Мавка і Верба

У Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, який зовсім скоро відсвяткує своє сторіччя, нещодавно звернулися до української класики. Сергій Маслобойщиков поставив виставу «VERBA» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Це вже не перше звернення франківців до відомого твору.

Вперше постановку «Лісової пісні» тут здійснив один із засновників театру Євген Коханенко 1921 року. Художник — Матвій Драк. В ролі Мавки виступила Феодосія Барвінська. Поновлення вистави відбулося 1922 року.

1923 року Є. Коханенко знову поставив цю п’єсу. Роль Лукаша тут грав К. Блакитний, Лісовика — О. Ватуля, Водяника — Т. Юра, Перелісника — К. Кошевський, Того, що греблі рве — В. Сокирко, Дядька Лева — О. Юра-Юрський, Того, що в скалі сидить — Д. Мілютенко. А в постановці 1924 року роль Мавки вже виконувала Поліна Нятко. Ця вистава була показана в багатьох містах України і прикрашала репертуар до 1929 року.

1993 року нове прочитання «Лісової пісні» Лесі Українки запропонував режисер-постановник Дмитро Чирипюк, сценографія — І. Білецького, композитор — Ю. Шевченко, пластика С. Швидкого. В роль Мавки дебютувала на сцені театру ім. Івана Франка Оксана Батько. Роль Лукаша грали Олексій Богданович і Остап Ступка.

Вистава «Верба» — це оригінальне авторське прочитання хрестоматійної драми Лесі Українки «Лісова пісня» від відомого українського кіно- і театрального режисера, одного з найкращих сучасних театральних художників Сергія Маслобойщикова.

Оригінальність прочитання полягає в наближенні глибинних філософських категорій Лесі Українки до сьогоднішнього глядача. Через неординарність сценічного відтворення, яскравість театрального образу режисер-постановник нагадує нам, всім, хто існує в прагматичному світі, про вічні поняття Краси самого Життя, Любові, як життєдайної сили, яка спроможна не лише оновлюватися сама, а й робити світ досконалішим, чистішим. Це вистава про кохання, яке дарується Богом, Космосом і дано відчути, зрозуміти не кожному. Господь дарує його Лукашу, але той був не спроможний оцінити всю високість й сакральність Божого благословення. Зрадивши Мавку, він зрадив себе, щезає його єство.

Досить цікава історія назви вистави. «Verba» латиною означає: «слова», «мова», «текст», «слова пісні», «рукопис», «оклик»… фонетично це абсолютно співпадає з українським словом «верба». Верба — рослина — місце, де живе Мавка, головна героїня твору Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка виходить з верби на початку п’єси та у вербу повертається. А Verba — слова — місце, де живе сама Леся Українка та її поетичний спадок. «В серці зайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає…» — каже Мавка. Здається, що фонетична гра була спланована самою авторкою «Лісової пісні» — цього складного багатошарового твору.

Драматична історія кохання Мавки та Лукаша заводить нас у таємничі лаштунки, де зароджуються стихії незрозумілого всесвіту, де оклик справжнього здобувається ціною власного життя.

Режисер вистави Сергій Малобойщиков не лише розробив художнє вирішення сценічного простору, а й запропонував власну сценічну редакцію одного з найвизначніших текстів української літератури.

За цим митцем вже давно утвердилася слава «універсального» художника. Його творчість охоплює широкий спектр мистецьких зацікавлень — авторське ігрове кіно та кінодокументалістика, книжкова графіка, плакат, живопис, театральна режисура, сценографія, дизайн театральних костюмів. В кінодоробку — картини відзначені міжнародними нагородами. На терені театру — помітні постановки (й не лише в Україні), чотири премії «Київська пектораль» за кращу сценографію (зокрема й нагорода за виставу «Буря» на сцені франківців), Міжнародна театральна премія в галузі сценографії ім. Федора Нірода, Золота медаль Національної академії мистецтв України в галузі театру.

До участі у виставі режисер запросив як знаних виконаців: народних артистів України Василя Башу і Олексія Петухова, заслужену артистку Анжеліку Савченко, так і тих, хто лише починає підкоряти Мельпомену — Христину Федорак, Олександра Бегму та Івана Шарана. Молодим акторам можливо ще не вистачає професіоналізму, але їхня щира, душевна гра не може не торкнутися сердець глядачів.

Досить цікава декорація. З одного боку вона нагадує невеликий деревообробний комбінат — те, на що людина перетворила природу, а з іншого — це лабіринт, в якому заблукали героїв вистави.

Ті, хто звик до хрестоматійного прочитання «Лісової пісні» можливо і не сприймуть нової постановки, але ті, кому до вподоби творчий пошук, напевне знайдуть тут для себе багато нового і цікавого.