Всесвіт старої леді

За словами творців вистави у час війни кожен прагне бути причетним до великої боротьби. Жінка в маленькій кімнаті з листами — така ж частина фронту, як і ті, хто зі зброєю. Її син — солдат, про якого матір розповідає з гордістю. Його ім’я звучить у розмовах, а його уявна присутність — доказ того, що вона не стоїть осторонь.

Можливо, ця історія ніколи не була правдою. А можливо, правда — не в подіях, а в намірі.

«Стара леді показує свої медалі» — зворушлива комедійна драма, де звичайні коробки перетворюються на окремий всесвіт, а порожнеча — на близькість.

— Я завершую навчання у Національному університеті театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю режисер драматичного театру, — розповіла Дарина Микитенко. — А нова вистава — моя дипломна робота.

Коли шукала матеріал для постановки, то була переконана, що не хочу нічого ставити про війну. Але коли прочитала цю п’єсу, то відразу зрозуміла, що це саме те, про що я хочу говорити. Цей твір дуже актуальний, він про сьогодення. Хоча й написаний більше ста років тому. Це п’єса про нас. А про серйозні речі тут говориться легко й просто.

Дуже хотіла поставити цю виставу саме в театрі «Сузір'я». Звернулася до художнього керівника цього театру, народного артиста України Олексія Кужельного. І він мені дав таку чудову можливість поставити свою дипломну виставу саме в них.

Олексій Павлович також познайомив з чудовими актрисами Оленою Дудич та заслуженою артисткою України Олександрою Тарновською. А виконавців інших ролей я шукала сама. Це студенти Оскар Костюченко і Олексій Самойленко та молода акторка Дарія Полєщук.

Непросто було зібрати такий різних акторів в єдиний ансамбль, який би працював як живий організм. Але самі репетиції відбувалися у доброзичливій обстановці, актори допомагали одне одному. Репетиційний процес тривав недовго, трохи більше місяця. Найбільше працювала з Оленою Дудич та Оскаром Костюченком, оскільки вони головні герої.

Моєю позицією було, що кожен з виконавців сам створює свого персонажа. Дуже багато чого вони принесли до вистави вже під час репетиційного процесу. Саме тому їхні образи, на мою думку, вийшли такими життєвими. Кожен вклав у цю виставу частку самого себе.

У сценографічному рішенні моєю метою було відкрити вікно у світ очима головної героїні. Тому всі декорації побудовані з картону, адже для неї все було безбарвне, неживе. Але це та реальність, в якій спершу жила ця жінка.

Костюми підбиралися таким чином, аби вони відповідали тому часу, коли була написана п’єса. Оскільки я хотіла знайти розмежування між її баченням і реальністю. У цьому мені допомагала художниця-постановниця Софія Лебединська.

Задоволена роботою нашої команди. Почула багато відгуків про виставу, порад. Прислуховуюся до них і продовжую працювати над виставою, наступний показ якої має відбутися 6 липня.

— Протягом тридцяти років я працювала у Білорусі, а після Євромайдану та окупації Росією Криму повернулася у рідну Україну, — продовжила Олена Дудич, виконавиця ролі місіс Доу. — До Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» зайшла зі своєю моновиставою «Едіт Піаф». Другою була вистава «Про Ромео і Джульєтту… тільки звали їх Маргарита і Абульфаз». У цьому театрі мені затишно, комфортно. Це немов рідний дім, де тебе всі люблять і цінують.

І ось через десять років ще одна прем’єра. Новий проєкт з’явився завдяки художньому керівнику цього театру, народному артисту України Олексію Кужельному. Він запропонував молодій режисерці Дарині Микитенко на роль головної героїні мою кандидатуру. Дарина зі мною зв’язалася і надіслала цю п’єсу. Я була в такому захопленні від цього матеріалу, що відразу погодилася.

