Атакуючи Бандеру — атакують головнокомандувача ЗСУ та Україну — Юрій Михальчишин

В січні 2023 року у популярному французькому виданні «Le Monde» опубліковано дві статті «Війна в Україні: міф Бандери та реальність нацистського колаборанта» та «Степан Бандера, український антигерой, глорифікований після російської агресії».

Атакуючи Бандеру – атакують головнокомандувача ЗСУ, військових та Україну
Атакуючи Бандеру – атакують головнокомандувача ЗСУ, військових та Україну

Українське суспільство обурено, що у відомій французькій газеті вийшла скандальна публікація про лідера українського визвольного руху Степана Бандеру. Автор посилається на думку, так- званого, історика Ярослава Грицака. Хто насправді стоїть за інформаційною атакою на Україну, якою має бути відповідальність та як захистити національних героїв, розбиралися журналісти i-ua.tv разом з політичним діячем, військовослужбовцем ЗСУ Юрієм Михальчишиним.

— Пане Юрію, у французькій газеті «Le Monde» з’явився коментар українського історика Ярослава Грицака про лідера українського визвольного руху Степана Бандеру. Це його думки, чи журналісти неправильно передали його думки?

—  Подібні наративи постійно прослідковувалися в його позиції стосовно Українського визвольного руху у 20 столітті. Проте акцент тут було зроблено не на історичній дискусії, а в сучасному контексті, зокрема в тому прояві, що стосується намагань нашого противника — російських спецслужб, підірвати надання Україні військово- технічної іноземної допомоги. В першу чергу, через підрив іміджу та авторитету нашої держави та вищого військово-політичного керівництва. Зокрема такі статті будують певні асоціативні ряди та виконують роль інформаційно ідеологічного арт-обстрілу українських міжнародних публічних позицій. Проте ми розуміємо, що Степан Бандера є історичною постаттю, яка не потребує ані захисту, ані адвокатури. В принципі, від оцінок його діяльності, життєвого шляху та політичної боротьби іноземними журналістами чи аудиторією, для нас українців нічого не змінюється. Проте ми розуміємо, що це інформаційний привід в рамках спеціальної інформаційної операції. Адже Степан Бандера — це символ спротиву радянській окупації. А в контексті спільного фото головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на фоні портрета Степана Бандери будується певний асоціативний ряд. Атакуючи Бандеру — зараз атакують головнокомандувача ЗСУ, збройні сили та Україну в цілому. В цьому і полягає задум цієї інформаційної спеціальної психологічної операції. Такі публікації, як у французькій газеті, є просто її ланками.

—  Як тоді ми можемо захистити своїх національних героїв та історію взагалі від таких публікацій?

При підготовці цієї статті були використані коментарі так званих істориків, які вже неодноразово брали участь в російських інформаційних спеціальних психологічних операціях. Їх інсинуації неодноразово поширювалися в інформаційному просторі України та не зустрічали ніякої протидії з точки зору моральної оцінки, як неправдивої інформації, а також ніякої протидії, як елемент підривної діяльності. Мова йде про Пер Андерса Рудлінга та Гжегожа Россолінського-Лібе, які постійно проводили інформаційно- дискредитаційні кампанії Українського національного руху та українського націоналізму, присвятивши цьому десятки публікацій. Дуже прикро, що легітимізують їх інсинуації та абсолютно надумані та дискредитаційні ярлики, українські історики. Таким чином, вони надають певної легітимності інсинуаціям та тим публікаціям, які на них базуються.

Щодо захисту наших національних героїв, то тут не треба нічого особливого вигадувати. Треба вести системну роботу в іноземному інформаційному полі. Просувати та максимально поширювати відповідні інформаційні матеріали. Не треба розраховувати, що це хтось буде робити безкоштовно або замість нас. В це треба вкладати ресурси, як людські, для якісної підготовки матеріалів, так і матеріальні, для їхнього успішного просування.

Ми розуміємо, що в сучасному постінформаційному суспільстві ЗМІ найчастіше стають засобами масової дезінформації. Боротися з дезінформацією можна лише інтенсивним потоком правди в ЗМІ. Щоб він став дійсністю, а не поодиноким струмочком в західних мас-медіа, Україна як держава через свої дипломатичні представництва та інші майданчики має просувати наші власні українські наративи не чекаючи, що це хтось зробить за нас. А також визнає нашу правду в європейському інформаційному просторі.

—  Чи мають понести відповідальність так звані історики, які поширюють неправдиву інформацію?

—  У нас з 2015 року є закон України про правовий статус та вшанування борців за незалежність України у 20 столітті. Там чіткий перелік суб’єктів боротьби за відновлення державної незалежності України. Організація українських націоналістів лідером якої був Степан Бандера визнана таким суб’єктом. Тому поширення інформації про те, що Бандера є нацистським колаборантом або терористом — суперечить закону України. Адже підриває закладені в ньому оцінки організації, якою керував Бандера, яка була причетна до створення незалежної України.

Спецслужби по лінії боротьби з інформаційною диверсією мають працювати в порядку профілактики, а не постфактум реагувати на поширені та оприлюднені підривні матеріали, які атакують нашу національну ідентичність, імідж, авторитет України, ЗСУ, історичних лідерів та постатей. Тому спецслужби мають здійснювати систематичну профілактику. Адже добре відомо, хто цим займається. Можна відстежити, які фінансові потоки підтримують таку діяльність. Не треба чекати, коли набереться критична маса виступів та публікацій, які можна буде надати правовій оцінці з точки зору кримінальної відповідальності. В першу чергу, має йти мова про контррозвідувальну та профілактичну діяльність.

—  Чи має тоді Ярослав Грицак вибачитися перед українцями за свій коментар про Бандеру французькому виданню?

—  В першу чергу, треба надіслати відкритий лист до редакції французької газети «Le Monde», у якому засудити наклепницькі оцінки та дискредитацію стосовно українського визвольного руху та його постатей. А також пояснити контекст, у якому давалася відповідь на поставлені журналістами запитання. Це треба для того, щоб мінімізувати негативний резонанс, який існує у французькому суспільстві від цієї публікації. Адже газета досить авторитетна. Її читає багато представників інтелігенції та представників громадсько- політичного сектору. Тому потрібно звертатися до редакції, одному з тих, на кого в матеріалі посилаються.

Стосовно позиції в українському полі — жодної реакції не очікую. Адже немає совісті та національного сумління, до якого ми намагаємося апелювати.

—  Як пробудити в людях совість та національне сумління?

—  Нам треба постійно працювати в сфері освіти. Використовувати максимально сучасні технології. Зараз дуже легко поширювати правильні наративи за допомогою соціальних мереж, відеоматеріалів та майданчиків, таких як тік-ток. Це добре працює в молодіжному середовищі. Треба не шкодувати ресурсів та часу. Просто треба нарощувати інтенсивність.