Людина і війна

— Для нас, для філармонії, важливо дати глядачеві рефлексію сьогодні, тому що всі ми спостерігаємо новини, всі ми маємо сьогоднішнє життя, яке ми маємо — краще чи гірше — хтось прокинувся, на жаль, без рідного, хтось прокинувся без житла, хтось взагалі, на жаль, не прокинувся. Але ми маємо триматися, маємо тримати оборону, тримати країну. І нам важливо, щоб глядач вийшов із цієї вистави з глибоким осмисленням дійсності і відчуттям внутрішнього світла. Тому ми експериментуємо, шукаємо та сподіваємося, що це буде нашою повсякденною активною практикою, — зазначив Михайло Швед, генеральний директор Національної філармонії України.

Герої психодрами — це Людина та її архетипи. Вистава відбувається на межі між реальністю та фантазією, а поезія, музика, пісня і пісочна анімація стають інструментами глибокої медитації і зцілення.

— Цього дня у мене було кілька дебютів. Я вперше працював у Національній філармонії України, це був мій перший досвід виконання поезій Анатолія Матвійчука та співпраці з режисеркою Надією Агеєвою-Швед. А ще це мій перший серйозний проєкт разом з батьком — Героєм України Анатолієм Паламаренком.

Це був дуже цікавий, і, водночас, дуже складний проєкт. Складно було все поєднати, складно технічно, складно працювати у взаємодії з музикантами. Тому, що музика це самодостатній жанр і було важливо, аби музика поєдналась з поезією. Часто, коли намагаються поєднати музику з поезією нічого не виходить. А цього разу вийшов синтез. Це дійсно самодостатній продукт.

Репетиційний процес тривав півтора місяці, він потребував уваги і зусиль. Якщо порівняти його з репетиціями в театрі, то дійсно щось подібне є. Але це інший відтінок творчої роботи.

Мій герой ставить одвічне гамлетівське питання: «Бути чи не бути?» Людині даровано вміння самоусвідомлювати себе. Це те, що не здатен зробити жоден представник тваринного світу і саме самоусвідомлення це дотик Творця. Людина намагається зрозуміти хто вона, навіщо існує. У таких питаннях до самої себе Людина приходить до того, що вона була створена і прийшла у цей світ не просто так. Головний причина її приходу — це Божий промисел. Для чого ми врешті-решт всі й приходимо.

З режисеркою Надією Агеєвою-Швед працювалося дуже легко. Вона представниця молодого покоління режисерів. Знає, що хоче і вміє прийти до результату легко, м’яко, з розумінням, повагою. Але при цьому досить вимогливо. Вона вміє спонукати, заохочувати акторів до співпраці. Це дуже важливо.

З батьком — Анатолієм Паламаренком завжди нелегко. По-перше — існує чинник сина і батька. По-друге — колосальний батьківський досвід. Коли працюєш з зіркою, то не можеш і сам не світити. Ти теж мусиш бути зіркою, меншою, але зіркою в сузір’ї. Тут не проходить наполовину, тут не проходить на чверть. Тут проходить тільки по повній програмі.

Звісно, під час роботи не обходилося і без гострих кутів. І було важливе вміння режисерки їх згладити. Аби творча група, яка працює над матеріалом, стала одним організмом. Вони зуміла правильно розставити, правильно вказати місце кожного у цій роботі.

Задоволений нашим спільним результатом. Але хотів би, щоб ця робота не обмежилася разовим заходом. Бо творча робота завжди вимагає росту. Коли між прем’єрою і наступним показом проходить довгий час, то доводиться все починати з початку. Сподіваємося, що буде серія подібних вистав, бо реально шкода своєї праці і праці всіх інших. Хочеться, щоб вона росла, а зростання залежить від кількості показів.

Також я нещодавно брав участь у грандіозному поетичному вечорі, присвяченому 95-літтю геніальної української поетеси Ліни Костенко. Читав декілька її блискучих поезій.

