Рушницю вивішують на стіну: The Ukrainian Show Must Go On
Президент США Дональд Трамп підписав «Закон про протидію противникам Америки за допомогою санкцій», увівши таким чином найбільш жорсткі за всю історію обмеження щодо Росії.
Прем’єр-
В-третьих, администрация Трампа продемонстрировала полное бессилие, самым унизительным образом передав исполнительные полномочия Конгрессу. Это меняет расклад сил в политических кругах США…
Санкционный режим кодифицирован и будет сохраняться десятилетиями, если не произойдет какое-то чудо. Причём, он будет жёстче закона Джексона-Вэника, ибо носит всеобъемлющий характер и не может быть отложен специальными распоряжениями президента без согласия Конгресса. Таким образом, отношения между РФ и США будут крайне напряженными вне зависимости от состава Конгресса и личности президента. Предстоят длительные выяснения отношений в международных органах и судах. Дальнейшее усиление международной напряженности. Отказ от решения важнейших международных проблем", — підкреслив Мєдвєдєв, попри те запевнивши співгромадян: «…хотя санкции — в целом — бессмысленны. Мы справимся».
Вочевидь, санкційний суперпакет потрібен Америці для підтримання глобальної стратегії стримування (фактично, придушення) імперських рецидивів Росії, а водночас, для максимізації ефекту від вирішення низки тактичних завдань, обумовлених наближенням чергового циклу «перепосаження» Путіна на московський престол. Останні полягають у хаотизації суспільно-політичної ситуації в Росії, подальшій дискредитації її топ-керівництва і правлячих еліт шляхом погіршення якості життя пересічних росіян, провокування масових акцій протесту, утвердження в масовій свідомості ідеї «перезавантаження» влади. При цьому, системний тиск на бізнесово-елітарні кола стимулюватиме їх до переорієнтації на Захід (навіть за збереження видимої лояльності Кремлю) та готовності до зближення з місцевою ліберальною опозицією.
Виглядає так, що у своєму намірі доконати путінський режим вищий американський істеблішмент чітко дотримується історичної наступності і не збирається зупинятися ні перед якими умовностями чи перешкодами, аж до встановлення нових температурних максимумів у холодній війні з «центром Зла у сучасному світі». У цьому сенсі, санкційний закон є ніби загробним привітом Путіну від Збігнева Бжезинського, практичною проекцією його висновку про приреченість корумпованої привладної зграї РФ: «Росія може мати скільки завгодно ядерних чемоданчиків і ядерних кнопок, але оскільки 500 мільярдів доларів російської еліти лежать у наших банках, ви ще з’ясуйте: це ваша еліта чи вже наша? Я не бачу жодної ситуації, за якої Росія скористується своїм ядерним потенціалом».
На чому слід наголосити ще, так це — на повзучій реставрації команди «яструбов-неоконсерваторів» у центрах влади і прийняття рішень у США. У певний момент вони зазнали поразки своїх далекосяжних планів й були вимушені мати справу з Дональдом Трампом, як тріумфатором президентських перегонів 2016 року. Нині ж посадова функція 45-го президента США чимдалі нівелюється, низводиться до рівня «хлопчика для биття», тоді як паростки войовничої (у різних аспектах) програми Хілларі Клінтон пробиваються до світла й готуються процвісти у нових реаліях, які також чутливо передбачив Дмитро Мєдвєдєв: «Новая санкционная тема возникла прежде всего как ещё один способ поставить Трампа на место. Впереди новые заходы, конечная цель которых — отстранение его от власти. Несистемный игрок должен быть ликвидирован…»
Звідси — парадоксальний факт у вітчизняному контексті: у зазначених розкладах нібито недолуга, короткозора, в цілому визнана програшною «антитрампістська» політико-дипломатична гра чинної української влади отримує шанс на реабілітацію і нове дихання, за відомою формулою«Хто нам заважає, той нам допоможе!».
Йдеться про високу вірогідність розвитку сценарію, за яким правлячий режим в Україні, в унісон та на догоду міцніючому непримиренно-войовничому лобі у США, стане свідомо і наполегливо відігравати для останнього роль антиросійського «джокера», зловісного клоуна і маніяка-убивці, готового на все, аби лиш виконати господську волю. Взамін колективний «Порошен&Ко» отримає гарантії успішного долання передвиборчої турбулентності і дальшого перебування при владі, персональної недоторканності, цілісності схованих у офшорах капіталів, міжнародного кредитування ожебраченої країни — до тих пір, доки зберігатиметься потреба у відповідних послугах.
