Чернігів як передчуття…

Якась чорна доля спіткала нас усіх з нашими горе-правителями, або це розплата за байдужість до долі країни кожного з нас?

За останні 25 років ми майже не відчули гарного життя…

Дивиться самі:

I. Прихід компартійного Леоніда Кравчука багато з нас асоціює зі славнозвісними у той час його «кравчучками», зухвалим рекетом і гіперінфляцією, що поставила заможну і розвинуту країну з високотехнологічним виробництвом, яка дісталася у спадок від радянської влади майже задарма і без краплі крові, на межу виживання… А пропоновані у той час нікчемні ваучери і непрозоре розпаювання землі, започаткувало великий злочинний дерибан власності Українського народу партноменклатурою, бандюками і хитропопими ділками. Одностороннє відмовлення від ядерної зброї і підписаний ним тоді Будапештський Меморандумзавдав потужного удару по обороноспроможності України і запустив міну сповільненої дії — за 20 років у нас «віджали» Крим та Донбас, і розпочався зворотній відлік часу на саме існування країни…

II. Тому на позачергових виборах 1994 року з легкістю отримав перемогу «червоний директор» Леонід Кучма, який з початку свого правління навіть почав розбудовувати Україну, приборкав оскаженілих рекетирів і дав трохи розвинутися середньому класу. Своїми Декретами він створив для малого бізнесу пільгові умови та мінімальні адміністративні перепони і цього вистачило, щоб країна почала розквітати і отримала запас міцності на кілька років… Але потім він з такою ж легкістю почав розбудовувати під себе олігархічний паханат, на чому врешті решт і «погорів»…

III. Наступний, Віктор Ющенко — мрійник і бджоляр, при всій моїй до нього повазі, зсередини виявився звичайнісіньким бухгалтером, що не зміг опанувати ані «любих друзів» поруч з собою, ані засад керування Країною. Тому жадібні крамарі-імпортери, що привели його до влади, не гаючи часу зразу підняли на 60% долар, а «любі друзі», що розсілися у теплих керівних кріслах — втричі рівень хабарів за вирішення будь-яких корисних питань. З одного боку, це трохи оживило бізнес-процеси, але пригнічувало власне виробництво і руйнувало технологічні уклади, так як підтримувалося банківською системою тільки короткострокове споживче кредитування населення під іпотеку та заставу житла, що не тільки призвело до сучасного розорення середнього класу, а й розбестило відношення до праці працьовитих українців, так як гроші виявилися дуже легкими… В той же час на поверхню «повилазило» багато різних шахраїв, що почали створювати фінансові піраміди і дурити народ, і це стало трендом на певний період часу…

IV. Тому прихід Віктора Януковича— бандюка-капелюшника з «липовим» дипломом «проффесора» не забарився і був логічним продовженням нікчемного правління «попередника». І з цього часу розпочалося «велике переселення Донецького люду» і цементування ним всього українського суспільства, навіть тоді жарт такий ходив, що у Донецьку вже не можна вулицями спокійно гуляти, бо на керівні посади до Києва забирають… Але нова «кримінальна родина» теж не змусила чекати зі своїми апетитами — відбиралося все, що успішно працювало і рухалося. А згодом «старшой син-Сашко» на прізвисько «стоматолог» почав «бурити жувальний апарат і шлунки» у розслаблених олігархів, чим, звісно, і спонукав їх замислитися про зміни очільника олігархічного паханату…

В той же час, у самому суспільстві значно посилювався людський гнів на ненажерливу «родину», яка не тільки відбирала зароблене, а й заважала мріям «маленьких українців» на майбутнє, і як тоді казали: «котел кипить, ось незабаром і кришку зірве»…

V. Чим, до речі, і скористався «вічний другий» недоолігарх і «шоколадний барон» Петро Олексійович… Він довго чекав цієї миті, так як весь час його переслідувала «жіночка з косою» і заважала реалізації його заповітної мрії… Але він все ж підстеріг момент і раптово однотурово вскочив в омріяне президентське крісло та так, що вратив і страх, і міру…

Ну далі «пережовувати» віхи нашої сумної і нетривалої історії немає сенсу, скажу одне — на нас чекають нові більш потужні випробування, які здатні вщент розвалити всю країну на різні князівства, і до майбутньої битви вже готуються «Чужий» і «Хижак», про яких я писав у «Думках», і які вже не соромляться ані антинародних намірів, ані людської крові (крайній випадок — Княжичі)…А осатанілі їхні посіпаки з кожним днем нищать і розпродають країну, женуть народ у закордонні батраки по різних континентах, щоб не заважали продати останню цінну річ — омріяну і зрошену потом і кров\'ю українську землю, а тим, хто ще залишився на рідній землі — вмикають тарифний вир, здирають з них непомірні податки і штрафи, плющать свавіллям поліціянтів, сбу-шників, корупціонерів-суддів та інших катів Народу України — суцільний геноцид…

Все ніби так, але не можу не нагадати про «притихлого в кущах», що там давно «рояль» свій заховав…

«Пасуть задніх» лиш інтелектуали-патріоти, які ніяк не можуть зрозуміти, що наближається їх час і «робщут» по різних куточках могутньої країни та ніяк не можуть зрозуміти, що час пройшов для скиглень і нарікань — Країна знов «у прірви на краю»…