Крім цього був задіяний у театральному концерті в місті Буча для наших воїнів, які проходять психологічну реабілітацію. Було важливо, щоб хлопці трішки відпочили, надихнулися нашою творчістю.

А в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка зараз готується декілька цікавих проєктів, в яких я буду заангажований. Деталі трохи згодом. Отож, творчої роботи вистачає", — розповів Олексій Паламаренко, головний герой, народний артист України, актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

— Це вже третій проєкт, в якому я працюю з режисеркою Надіє Агеєвою-Швед, — зізналася заслужена артистка України Олександра Тарновська. Перший мав назву «Римова війна», його прем’єра відбулася у травні минулого року в Національній філармонії України. У ньому був задіяний Маріупольський муніципальний камерний оркестр «Ренесанс», також брали участь знані митці Анатолій Паламаренко та Євген Нищук. А потім була вистава «На трьох» у Мистецько-концертному центрі імені Івана Козловського.

Цього разу у Надії був задум зробити театралізовану програму на вірші народного артиста України Анатолія Матвійчука. На жаль його не було на прем’єрі. Але я вірю, що ми ще покажемо цю виставу і на сцені буде головна людина цього дійства — Анатолій Матвійчук.

Мені дуже подобається його творчість. Коли читаю його поезію, то таке враження, що це мої вірші, що я їх написала. Але насправді я ні коли не писала віршів.

Була співпраця з різними видами творчості. Це і пісочна анімація, це і поезія, і вокальне мистецтво, музика. А ще чудове оформлення сцени.

У цьому театралізованому дійстві у мене була роль Агапи. Це уособлення кохання, муза щастя. Ця муза несе в собі бажання творити добро, дарувати людям радість. Десь під кінець репетиційного процесу наша режисерка говорить: «А може музи стануть людьми і бажання творити добро залишиться в людях?»

Всі ми люди і дійсно повинні бути людьми. Мені задається, що головна думка, яку намагалася донести Надія Агеєва-Швед: «Люди — будьте людьми!»

В усіх проєктах мені щастить з творчими командами. Панувала творча атмосфера, допомагали один одному. Дуже цікаво було побачити на одній сцені батька й сина (Анатолій та Олексій Паламаренки). Анатолій Несторович ще й встигав проводити майстер-класи для вихованців школи мистецтв. Отож, працювати було приємно. Вдячна за поради від колеги по сцені Олени Кривди. А я дещо радила Олексію Паламаренку.

Після закінчення виступу ми зателефонували в США Анатолію Матвійчуку, аби сказати, що прем’єра відбулася. До речі, в залі було багато відомих людей, які намагалися нас підтримати. Також серед запрошених можна було побачити військовослужбовців. Творчі ліки допомагають на якийсь час відволіктися від дійсності, перекидають глядачів у мирний час і забуваються лихоліття, які нас оточують. А всі учасники проєкту вклали в нього багато праці і часточки своєї душі.

Поезію для вистави спеціально написав народний артист України Анатолій Матвійчук. Над музикою працювали Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Михайло Швед та Михайло Шух.

— В такі страшні моменти, які сьогодні переживає Україна, душа людини наповнюється страхом, невпевненістю в завтрашньому дні, розпачем, болючими страшними емоціями. А насправді простір душі повинен належати любові, гармонії, які дає передусім музика як невербальний жанр та поезія, яка більш конкретизована. І коли звучить музика прекрасних композиторів і поезія, яка образно відкриває шляхи в якісь інші виміри нашого сприйняття, і все це помножене на акторську гру, на гру професіоналів, які вміють донести слово, емоцію, які навіть тембром свого голосу вміють зачепити струни, що вони починають вібрувати як ніколи раніше — все це дає надію, що ми в передчутті чогось дуже цікавого, значного", — підкреслив автор поезії до проєкту Анатолій Матвійчук.

Серед глядачів премʼєри були — військові, ветерани та лікарі з госпіталів, які щодня працюють над порятунком українських захисників.

Фото Едуарда Межула

У публікації використані матеріали, надані Національною філармонією України.