Шельменко-денщик вже повнолітній

Минуло двадцять років відтоді, як в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка відбувалася прем’єра вистави «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ'яненка. Всі ці роки постановка користується великою популярністю серед глядачів.

Навряд чи знайдеться людина, яка не посміхнеться, почувши назву «Шельменко-денщик». Ця класична комедія-водевіль протягом багатьох десятиліть не полишає сцени театрів. І цілком закономірно, адже тут присутні усі складові успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете бувалий в багатьох бувальцях Шельменко, прагнучи з’єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки — патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється.

Усе це, помножене на авторський кураж та багатобарвність театральних засобів, народжує веселе, дотепне не без моралі дійство.

— Ми цю виставу зіграли ще в минулому тисячолітті, — розповів режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко. — Сьогодні намагалися зібрати той склад, який грав прем’єру. Вистава має прекрасну гастрольну історію, щойно ми повернулися з Полтави, плануємо нові поїздки. Але найдорожчий для нас — франківський глядач. Кожного разу приємно чути ваші оплески і подяки. А сьогодні велика подяка Вам, що ходите на виставу. Цього разу перед вами виступить ціла плеяда талановитих акторів: Валерій Дудник, Валентина Ілляшенко, Володимир Коляда, Олексій Паламаренко, які на чолі з Анатолієм Гнатюком у черговий раз ідуть до вас на зустріч.

А за словами незмінного Шельменка-денщика, народного артиста України Анатолія Гнатюка, саме завдяки глядачеві вистава вже протрималася на сцені 20 років і, дай Боже, житиме ще.

Поряд з Анатолієм Гнатюком всі ці роки на сцені заслужений артист України Олексій Паламаренко. Отож, слово пану Олексію.

— Коли я був на підготовчих курсах у театральному інституті (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого) нам запропонували подивитися випускну виставу «Шельменко-денщик» в Учбовому театрі. Хороша вистава, гарні виконавці. Це були студенти, випускники, але фактично — вже актори.

Тоді мене здивувало, чому всі крім Шельменка говорять російською мовою. Пізніше взнав, що виставу вперше поставили в Олександрійському театрі в Петербурзі. Це був імператорський театр, в якому всі вистави грали російською. І тільки великий Щепкін, який виконував роль Шельменка, говорив українською. Потім побачив по телевізору радянський фільм, в якому грав корифей театру Франка Володимир Дальський, а його напарницею була Зоя Федорова.

Петро Ільченко запропонував мені роль капітана Скворцова. У Квітки-Основ'яненка це звичайний піхотний офіцер. Але свого часу ми виховувались на фільмах «Гусарська балада» та «Про бідного гусара замовте слівце». Як колись говорили: хочеш прожити красиво — йди в гусари. Захотілося доповнити цей персонаж. Додали у виставу трішки шампанського. Вирішили, що Скворцов буде кінним гусаром. Це звичайний військовий, якими були військові у минулому столітті. З такими військовими стикався Тарас Шевченко. І хоча військові змінили форму, мають іншу зброю, замість коней у них техніка на колесах, але вони й нині залишаються військовими.

«Шельменка-денщика» дуже добре приймали у Севастополі. Аплодували так, як не завжди аплодують у Києві. Люди приходили з душею і серцем. Аплодували і російські моряки. Навіть під час останніх гастролей, які відбулися перед самою окупацією, ніхто не міг подумати, що все це скоро закінчиться.

Грали виставу навіть у Москві — в Українському центрі на Арбаті. Скажу чесно, пробити рафіновану російську публіку було важко. Особливо складно було грати першу дію. Але в кінці нас дуже добре сприймали. Гарно відгукнувся про виставу відомий театральний критик Борис Поюровський, який присвятив їй цілу статтю…

У тяжкий воєнний час «Шельменко-денщик» був рекордсменом по показах на фронті. Бійці дуже любили цю виставу. А ми її возили на схід у Луганську та Донецьку області. Мали там хороший прийом, бачили як у людей пом’якшуються очі і серця.

У виставі є сцена, коли я наливаю в бокал шампанське і підіймаю його зі словами: «За прекрасних дам», випиваю, а решту виливаю через плече. Раптом чую з гальорки прокурений жіночий голос (це було під час гастролей у Севастополі): «А повторить можно?» Я кажу: «Для дам що завгодно». І довелося повторювати.

Чим вистава відрізняється від фільму? Фільм вже знятий, він буде таким завжди. А вистава жива, кожного разу ми інші. Ми ростимо і світ змінюється. Бувають нестандартні ситуації. Хтось забув слова, або пістолет не вистрелив. Намагаєшся знайти вихід із ситуації, так як би ти це робив у звичайному житті. Одного разу я невдало поставив коліно, коли акторка сідала. Ми разом з нею впали. Це викликало в залі додатковий сміх.

Я у виставі від початку. Зіграв Скворцова 250 разів. Коли починав грати, волосся в мене було чорне, а нині воно змінило колір. І мій герой змінився не лише зовні. Досвід це те, чого не зіграєш. Він приходить з роками. Скворцов став більш сентиментальним, ніж це було на початку. Те, що зразу робив з юнацьким азартом, зараз роблю з поглядом на себе з боку.

Тепер я перекваліфікувався. І по черзі з прекрасним актором Володимиром Колядою граю Шпака.

Під час ювілейного показу у виставі грала легендарна актриса Галина Яблонська, яка служить в театрі з 1951 року. А поруч — зовсім юна Христина Федорак, яка рівно рік грає Мотрю. За словами Христини це перший її ввод на великій сцені. Відразу довелося грати на гастролях у Чернігові. Має честь грати на одному сценічному майданчику з корифеями, а це велика відповідальність. Цю виставу дуже любить глядач. Він з актором на одному диханні. Тому потрібно викладатися на повну. Нині на великій сцені Х. Федорак також грає Мотрю у «Кайдашевій сім’ї» Івана Нечуя-Левицького та Мавку у «Вербі» зі «Лісовою піснею» Лесі Українки. Але особливо дорога для неї вистава «Шельменко-денщик».

Фото з сайта театру