Екс-родичі

— Уявляєш, вона вислала мамі фотки зомбоящика!

— Покажи! — Моя манікюрниця Віра широко розплющила свої виразні очі. Під світлом настільної лампи грілися кілька десятків кришечок гель-лаків. Ми гадали думку над кольором нігтів. Зрештою, зійшлися на блакитному, чимось схожому на відтінок тіфані. Він добре підкреслить дизайн, який я обрала.

Я простягла Вірі смартфон із фото.

Чорна плазма розмістилася на полакованому, ще народженому у «совку», комоді. На екрані — одягнений у кольори «аквафрешу» стадіон. Звезений люд біснує. Краще їм би замість триколорів роздали вурдалацькі клики. На великому полі стадіону чіткий напис «Za мир без нацизма» — усе по Орвеллу. Під металевою аркою стоїть карликовий, але живий монумент Хуйла. Від фото тхнуло безумством та кров’ю.

— Ну а, що сказала твоя мама?

— Зажадала нормальної розмови. Вір, ти ж не фоткаєш ящик, щоб підтвердити свою рацію?

«Надя, ты думать умеешь, или только повторяешь за телевизором?». Якщо бути точною, мамина відповідь виглядала десь так. Вона завжди голосувала за проукраїнських політиків і дотримувалася патріотичної позиції. Запеклі дискусії до побиття горщиків у дрібне скло? Ніт, це не про неї. Понад усе мама цінує затишок і дружні відносини. Але 24 лютого на крилатих ракетах в Україну прилетіла велика війна, а отже часи змінилися. Разом із ними змінилася й мама. Вона вирядилася у лати бійця інформаційного фронту і, з завзятістю неофітів, лупала російську пропагандистську скалу.

Мама, моя спокійна і добра мама… Як же вона нагадує п’ятнадцяти-вісімнадцятилітню мене. Пізнавши першу радість від соціальних мереж, я намагалася із «рускамірівців» зробити українських патріотів. Але все йшло до дубу. Ватники залишалися ватними і писали мені образи. Я отримувала чергову тарілку стресяки та йшла до студентської їдальні заїдати її десертом «мозаїка».

Російська пропагандистська скала у голові тітки-Надьки виявилася вельми міцною. Татова сестра мешкає на Волгоградщині, її бог носить прізвище путін, а війна в Україні — «расплата за то, шта ми 8 лєт бамбілі Дамбас». «Дамбас», бляха муха. Саме з такими правилами орфографії.

«Это россия отправляла к нам своих наемников и в 2014-м развязала войну. Только Донецк, как стоял, так и стоит. А Мариуполь — теперь город-кладбище», — мама намагалася вести дискусію на аргументах. А через 10 хвилин у неї пілікнув Vіber. То прилетів пропагандистський відосик з Тік-Ток. Тітка Надька лінькувалася набирати текст. Вона любила картинки та відики більше, ніж спілкуватися повідомленнями.

А вже за пару днів мама отримала фоточки зомбоящика і попросила тітку Надьку думати. Правда, думати вона вміла тільки соловйовсько-скабєєвськими кліше. «Наше дело правое! Победа за нами! Вы — фашисты! Россия вперед!». Це одні з останніх повідомлень від татової сестри. Невдовзі мама полетіла у бан.

— Нащо мені фоткати телевізор, — посміхнулася Віра. У твоєї тітки, мабуть, є діти. Як ти зі своїми двоюрідними?

— Брат Сергій включає нейтрала, але якщо чесно, це якось виглядає непереконливо. Є ще кузина Наташа. Коли ми з Анею побажали їй на день народження «россию без путина», вона пустила нас під френдоцит. З тих пір — мовчок.

Наташа на рік старша за мене. Така ж сама світленька, як я, але дещо ширша у тілесній комплекції. Ми з татом приїхали до них у гості, коли минав мій тринадцятий рік. Наташа мені здавалася приємною, не по рокам серйозною молодою пані. «Ир, будешь щи?» — «А давай», — сказала я, але через секунд 30, додала: «Нет, я передумала». Ну не їм я з використаних, немитих тарілок.

Після гостювання ми з Наташою обмінювалися листами, а коли з’явився «Вконтакте», перейшли на повідомлення. А потім прогримів 2014-й рік. Кривавий тир у Іловайську, як раз припав на Наташине двадцятичотирьохліття. Так, росія має бути без путіна! А ще краще, без росіян взагалі. Нам з молодшою сестрою не соромно за такі привітання!

— І що, ви не намагалися помиритися?

— Вір, а навіщо? Знаєш, мама запитала, чому Наташа нас з Анею видалила з друзів. Виявляється, ми образили її президента. Ось такі ми укрохвашистки. Про цю розмову мама розповіла нам тільки місяць тому. Сподівалася, що почнемо спілкуватися. Ми ж, бляха з мухою, — двоюрідні сестри. Але ми з Анею не хочемо! Тепер ті, хто в кацапії — родичі з префіксом «екс». Кров наших замордованих людей, на руках всіх, хто голосував за путіна. А як в тебе із твоїми «російськими»?

— Є у мене одна родичка. Дружили душа в душу. Акурат до повномасштабної війни. Уявляєш, вона вважає, що Україна — це їх дім. А тепер вони — росіяни прийшли звільняти свій дім від нас.

— Вірочко, ми ж з тобою дорослі, тридцятилітні тітки. Ми самі вільні визначати, хто нам родич.

Моя майстриня з манікюру дістала ще два гель-лаки. Ось-ось на моїх великих пальцях з’являться синьо-жовті сердечка. Патріотичний нейл-арт зараз у тренді. А родичі з кацапурії? Хай ідуть у напрямку російського військового корабля.