань. Причому значна частина погіршень не була пов’язана з воєнним станом — антитрудове лобі бізнесу в парламенті фактично скористалися війною для отримання антиконституційних преференцій за рахунок прав найманих працівників.

В такій драматичні ситуації вкрай несподівано і, водночас, очікувано пролунав заклик Президента Володимира Зеленського зупинити політику «дешевої робочої сили».

На минулорічному засіданні Верховної Ради з нагоди 27-ї річниці ухвалення Конституції Президент у Верховній Раді вперше визнав — українське суспільство потребує нової системи, нових правил і нових можливостей, адже «на жаль, дуже довго державні інституції в Україні та представники держави ставилися до наших людей та до життя в Україні загалом жорстоко, зневажливо та хижацьки, якщо чесно. І як погана мачуха чи як у сиротинці, із якого хочеться втекти.».

Це визнання є фактичним вироком:

— для усіх законотворців, що свідомо щорічно порушували Конституцію при прийнятті законів із штучно заниженими розмірами соціальних стандартів і гарантій і передусім- розміру прожиткового мінімуму та величини мінімальної зарплати;

— для роботодавців, які платили неконституційну злиденну зарплату, а особливо ті, що місяцями затримували виплату заробленого;

— для профспілок, які гралися в соціальний діалог і укладали завідомо неконституційні колективні договори та угоди, де «домовлялися» про базові тарифи оплати праці в рази менше, ніж вимагає Конституція та торгувалися щодо безкінечної зарплатної заборгованості;

— для урядовців, які роками відносилися до оплати праці найманих працівників за цинічним залишковим принципом і жодного року так і не спромоглися сформулювати хоча б етапність досягнення конституційних рівнів мінімальної зарплати та тарифу першого розряду в бюджетній сфері.

Логічно було очікувати притягнення всіх керівників цих інституцій до кримінальної відповідальності. Або принаймні, публічного осудження. Але майже за рік ніхто з названих навіть не покаївся…

Що далі?

«Україна перемоги відмовиться від ідеї, ніби праця українців і українок має бути дешевою, бо нібито дешевизна праці наших людей була конкурентною перевагою України. Ми ставимо собі за мету досягти такого рівня оплати праці, який можна було б визначити за формулою «сусіди у Євросоюзі плюс 30%» — безапеляційно сказав Президент рік тому в найвищому законодавчому органі держави.

У цього рішення є багато причин — економічних, соціальних, демографічних, політичних. Серед них, зокрема, усвідомлення того, що тільки через радикальне підвищення заробітної плати можливо:

• відродити належний споживчий попит, а відтак — повернути українській економіці сенс створювати нові робочі місця;
• забезпечити стале і повнокровне наповнення державного і місцевих бюджетів, бо саме податок з доходів громадян, що утримується із зарплат, є головним наповнювачем державної скарбниці;
• реально мотивувати до повернення в Україну вимушених емігрантів і заробітчан;
• не просто зробити Пенсійний фонд (ПФ) бездефіцитним, а кратно збільшити пенсії українцям через відповідне зростання надходжень Єдиного соціального внеску (ЄСВ) до ПФ;
• мотивувати народжуваність і гармонійний розвиток сім’ї та зростання тривалості продуктивного і якісного життя;
• суттєво скоротити тіньову зайнятість та тіньову економіку, а відтак принципово обмежити фінансові можливості для корупційних оборудок;
• почати реально наближатися до Європейських стандартів і скорочувати час до повноцінного членства в Євросоюзі.

Не так гадалося

Здавалося б, таке позитивне революційне рішення Президента мало викликати негайну бурхливу діяльність Уряду, роботодавців, профспілок, в тому числі шляхом:

• розгортання багатопланової законотворчої роботи, зокрема через принципове переосмислення ідеології і змісту проекту Трудового кодексу;
• формування принципово нової сучасної проєвропейської Генеральної угоди між урядом, роботодавцями та профспілками;
• складання Суспільного договору про взаєморозуміння у сфері праці, цінової політики та конструктивному вирішенню трудових спорів і конфліктів як на період воєнного стану, так і в період повоєнної розбудови;
• реанімування роботи головного майданчика соціального діалогу — Національної тристоронньої соціально-економічної ради тощо.

Однак минали дні за днями, тижні за тижнями і ось вже сплинув рік, а так звані «соціальні партнери» в особі керівників органів виконавчої влади, роботодавців і профспілок навіть не імітували наміри такої роботи.

Не менше здивування викликає фактичне ігнорування завдань Президента в профільному соціальному комітеті Верховної Ради та замовчування з боку його очільниці Галини Третьякової, яка так полюбляє піарити владні ініціативи.

Ймовірно, вони всі опинилися в ступорі від необхідності розвернути свою діяльність на 180 градусів. Або ж це відвертий прояв саботажу Президентської Ініціативи на виконання Конституції України та Європейської соціальної хартії.

Час звітуватися

То чи буде на черговому до Дня Конституції засіданні Парламенту представлена ініційована Президентом Українська доктрина?

Чи будуть покарані саботажники виконання Конституції?