Спротив німецькій та московській окупації

Цей твір побудований на документальному матеріалі, що підіймає глибини багатьом і досі невідомої минувшини, порушує проблеми загальнонаціонального значення.

У книжці висвітлена доля багатьох національно свідомих українців, які боролися за незалежність України з часів національно-визвольних змагань 1917−1922 років до 1961 року. Показане життя в усіх його неприглядних проявах за часів німецької та московської окупації на Київщині, Львівщині та таборах ГУЛАГу. Тут можна побачити простих хліборобів, які перетворювались у борців, підпільників, були катовані і переслідувані гітлерівським та сталінським режимами.

Володимир Кіндратович Покотило (1922 — 2013) народився на хуторі Кірчик Бишівської волості Київського повіту і губернії. З 1938 року — член СВУ, з 1939 — ОУН. У 1941−1943 роках — організатор оунівських боївок у Бишівському, Фастівському та Бородянському районах Київщини, а також конспіративних квартир у Києві та передмісті для похідних груп ОУН-Р. У 1943−1946 рр. служив в оунівських боївках на Львівщині, провідник юнацтва ОУН-Р в одному з районів Львова. 1946 року посланий Проводом відновлювати ОУН-Р на Київщині. Обласний провідник ОУН-Р на Київщині в 1946—1948 роках. 1948 року схоплений енкеведистами. До 1961року поневірявся в таборах ГУЛАГу: Джезказган, Караганда, Екібастуз, Долинка, Спаськ, Кенгір, Тайшет. Невдовзі після звільнення повернувся на Київщину. Працював художником, скульптором, реставратором.

«Роман задуманий мною давно, ще у 1941 році, коли події розвивалися блискавично і люди змінювалися на очах. Хотілося схопити той швидкоплинний хід подій. Тоді мною було записано свідчення очевидців, що чудом залишилися живими, систематизовано і свої враження від пережитого, бо історія кидала і мене у вир смертельних випробувань. На жаль, багато записаного по гарячих слідах не збереглося. Правдоненависна ідеологія СРСР спонукала цьому.

Вперше я написав роман «Земля в ярмі» (другий варіант «Україна в ярмі) під псевдонімом у 1944 році про повстанський рух на Київщині у 1917−1922 роках, голодні 1932−1933 роки та підпільну боротьбу на Бишівщині 1941−1943 років та передав його у Центральний Провід ОУН-Р для опублікування за кордоном. Подальша доля цього твору мені не відома. Можливо, він виданий у Німеччині, США або Канаді під невідомим мені прізвищем, аби не підставляти мене під удар радянських спецслужб. Але кращого твору, насиченого фактами, подіями, прізвищами, можливо, ще художньо не досконалого, вже не буде!

У 1947 році названий твір «Земля в ярмі» я відніс до видавництва «Радянський письменник». Враховуючи, що видаватися він мав у радянській Україні, багато подій там не було описано, прізвища, з метою конспірації змінено. Але там роман назвали суцільною антирадянщиною і швидко мені повернули. Я прибрав багато гострих та важливих моментів, та мені його знову віддали. Я ще скоротив рукопис твору, пом’якшив його та відніс до редакції. Твором зацікавились письменники Василь Бережний та Яків Городской. Роман вже мали друкувати у скороченому варіанті у журналі. Та, попри всі сподівання, твір не з’явився у світ.

Це стало однією з причин того, що мною зацікавилося МГБ Української РСР, але я зобов’язаний був донести правдиву історію до читача. Невдовзі я був арештований…", — згадував Володимир Покотило.

На презентацію книжки завітали історики, краєзнавці, всі ті, хто цікавиться історією України.

«Коли Володимир Покотило створював цю книжку, напевне старосвітська Гетьманщина, старосвітська Україна надихали його перо. Книжка має амбітну назву «Лицарі золотого тризуба». Людина написала її про своє життя. Можливо є неточності в перебігу подій. Але головним для автора було передати свої емоції і це йому вдалося.

