ПОЛЕГШЕНА ВЕРСІЯ ДЕРЖАВИ

Чому багатьом українцям «не треба держави»? Бо увесь їх досвід стосунків із сучасною «державою» говорить про те, що краще жити без «такого щастя».

Українці напрочуд легко приймають громадянства інших держав не тому що вони не люблять свою Батьківщину, а виключно через ворожість до них власного українського соціального режиму облаштування життя (держави). І відбувається унікальна річ — «палко люблю країну та щиро ненавиджу державу».

Український соціально-політичний дуалізм. З одного боку готові віддати життя за землю та свій народ, але не готові приймати участь у політичних рухах, партіях та інших формальних утвореннях. Свідомі своєї належності до української цивілізації говорять — «українці не мають української за суттю держави». Українці не мають української держави. Тобто їх життям керують люди або структури, які не налаштовані на організацію українського способу життя.

Так сталось, що українці у своїй сучасній більшості прагнуть «полегшеної версії держави». Вони не проти користатись перевагами державної суб’єктності — наявністю визнаного світом «пачпорту», але категорично проти утворення повноцінної інституціональної розгалуженої структури соціальної формації, яка регламентує щоденне життя. Вони не хочуть зрозуміти, що отой «пачпорт» є наслідком, а не причиною.

Запитайте мешканців України про «державу» і ви почуєте увесь спектр відповідей, від «це нісенітниця та зайва дурниця» до «без держави нас немає». При чому питома вага груп (кількість) прихильників наявності та відсутності «держави» приблизно рівні. Крім того, існує ще доволі велика група «мені однаково, чи є держава та чия вона, головне щоб їсти давали».

З точки зору наук про людськи утворення, організацією загального простору співжиття мала б опікуватись одна категорія людей — еліта людського утворення. Саме вони мають на це бажання, волю, сили, та відповідно — право це робити. Але в Україні немає таких людей, які б відчували себе тілом соціального утворення та були б його проявом. У суспільстві де політика, це «брудна справа», марно сподіватись на розумний вибір своїх представників в органи влади. Так відбується негативна селекція серед осіб, які не наділені чеснотами.

Сьогодні в мешканців цих теренів відсутнє розуміння себе, як спільноти. Лише присутні окремі формальні ознаки. Але формальні ознаки не проявляють суті українства та України. Сьогоднішня «Україна» — це полегшена, формальна версія державного утворення. Така собі демо-версія. Попередня. Декларативна. «Під помідорки» … яких немає і можливо не буде.

Чи довгим буде такий стан речей — питання риторичне. Як складуться обставини. Як ті обставини складуть за нас. Ми ж не бажаємо складати, «оті ваші обставини … якось воно буде». Оце й називається відсутність суб’єктності.

Усе у нашому світі визначається через дії. Дія (діяння) — єдина ознака життя. Усвідомлена дія — ознака життя розумного. З такої точки зору, Україна як організм, соціальне утворення, держава, поводить себе як нерозумна форма життя. Така собі суспільно-політична амеба. Без мізків. Без усвідомлення себе. Неадекватна істотка, шо має «формальні ознаки», але не є свідомою у власних діях, бо не знає хто вона.

Час від часу у тілі української соціальної формації виникають групки людей, які називають себе певними необхідними назвами. Але, також лише формально.

Лише ідентифікація дає можливість усвідомлювати себе в полі подій, навкруги та в середині.

Державні утворення вони як люди. Вони є наслідком людської природи. Природи формувати свій світ не по одинці, а реалізовувати спільні прагнення. Насправді у людей набагато більше спільних цілей ніж таких, які роз’єднують. Уміння будувати свої стосунки з людьми для досягнення спільних цінностей й робить нас розумними істотами.

Як на мене, причина очевидна та проста — українці ніколи не мали своєї системи облаштування свого щоденного життя. Протягом останньої тисячі років (а може більше) постійно знаходились сили, які поневолювали країну та встановлювали їх власний режим. А українці під такий порядок вже «якось підлаштовувались». Підлаштовувались формально та на показ, в середині себе плекаючи власне уявлення про свій український світ. Всі разом та кожен окремо. Тому сьогодні в кожного українця своя Україна.

Що з цим робити? Як на мене, все дуже просто. Необхідно утворити умовно «мінімальну державу». Не «полегшену версію» геополітичного соціального утворення, як зараз, яка ні на що не здатна, крім живитися за рахунок поїдання своїх громадян та їх ресурсів. А саме — мінімальну. З мінімальним втручанням у життя людей. Державу — як механізм регуляції, у чиї функції входить лише забезпечення функцій Безпеки та Справедливості, а також Представницьких функцій у світі. Держава не повинна займатись економікою. Держава повинна лише забезпечувати існування простору стосунків між людьми на рівні людини та на рівні держав.

Отже все просто))) український суспільний простір треба один раз впорядкувати та лишити у спокої). Необхідно задати структуру параметрів економічного простору, який буде забезпечувати стан отримання вигоди для учасників таких стосунків. Держава своїми інститутами має лише підтримувати цей порядок та робити його можливим. Служити та захищати.

Як на мене, невдовзі шаленим успіхом буде користуватись та політична сила, яка створить реальні умови для проявлення українського порядку облаштування щоденного життя. Людей не треба повчати та нав’язувати їм ідеології. Час маніпуляцій минає. Люди потребують виключно умов, у яких вони можуть проявити свої таланти, знання та чесноти. Люди прагнуть простору для реалізації своєї людяності. Люди потребують соціального простору добробуту, безпеки та справедливості. Ось і все, для чого їм необхідна держава.