Петро ПРИСТУПОВ: «Для мене Григорій СКОВОРОДА — це моє чистилище»

Нещодавно ми писали про моновиставу Петра Приступова «Відаю людину», яку він презентував у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я». А сьогодні пан Петро наш гість.

— Як Григорій Сковорода увійшов у Ваше життя?

— Все почалося з активної пропагандистської кампанії на Українському радіо 1972 року, присвяченої 250-річчю від дня народження Григорія Савовича. А радіо тоді було моїм основним інформаційним співрозмовником. Крім цього дещо бачив по телебаченню. Тоді ж демонструвався фільм Івана Кавалерідзе «Григорій Сковорода». Все ці відклалося в моїй свідомості.

Наступного року якось йшов до метро по Хрещатику. Праворуч на книжковій розкладці побачив книжку з прекрасним аскетичним обличчям. Вона мене притягнула і я вже не міг залишитися осторонь цього обличчя. Я мав придбати це видання. Це був двотомник Григорія Сковороди. Пам’ятаю, що тоді за нього заплатив 4 карбованці 80 копійок, а це на той час були чималі гроші. Приніс книжки додому і став читати. А читати спочатку міг лише вступну статтю академіка Шинкарука, бо вона була написана сучасної українською мовою. Все інше — давньоукраїнською, тексти дуже цікаві, але не зовсім зрозумілі. Першим номером там стояв «Сад Божественних пісень». Отак я познайомився з Григорієм Сковородою на Хрещатику.

— Напевне створювати пісні за його творами Ви почали не відразу?

— Я багато років працював майстром з ремонту друкарських машинок. А ще був музикантом. З дев’яти років вчився грати на скрипці. Грав в оркестрі народних інструментів столичного клубу ім. Фрунзе, де набував майстерності як скрипаль. Потім був «Симфоджаз», в якому вже треба було вміти грати на електрогітарі. Ще граючи на скрипці прислухався до фантастичних звуків цього музичного інструмента. Для того, щоб опанувати електрогітару, мені знадобився рік.

Твори Григорія Сковороди почав виконувати з 1974 року. До цього в моєму творчому доробку були пісні на вірші Миколи Руденка, Ліни Костенко, Ганни Чубач, а також Пастернака, Мандельштама, Ахматової, інших українських та російських поетів. Але вже більше сорока років спадщина Григорія Савовича є провідною в моїй творчості.

Першою написав музику до 24-ї пісні «Саду божественних пісень». За п’ять років створив ще шість чи сім пісень. Позував свої творіння близьким друзям, а на широку публіку виходити ще не наважувався. Зізнаюся чесно, не завжди достоменно розумів зміст усього того, про що співаю.

1979 року завітав до академічного Інституту літератури, аби показати свої пісні. Мені порадили звернутися до Олекси Мишанича, який тоді був вченим секретарем інституту. Йому сподобалося і він запропонував прийти ще через два тижні на зібрання відділу давньої літератури, на яке запрошували викладачів вишів. Ці спеціалісти мали сказати свою думку. На зібранні був Володимир Крекотень, інші знані вчені. Вони сказали, що музика дуже пасує до слів. Але якою мовою я співаю? Вимова була російською, але насправді вона мала бути зовсім іншою. Мене погодилися навчити правильної вимови текстів Сковороди. Взявся допомагати відомий нині вчений Микола Сулима, який тоді був аспірантом. Також до цієї справи долучилися Мишанич і Крекотень. Приходив до них мало не щодня. За цей час гарно опанував вимову. В моєму творчому доробку вже було 12 пісень на твори Сковороди. Я був впевнений, що вже співаю правильно. Це був важливий етап у моєму житті.

Один з моїх виступів прозвучав на Українському радіо. Мене запросили до молодіжної редакції. Але сказали, що не будуть записувати моїх пісень під супровід на електрогітарі. Потрібно було обрати якийсь інший музичний інструмент. Довго не міг обрати, який саме. Якось мене познайомили з доцентом Київської консерваторії (нині Національна музична академія ім. П. І. Чайковського) Миколою Прокопенком, який робив кобзи. Телефоную йому, хочу замовити кобзу, але він відмовляється (у цей час робив кобзи цілому оркестру для Українського радіо і був дуже зайнятий). Але коли я сказав, що виконую пісні на слова Григорія Сковороди, то він сказав — приїздіть. Так ім’я видатного українського письменника і мислителя стало тим ключем, що відкриває людські серця.

Заспівав спочатку під гітару, а потім під його акомпанемент на кобзі. І вже тоді зрозумів, що це саме той музичний інструмент, який мені потрібен. Микола Прокопенко сказав, що не буде для мене робити дорогого музичного інструмента, бо я навряд чи зможу за нього заплатити (500 рублів). Зробить інструмент з дешевшого матеріалу, але всерівно це буде хороша кобза. На три місяців, поки робився цей музичний інструмент, я став його підмайстром. Кожного разу коли приходив, був урок музики. Це була серйозна школа. Я навчився грати на кобзі.