Почав вивчення книжки з розділів, які зацікавили мене як історика ХХ століття. Був шокований, дізнавшись багато нового про 30-ті роки. Вразили ті пасажі, що стосувалися періоду німецької окупації. У книжці багато цікавих сюжетів, які можна розвивати, які можна досліджувати. Цей літературний твір починається з розділу «Голодний 1933 рік» і закінчується розділом «В'язень ГУЛАГу». Книжка має потужне історичне підґрунтя. В ній описана наша столиця. Виринають імена, про які донедавна намагалися забути. Водночас, це літературний твір. Автор дозволяє собі роздуми, які проходять через діалоги його героїв — сотників, керівників УПА, керівників підпілля. Нам пощастило, що збереглася ця історія, ці живі свідчення.

Володимир Покотило вважав себе щасливою людиною, бо дожив до Незалежності України. Лише кілька місяців він не дожив Революції Гідності", — розповів керівник Всеукраїнської кампанії «Пам'ять нації», кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.

«Лише одиниці таких людей як Володимир Покотило дожили до початку ХХІ століття. Влада намагалася їх фізично знищити.

Я мав щастя бути знайомим з Володимиром Кіндратовичем з 2003 року. Ми з ним познайомилися в Товаристві «Просвіта». Після цього періодично спілкувалися протягом 10 років. Він дуже любив спілкуватися з молоддю, покладав не неї великі надії. Вважав, що лише радикальні методи боротьби можуть принести помітні результати.

До «Просвіти» він тоді приніс щойно опубліковані частини його книжки у періодичних виданнях. Шукав, хто зможе повністю видати його спогади. Йому всі відмовляли. Я зрозумів чому їх не могли видати в той час — період до Майдану. Тому, що дивитися на історію України з іншого боку було просто неможливо. По суті у 1991−2013 роках ми жили в модернізованій УРСР. І лише такі люди як В. Покотило відчували справжню історію. Слава Богу, часи змінилися. Нам вдалося виховати молоде покоління, яке сьогодні зі зброєю в руках захищає Україну.

Володимир Кіндратович навчив мене двох речей. По-перше — боротьба за українську державу не припинялася ніколи. По-друге — історію України з покоління в покоління творили одній і ті ж роди. Коли почав досліджувати історію України з точки зору краєзнавця, то зрозумів одну банальну річ, що кожні 16−25 років в Україні відбувалися повстання. Кожне нове покоління продовжувало цю боротьбу починаючи з часів Київської русі до ХХ століття.

Не можна передати словами як Володимир Покотило описав Голодомор. Ці сповнені жахом і емоціями рядки треба читати. Так могла написати лише людина, яка все це пережила.

З ініціативи КУНу, активним учасником якого був Володимир Покотило, одна з вулиць на Борщагівці в Києві, де він жив, названа його іменем. Але до цього часу він не реабілітований", — підкреслив редактор і видавець книжки, голова Київського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Євген Букет.

Також пан Євген розповів про діяльність Національного книжково-журнального видавництва, про періодичні видання «Культура і життя», «Українська культура», «Кримська світлиця». На жаль держава припинила фінансування цих проектів. Але журналісти не збираються складати руки і робитимуть все, аби вони доходили до читача і в 2019 році.

Директор Макарівського районного історико-краєзнавчого музею, кандидат історичних наук Віталій Гедз розповів про вивчення справи Володимира Покотила в архівах СБУ та про діяльність українських націоналістів на території Київщини у часи Другої світової війни та наступні десятиліття.

Також під час презентації відбувся невеликий концерт. Відомий український виконавець, заслужений артист України Тарас Силенко представив думи присвячені Коліївщині, найбільшій українській перемозі — Конотопській битві та «Повстань, народе мій». Крім нього в концерті взяли участь родина Віксніних та молодий бандурист Василь Жованик.

На фото — Виступає родина Віксніних