Народження вистави і театру

За цієї п’єсою пані Людмила поставила виставу «Frida», що стала спільним проектом Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса та Театру «Solo».

Фріда Кало (1907 -1954), образ якої змальовано у п’єсі, мексиканська художниця, що зображала місцеву культуру поєднуючи стилі кубізму та символізму. Найбільше відома автопортретами. Натхненна мексиканською народною культурою, вона використовувала стиль наївного народного мистецтва, аби досліджувати питання ідентичності, постколоніалізму, статі, класу і раси в мексиканському суспільстві. Її картини часто мали сильні автобіографічні елементи і змішували реалізм з фантазією. Роботи мисткині визначені на міжнародному рівні як символ мексиканських національних і корінних традицій, а також феміністками за те, як вона безкомпромісно зображувала жіночий досвід і форму.

Усе життя у неї було слабке здоров’я — з шести років Фріда страждала від наслідків поліомієліту, а також перенесла серйозну автомобільну аварію в підлітковому віці, після якої їй довелося пройти численні операції, що вплинуло на все її життя. 1929 року, а одружилася з відомим художником-монументалістом Дієго Ріверу. Зв’язок був нестійким. 1940 року вони розлучилися, але через рік одружилися знову.

Кало була переважно відомою як дружина Рівери до кінця 1970-х років, коли мистецтвознавці заново відкрили її роботи. До 1990 року її стали вважати не лише визнаною фігурою в історії мистецтва, але також розглядати як символ фемінізму…

Як зізналася Тетяна Іващенко, вона давно мріяла написати п’єсу про Фріду, але втілити цей задум в життя заважали інші проекти, над якими вона працювала. Коли ж її попросила створити цю п’єсу режисер Людмила Колосович, то залишила всі справи і за місяць написала «Скажену голубку».

«Фріда уособлює в собі творця. Вона долала свою кульгавість, каліцтво і йшла до творчості. Падала на саме дно і знову підіймалася. Все життя страждала від болю, але переборювала його, навіть танцювала. Її гаслом були слова: «Я сміюся над смертю». Цей образ не може не захоплювати.

Надзвичайно цікавою є історія її кохання з Дієго. Фріда була феміністкою і відстоювала свої права. Але художниця його по справжньому кохала. Вони розлучалися, а потім знову сходилися. Ця історія гідна пера Шекспіра", — розповіла пані Тетяна.

Т. Іващенко написала п’єсу-трансформер, постановка за якою може бути моновиставою, або спектаклем на двох чи п’ятьох дійових осіб. Людмила Колосович обрала моновиставу, однак разом з Фрідою на сцені постійно знаходиться її двійник.

Режисерові було цікаво дослідити, як людина, що отримала такі тяжкі травми, через які мала відразу померти від больового шоку, не лише не померла, але й стала знаменитою художницею.

Нещодавно Людмила Колосович створила театр «Соло», а вистава «Frida» стала дебютною для цього театру. Для Анжеліки Драпіковської, яка виконує головну роль Фріди, це теж своєрідний дебют. Актриса грає в Київському академічному театрі ляльок «Замок на горі» і до цього ніколи не виконувала великі драматичні ролі. Не все їй відразу вдавалося, але Анжеліка була надзвичайно наполегливою. Ця історія виявилася для неї дуже близькою. Артистка закохалася в свою героїню. Їй вдалося створити яскравий образ, який глядачі напевне запам’ятають надовго.

Відразу планувалося, що у виставі буде чотири виконавиці. Але інші артистки на дійшли до фінішу. На роль другої Фріди запросили Ольгу Тихоненко з Дніпра

Чому на сцені дві Фріди? Як пояснює режисер-постановник, на своїх картинах художниця постійно зображала дві Фріди. Вони або сидять, тримаючи одна одну за руки, або лежать поруч. Це стало знаком для режисерського прочитання. І якщо одна Фріда говорить звичайною мовою, то за іншу промовисто промовляють її пластичні рухи.

Декорації досить прості. Аркуш паперу — це немов лист життя Фріди, два голуби — це символ двох душ, також звучить пісня «Голубка». А ще два черепи. Виявляється у Мексиці їх використовують як обереги. На героїнях одягнуті традиційні мексиканські костюми. Під час вистави виконується іспанська та мексиканська музика.

Вдячні глядачі довго не хотіли відпускати зі сцени талановитих виконавиць. А в планах Людмили Колосович постановка ще однієї вистави про художницю. Адже у цій вона використала лише частину п’єси Тетяни Іващенко.