У 80-ті роки багато виступав. Серед моїх слухачів були науковці академічних інститутів літератури і філософії, учасники сковородинівських читань, часто запрошували на наукові заходи. Я бачив, що люди слухають, але не слідкують за текстом. Вирішив перекладати тексти сучасною українською мовою. 1994 року переклав 16 пісень. А весною цього ж року з’явилося гарвардське видання текстів Григорія Сковороди українською мовою. Далі я почав співпрацювати з перекладачем цих творів Валерієм Шевчуком, який став для мене вчителем і наставником.

Після того, як почав виконувати твори Сковороди сучасною українською мовою, вийшов на зовсім інший рівень спілкування з публікою. Пішли виступи на фестивалях. Став лауреатом «Червоної рути», інших музичних форумів.

— Кілька років Ви співпрацювали з Київської академічною майстернею театрального мистецтва «Сузір'я».

— Власне Григорій Сковорода привів мене до цього театру. У цей час тут ставили про нього виставу. У самому спектаклі я не грав, але виконував пісні перед початком і в антракті. Після цього там працював звукорежисером. Найцікавіше було робити вистави, але коли вони були зроблені, то набридали. Знав на пам’ять всі ролі. Через три роки я залишив роботу в «Сузір'ї», але виніс звідти акторську дисципліну. Бачив як працюють актори і режисери, бачив, що таке справжнє перевтілення.

Роль Григорія Сковороди грав Богдан Ступка. Головне у ньому — високий фах актора. У виставі він наче сходив зі стіни і це вже був не звичайний виконавець, а справжній Сковорода. У виставі він говорив давньою мовою. Складно було зрозуміти зміст, але він грав так, що кожне вимовлене слово вкладав у серця людей. Пам’ятаю один цікавий випадок. До вистави залишалося п’ять хвилин, а молоді актори запізнювалися. Богдан Сильвестрович сказав: «Ступка і приступка вже тут, починаймо». Попросив мене, аби я затягнув вступ як міг, отож я виконав не одну, чотири чи п’ять пісень. Також доводилося працювати з великими українськими акторами Миколою Рушковським і Адою Роговцевою.

— А нині Ви мешкаєте в Німеччині.

— Спочатку це було своєрідне творче відрядження до цієї країни. Довелося побувати в місті Ерфурті, яке знаходиться неподалік від містечка Галле. За переказами Сковорода бував у цьому місті і познайомився тут з відомим філософом Християном Вольфом. Затрималися тут з дружиною вже на 15 років. Викладав музику. Створюю українські програми для радіо. Маю тісні зв’язки з українським товариством. Це товариство вже не перший рік надає гуманітарну допомогу Центральному шпиталю Збройних сил України. У 2014−2015 роках ми проводили мітинги на підтримку України.

З концертами виступав у Берліні, Мюнхені, інших містах Німеччини. Зараз домовляюся про поїздки до Чехії і Франції. Переважно виступаю перед українськими громадами. Німці теж приходять на мої концерти, пояснюю їм зміст. Але, насамперед, моя творчість саме для українців.

Минулого року видав збірку. Вже написані всі 30 пісень за творами Сковороди. Книга вийшла завдяки фінансовій підтримці моїх добрих друзів, серед яких Сергій Кандул. Раніше він мешкав поруч з нами у Німеччині, а зараз живе у Швейцарії.

2011 року я став лауреатом премії ім. Григорія Сковороди, а 2019-го — ім. Івана Огієнка.

Моїм університетом є час. З часом змінююся я і з’являються нові речі, які починають мене цікавити і які я не можу залишити без своєї творчої уваги. За останні 15−20 років зробив спектакль, який назвав «Відаю людину». Це фрагменти з творів Сковороди. Скомпонував їх, додав музики. Сюжет вистави розкриває поняття — «пізнай себе». Тут йде мова щастя, про святині, про народження дитини і про народження Творця.

Приїжджаю на Батьківщини один раз на рік. Впадають в око розбиті дороги. Це мені болить. Але люди стали чемнішими. Україна зараз як ніколи активно спілкується зі світом. Мені здається, що в культурному плані наша держава нині підіймається.

Днями довелося виступати в одній з ветеранських організацій. Виконував Сковороду, бачив очі людей. Вони готові сприймати глибокі речі. Головне їм це дати. Вже кілька років завдяки художньому керівникові Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я», народному артисту України Олексію Кужельному маю можливість виступати в цьому театрі зі згаданою вже програмою «Відаю людину». Для мене Сковорода — це моє чистилище, моя школа, моє благо, якими я хочу поділися. Сковорода як жив, так і вчив, як вчив, так і жив. Це не філософ-теоретик, а філософ-практик. Як, скажімо, і Сократ. Він знав і ціну життю, і ціну смерті.

Хочу зі сковородинською програмою їздити по всій Україні, аби знайомити людей зі справжнім Сковородою. Готовий виступати мало не щодня. Також у мене є дитяча програма. Але на здійснення такого проекту потрібні кошти, яких я, на жаль не маю.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Культура
  • Петро ПРИСТУПОВ: «Для мене Григорій СКОВОРОДА — це моє чистилище»