У пошуках реальних цінностей

Художній керівник Київського академічного драматичного театру на Подолі Віталій Малахов нещодавно поставив у своєму театрі виставу «Шестеро характерів неписаної комедії…» за п’єсою Луїджі Піранделло «Шестеро персонажів у пошуках автора». Це вже друге звернення театру до цього твору, першу постановку тут здійснили понад десять років тому

Художній керівник Київського академічного драматичного театру на Подолі Віталій Малахов нещодавно поставив у своєму театрі виставу «Шестеро характерів неписаної комедії…» за п’єсою Луїджі Піранделло «Шестеро персонажів у пошуках автора». Це вже друге звернення театру до цього твору, першу постановку тут здійснили понад десять років тому.

Напевне видатний італійський прозаїк, драматург, філософ і мислитель, лауреат Нобелівської премії «За творчу сміливість і винахідливість у відродженні драматургічного і сценічного мистецтва» Луїджі Піранделло не випадково вже вдруге потрапив у поле зору Театру на Подолі. Адже тут ніколи не зупинялися перед складними завданнями. А одна з найскладніших для постановки п’єс світового репертуару отримала в театрі нове життя, перетворившись у сценічну фантазію на теми, запропоновані великим італійцем.

«У словах бо саме все зло і є! У кожному з нас — цілий світ, і в кожному — цей світ свій, особливий. Як же ми можемо зрозуміти один одного, панове, якщо у свої слова я вкладаю тільки те, що укладено в мені, а співрозмовник мій вловлює в них лише те, що згідно з його власним світом? Ми тільки думаємо, що один одного розуміємо, а на ділі нам ніколи не порозумітися!», — писав Луїджі Піранделло у своїй п’єсі «Шестеро персонажів у пошуках автора». Напевне ці слова можуть стати ключем до розуміння нової постановки.

Хто не пам’ятає славетного Дон Кіхота, кумедного Голохвостого чи нахабу-Хлестакова? Наші улюблені персонажі живуть на сцені, екрані, у книжках та інших історіях. А чи можуть такі герої самостійно, без допомоги авторf завітати на сцену?

З перших хвилин глядачі потраплять за лаштунки на репетицію в одному з українських театрів (про те, що події відбуваються саме в нашій країні свідчить те, що герої мають українські імена). Але вже через мить на великому люстрі з’являються профілі незнайомців. Прибульці переконують режисера, що вони — персонажі, які втратили свого автора. Непрохані гості умовляють приділити їм увагу і розповідають історію однієї родини, де любов і жорстокість, порок і святість, ненависть і біль переплелися так тісно, що Мати, Батько, Молодша донька, Пасербиця і Старший син перестали розуміти одне одного і остаточно заплуталися в родинних стосунках. Відтак рішення лише за режисером: подарувати їм шанс увійти в історію чи залишити безмовними?

«Шість характерів неписаної комедії…» на сцені Київського театру на Подолі — це непобутова історія. Талановиті актори намагалися розгадати найтаємничішу п’єсу Піранделло і розіграти сюжет про те, як нерозривно пов’язане мистецтво з життям, як люди, інколи не помічаючи цього, носять маски і перетворюються на маріонеток, а вигадані театральні персонажі знаходять кров і плоть. Нова вистава це непроста історія пошуку реальних цінностей.

Як зізнався в одному з інтерв’ю режисер-постановник, цю виставу зробили у рекордно короткий строк — лише за вісімнадцять днів. Тому роботу можна назвати «ескізом», який поступово трансформується у масштабне дійство.

Віталій Малахов переконаний, що робота над виставою починається з прем’єри, а магія театру в тому, що ніколи двох однакових вистав не буває, а десь за десять показів можна буде говорити про те, що вдалося зробити.

Над удосконаленням вистави разом з режисером-постановником продовжують працювати досвідчені і молоді актори Сергій Сипливий (Батько), Анна Тамбова (Мати), Анна Саліванчук (Пасербиця), Роман Халаімов (Син), Максим Грубер (Мадам Паче), Ігор Волков (Режисер), Наталія Рокитська (Примара), Сергій Гринін (Прем'єр), Олександра Пашкова (Акторка), Дмитро Грицай (Актор), Іван Завгородній (Завідувач сцени) та інші.

Новий проект народився завдяки фінансовій допомозі Посольства Італії та Італійського інституту культури в Україні, кошти на постановку надав уряд цієї країни. Залишається сподіватися, що український уряд та наші бізнесмени теж зацікавляться театром, тоді в афішах театральних колективів почне з’являтися більше нових постановок.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото Ira Marconi