Неповторний стиль Олександри Діденко

Художник-монументаліст, спеціаліст з сакрального мистецтва, член НСХУ Олександра Діденко запрошує до Музею гетьманства, де експонується її персональна виставка левкасу.

Майбутня художниця народилася В Києві. Почала малювати ще з раннього дитинства. Коли дівчинці було 10 років, то батьки віддали її до дитячої художньої школи. Потім було навчання на відділенні монументального розпису Київського художньо-промислового техніку — вчителі Олена Владимирова і Володимир Прохоров та Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука за фахом сакральне мистецтво. Під час навчання не поривала зв’язків з рідною художньою школою. Ще сімнадцятирічній студенці їй запропонували поєднувати навчання з викладанням у цій школі.

Після закінчення інституту Олександра Діденко бере активну участь у колективних та організовує персональні виставки. Особливої їй до вподоби виставки, які організовує Дирекція виставок у Центральному будинку художника НСХУ до великих християнських свят Різдва та Великодня.

«Моє життя, то образотворче мистецтво. Ще під час навчання в дитячій художній школі я зрозуміла, що не можу бути кимось іншим ніж художницею. Намагаюся через картини виливати свої душевні почуття. Вже не можу не розповідати через свої роботи про себе. Картина має бути дуже відвертою, передавати той настрій, який тримає в собі художник і, що найголовніше, його духовний стан. Прагну, аби картина була не лише емоційною, але й гарною. Хочеться не просто переказати повість-розповідь, а щоб були зрозумілі настрої моїх героїв», — зізналася Олександра.

У творчому доробку Олександри Діденко як монументальні, так і станкові роботи. Працюючи в різних техніках найчастіше звертається до левкасу, акварельного та олійного живопису, монотипії, батику. В роботах художниці можна простежити потяг до стилю модерн, характерними рисами якого є естетизм, символізм, діалог культур, виразність форм і декоративність. Разом з тим для неї властива конструктивна композиційна побудова, її графічна основа, динамічний рух ліній, моделювання форм за допомогою чітких площинних мазків. Авторка приділяє особливу увагу кожній деталі: серед улюблених мотивів маленькі комахи й екзотичні тварини, повсякденні реалії й фантастичні образи. У переломлені дійсності звичайні речі, завдяки художнім засобам, постають перед глядачем під зовсім новим кутом. Поєднуючи традиційний іконопис з особистими здобутками, художниця створила власний стиль. Обличчя героїв мають духовні риси: тонкі губи, високе чоло, видовжені очі і ніс. Навіть в історичних зануреннях, стилізаціях у дусі мистецтва Сходу і Африки (Японії і Єгипту) вбачаються іконописні лики. Образи риби, човна, рибалок це все християнські символи.

Символічність — одна з характерних рис художниці. Привертає увагу фактурність робіт у поєднанні з цікавою формою матеріалу (дошки), використання різних елементів, що наче занесені вітром з минулого часу: гаєчки зі старих дверей, ключі, годинники, ґудзики, шматочки тканин, мережива, шкіри, хутра, газет, мушлі, керамічні уламки, тощо.

Серед створеного мисткинею — ікони до великого п’ятиярусного іконостасу церкви «Різдва Богородиці» в селі Харківці Гадяцького району, що на Полтавщині. Вона брала участь у розписах Успенського собору Києво-Печерської лаври, собору в Китаєвій пустині та православних храмів Одеси. Здійснила декоративно-монументальний розпис дитячої поліклініки № 1 Оболонського району столиці.

Вже двадцятий рік поспіль творчість Олександри нерозривно пов’язана з викладацькою діяльністю у дитячій школі мистецтв, де вона викладає рисунок, живопис і композицію. Ця діяльність не менш творча, ніж основна професія. Під час спілкування з дітьми відбувається двосторонній обмін поглядами, ідеями. Будучи тонким психологом, вона відчуває кожну дитину, намагається виявити творчі паростки, розвинути їх і дати художню освіту. Навчальний процес відбувається з урахуванням потреб, можливостей, характеру, темпераменту окремого учня. Для неї кожна дитина унікальна, адже це особистість, яка має своє бачення світу. І, мабуть, тому її учні мають такі цікаві, неповторні, несхожі на інших роботи, які відзначають на чисельних конкурсах і виставках. А успіхи учнів — це подвійний успіх для вчителя. Вихованці пані Олександри продовжують навчання у мистецьких вишах. Сьогодні вони є й серед її колег-викладачів Дитячої школи мистецтв № 5 міста Києва.

Серед представлених на новій виставці робіт особливу увагу привертають картини «Брама безсмертя», «Закувала зозуленька…», «Птах», «Дівчина сонця», «Свято», «Дорога до храму», «Мрії дівочі». Деякі з них створювалися під впливом емоційного сплеску досить швидко, а робота над іншими тривала досить довго.