На практиці йдеться про можливий експрес-розігрів, істотну ескалацію обстановки на Східному фронті в Україні, що має послугувати дієвим важелем консолідації світового — але, насамперед, європейського політико-бізнесового співтовариства — навколо антиросійських заходів США у рамках вищезгаданого «Закону про протидію противникам Америки за допомогою санкцій». З відблисками спалахів війни у переляканих очах, уряди і впливові бізнес-кола ЄС згодяться на більшу мілітаризацію своїх бюджетів і оборонних програм у рамках НАТО, змиряться зі скороченням спектру і обсягів торговельно-економічних і інвестиційних проектів у напрямку РФ, охочіше апелюватимуть до стратегічної підтримки США на міжнародному рівні тощо.
Звісно ж, активізація гарячих військових подій на Донбасі може (повинна!) відбутися упритул до фінішу президентських перегонів у РФ, тобто, узимку-навесні 2018 року, коли у російському медіа-просторі виникне потреба у максимальній концентрації позитиву на користь кандидатури Путіна. Черговий виток української військової драми, супроводжуваний повідомленнями про відновлення автокараванів з «грузом 200» з України до регіонів і міст РФ, має вщент зруйнувати цю PR-ідилію…
Яким чином усе буде обставлено та умотивовано — то суто справа техніки, адже ряд «пробних» контрударів підрозділів ЗСУ на лініях зіткнення з ОРД/ЛО, на кшталт кривавого наступу на селище Жолобок на початку червня п.р., вже довели: для нашої влади не існує нічого неможливого, особливо якщо не рахуватися зі здоровим глуздом і людськими втратами, замість того — прагнути маніпулювати термінами «АТО», «гібридна агресія на Сході», «Мінські домовленості» тощо.
З погляду сьогодення, своєрідним маркером ходу подій бачиться укотре активізована і, напевне, перебуваюча на фінальній стадії дискусія щодо передачі США Україні летальної зброї.
Видання The Wall Street Journal, посилаючись на власні джерела, стверджує, що Міністерство оборони і Держдепартамент США нині посилено проробляють дане питання. Зокрема, два ключових відомства вже розробили план воєнної допомоги Україні, який включає передачу засобів протиракетної оборони, протитанкових керованих ракет «Javelin», протитанкових артилерійських комплексів в інтересах стримування агресивних дій Москви на Донбасі.
Міністр оборони США Джеймс Меттіс особисто підтримує означений план. Він же має досить прихильників у керівництві Ради нацбезпеки США, зокрема, серед членів Об’єднаного комітету начальників штабів, Європейського командування Збройних сил США, а також експертів комітету Сенату США зі Збройних сил (котрим керує відомий сенатор Джон Маккейн). Не дивно, що давній партнер Маккейна, ідейний «яструб» Курт Волкер, призначений Трампом спецпредставником США в Україні, відразу попрямував до зони конфликту на Донбасі, де під телекамери заявив про реалістичність надання Україні летальних озброєнь, в тому числі протитанкових ракет «Javelin».
Також, як пишуть іноЗМІ, обсяг військової допомоги Україні, що його планує узгодити Сенат у бюджеті на наступний 2018 рік, складає 500 млн.дол., а це усього на 100 млн.дол. менше загального обсягу поставок Україні американської військової техніки та обладнання за останні три роки.
Отже, на стіну вивішують високо (політ)технологічну американську снайперську зброю, в прицілі якої — ненависний хазяїн Кремля. За законами жанру, вона обов’язково й невдовзі вистрілить.
Додати хіба, що втілення заокеанського плану стане безцінною знахідкою для можновладців-олігархів, усерйоз занепокоєних своєю подальшою політичною і особистісною долею в Україні.
Спрогнозований розвиток ситуації дасть їм змогу, як і у 2014 році, розкрутити маховик псевдопатріотичної пропаганди та «антизрадницької» істерії, остаточно стриножити свободу слова, взяти під контроль соціальні інформаційні комунікації в державі, втягнути у кроваву м’ясорубку залишки кращих націонал-патріотичних і громадсько-волонтерських сил, нейтралізувати у такий спосіб їх усезростаючий вплив на внутрішньополітичні процеси. Назрілі демократичні вибори як такі втратять сенс, якщо тільки взагалі не будуть відкладені у довгу шухляду. Цирковий балаган, яким свого часу вдалося підмінити стихію Революції Гідності, триватиме.
Отже, «безплатно» отримуючи чужу потужну зброю, варто розібратися — яка у неї енергія віддачі, й чи не занадто руйнівною вона виявиться для самої України.