Полюбила свою героїню з першої секунди. Це просто неймовірна жінка. До того ж мені дуже близькі теми материнства, самотності, пошуку себе близької людини. Все це є у п’єсі. Ця історія настільки щемлива, настільки прониклива. Зізнаюся, коли я читала, то плакала. Не пам’ятаю, щоб у мене за останні роки була така реакція під час прочитання п’єси.

Під час роботи над виставою намагалася максимально зануритися в долю своєї героїні. Можливо і знаходжу якісь паралелі з собою, але граю точно не себе.

Поруч зі мною молоді актори, ще студенти. Цікаво було дізнатися чим вони дихають, чому їх навчають. Вони настільки відгукувалися, ми були як єдине ціле. Надзвичайно вдячна своєму партнерові Оскару Костюченку (Кеннет Доуї). Він просто неймовірний хлопець, з ним дуже цікаво працювати. Молодь — це наше життя, наше майбутнє.

З колегою по сцені, заслуженою артисткою України Олександрою Тарновською (місіс Твімлі) знайомі давно. Наше знайомство розпочалося у Херсоні 2019 року, куди я приїздила на Міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії». Відтоді потоваришували. А цього разу був перший досвід роботи в одній виставі. Працювалося дуже комфортно. Під час репетицій панувала творча і дружня атмосфера.

Коли робили виставу, я вносила багато пропозицій. Думаю режисерка погодиться, що я співавторка постановки. Практично всі ці пропозиції були втілені у спектаклі.

Я завжди собі прокурор і суддя (усміхається), а цього разу залишилася задоволеною. Бачу як реагує глядач, що наша спільна робота вдалася. Не сумніваюся в успіхові, коли за щось беруся і докладаю максимум зусиль, аби його досягти.

Дуже давно мені до рук не потрапляв такий сильний матеріал. А зараз шукаю п’єсу для своєї майбутньої моновистави.

— Зізнаюся, що у мене давно було бажання налагодити співпрацю з Театром «Сузір'я», — завершила розмову Олександра Тарновська, заслужена артистка України, виконавиця ролі місіс Твімлі. — Наприкінці минулого року зустрілася з художнім керівником цього театру, народним артистом України Олексієм Кужельним і запропонувала йому до постановки п’єсу. Ця п’єса Олексію Павловичу сподобалася, але він поки її відклав і сказав, що у нього є інша цікава пропозиція, але думку не розвинув.

Через деякий час зателефонувала Дарина Микитенко і запропонувала мені взяти участь у виставі «Стара леді показує свої медалі». Домовилися зустрітися, п’єса сподобалася, почали працювати. Було це у квітні, а вже у травні відбулася прем’єра.

Вдячна Даринці, вона вклала багато у виставу. Думаю, що дівчину чекає гарне майбутнє. Важливу роль у створенні вистави також зіграла і акторка Олена Дудич.

Вдруге показали виставу у червні. На неї приходили мої друзі. Для актора важливо мати зворотній зв'язок. Театрознавець Василь Неволов запропонував показати цю виставу на фестивалі у Миколаєві. Він та інші друзі сказали багато теплих слів про нову постановку. Багато в чому заслуга Василя Васильовича, що вистава увійшла до репертуару театру. І вже у липні відбудеться наступний показ.

Було приємно працювати, бо оточували творчі люди. Співпраця з ними дає можливість залишатися у професії. Також дуже цікавий сам драматургічний матеріал.

З колегою по сцені Оленою Дудич познайомилася, коли та приїздила на фестиваль «Мельпомена Таврії», про що вона вже розповідала. Також ми разом були на фестивалі «Перехрестя» у місто Друскінінкай (Литва). А тепер доля звела працювати разом. Думаю, що вона свою роль виконала дуже пристойно.

Запам’ятався мій монолог з вистави: «А що буде з нами після війни? Замість того, щоб бути маленькими хробаками, якими себе вважали, ми виявляється є важливими складовими великої і могутньої імперії».

Виставу приймають дуже добре і я маю надію, що вона надовго прикрасить афішу театру. І на початку наступного театрального сезону восени ми знову порадуємо глядачів своєю творчістю.