Сповідь Михайла Захаревича

Серед представлених книжок: дослідження Ганни Веселовської «Більше, ніж театр: 2001 — 2012», в якому розповідається про період діяльності театру, коли художнім керівником був Богдан Ступка; альбом театральних робіт відомого фотохудожника Віктора Марущенка «Франківці. Миттєвості», в якому зібрані ексклюзивні світлини, зняті у 1970 — 2019 роках; художній альбом «Сценографія. Пошуки власної естетики 1920 — 2020», присвячений сценографам, які працювали в театрі ім. Івана Франка; чотиритомне видання «Альманах прем’єр», що презентує вистави театру 2016 — 2019 років. Особливу увагу багатьох театралів привернула книжка Михайла Захаревича «Щоденники директора театру».

Ця книжка народилася зі щоденникових записів, пов’язаних з роботою автора на посаді генерального директор Національного театру ім. І. Франка. Спочатку, день за днем, у цьому щоденнику фіксувалася поточна робота театру: нові вистави, гастролі, зміни у репертуарі й творчому складі, ювілеї, зустрічі, прощання. Згодом, з відстані часу, події осмислювалися краще та втілювалися у статті й інтерв’ю, в яких фіксувалося найважливіше в діяльності театру.

А найважливішим на різних етапах історії театру ставали то питання про фінансування і зароблянна грошей, то питання сучасного театру і режисури, то питання оновлення трупи і ставлення до закладеної фундаторами театру традиції та його історії. Так утворився літопис, який — у тексті і поза ним — розповідає про повсякденні турботи директора, про те, чим жив театр упродовж останніх десятиліть, про славетних майстрів, поряд з якими авторові пощастило жити і працювати, про минуле колективу.

Появою цієї книжки автор завдячує театру, який він вважає найкращим у світі, в якому він прожив понад чверть століття. Неоціненну допомогу в реалізації авторського задуму надав друг театру — фотограф-художник Віктор Марущенко, чиї світлини, зупинивши мить, допоможуть читачеві відтворити в пам’яті улюблені вистави, авторів, режисерів, художників і тих, кого глядач бачив лише зрідка — працівників виробничих цехів, адміністраторів, усіх тих, хто на сцені і за лаштунками — створював і створює мистецтво франківців.

— Маю честь презентувати неймовірну річ — «Щоденники директора театру». Коли я їх вперше прочитала, то була неймовірно вражена ніжністю до нашого театру, — зізналася завідувач літературно-драматичної частини театру Наталія Пономаренко. — Це книжка Михайла Васильовича Захаревича, який прийшов у наш театр в дуже складний період — 90-ті роки. Тоді треба було зробити все, аби театр вистояв, аби він вижив.

Лише уявіть, що і як треба було зробити розумно, інтелігентно і толерантно, щоб ставилися вистави, щоб люди отримували гроші. Він перший в Україні розпочав співпрацю з меценатами і спонсорами, створив опікунську раду. Саме це дало можливість повернути до театру Ольгу Кусенко, Нонну Копержинську, Володимира Дальського, Аркадія Гашинського. М. Захаревич -людина театру, сам актор. Знає настільки важливий для акторів не стільки матеріальний, стільки моральний бік. Вони не можуть жити без театру.

Щоденник — річ інтимна. І не кожен має таку відчайдушність, щоб винести свої сумніви, проблеми, роздуми на широкий загал. Ми це зробили. Маємо літопис театру з 1992 року по сьогоднішній день. Це своєрідна сповідь про людей, і про вистави.

Особливим щемом сповнені сторінки про Сергія Данченка, його творчого побратима, з яким вони у складні 90-ті оберігали цей театр. Тоді ще не знали популярного нині слова — євроінтеграція. А театр виїздив до Європи, працював з різними європейськими інституціями. Як це виходило, я не знаю. Але ми виїжджали до Австрії, Німеччини, Польщі, ставили спільні постановки.

Пам’ятаю, що по понеділках у нас проводилися читання сучасної української драматургії. Завдяки Михайлу Васильовичу банк «Надра» допоміг випустити збірку сучасних українських п’єс. На той час це було диво-дивовижне. За всією цією роботою стоїть людина, митець, що так сильно любить цей театр, якому дуже близькі болі і переживання тих людей, що працюють у театрі. А присвятив свою книжку автор — матері…

Всі присутні на презентації мали змогу переглянути невеликий фільм, в якому розповідається про те, як створювався цей видавничий проєкт. Директор видавництва «Антиквар» Ганна Шерман розповіла про роботу над книжками, виданими до ювілею театру. Подякувала всім, хто долучився до цієї справи. А це фотохудожник Віктор Марущенко, театрознавці Віталій Жежера і Валерій Гайдабура, дизайнер Вадим Фелік, піар-менеджер театру Анастасія Коржова, головний художник театру Андрій Олександрович-Дочевський та багато інших.

Валерій Гайдабура запропонував долучити до святкування ювілею український театр діаспори. Цей театр, на його переконання, залишив глибокий слід у Канаді, США та Німеччині. Також пан Валерій передав франківцям вітання від 95-літнього Юрія Гнатовича Юри, який гордий за свого батька, що стояв біля витоків цього театру.

— Мені Господь послав велике щастя, провінційна молода актриса я потрапила до театру Франка, — наголосила народна артистка України Галина Яблонська. — Працювала тут зі сподвижниками Леся Курбаса — Бучмою, Балабаном, Крушельницьким, Скляренком. Молодь, яка потрапила до цих режисерів, опосередковано отримувала від них настанови самого Леся Курбаса. Ми тільки говоримо, що треба йти до європейського театру. А насправді європейський театр починався тут, в Україні. У мене були і злети і падіння, але виявляється, що кожне падіння — це трамплін перед новим злетом.

Народна артистка України Лариса Кадирова прочитала вірші Ліни Костенко, а доктор мистецтвознавства Ганна Веселовська розповіла про те, як створювала книжку «Більше ніж театр. Національний театр імені Івана Франка 2001 — 2012».

Про заплановані ювілейні заходи розповів генеральний директор-художній керівник театру, народний артист України Михайло Захаревич. Серед них зйомки повнометражного фільму, проведення фестивалю національних театрів Європи, до участі в якому хочуть запросити десять провідних європейських театрів. Держава поки не допомагає у здійсненні цих проєктів, отож, доводиться шукати спонсорів.

— Щасливий, що працюю на посаді керівника театру 28 років, — зізнався Михайло Васильович. — Це був доволі непростий час. Пишаюся тим, що за цей час тут поставили 250 вистав. Це величезний досвід.