Моральне випробування на людяність

«Аби існував гіпотетичний рейтинг успіху опер, створених за майже п’ять останніх століть, „Богема“ Дж. Пуччіні посіла б одну з вершинних позицій. Зараз неможливо хоча б приблизно порахувати скільки поставок цього твору відбулося на провідних оперних сценах світу, не кажучи про ті, які існували в численних італійських, французьких, англійських, польських, російських, австрійських провінційних містах. Саме з пуччінівської „Богеми“ починалися зіркові біографії багатьох видатних вокалістів», — пише заслужений діяч мистецтв України Василь Туркевич.

У 1891 році лібретисти Луїджі Ілліка та Джузеппе Джакоза звернули увагу Джакомо Пуччіні на роман французького поета Анрі Мюрже «Сцени з життя богеми», яким зачитувалася тогочасна європейська молодь, і запропонувала своє лібрето за сюжетом роману для написання опери. У творі йшлося про талановитих, але бідних митців — поетів, художників, журналістів, акторів, які проживали в холодних і незатишних мансардах паризького Латинського кварталу. Композитору сподобалося лібрето. У цьому глибоко реалістичному творі йшлося про те, що в молодості пережив і сам Пуччіні. Йдучи від сюжету роману А. Морже Дж. Пуччіні збагатив зміст твору багатьма цікавими і дуже промовистими сюжетними лініями, виразними уточненнями. Автор прагнув по-новому трактувати, насамперед, побутові моменти романтичної оповіді про непросте життя героїв, він відбирає найтиповіше для духу богемного середовища і з новою силою виявляє прихований гострий конфлікт — творча молодь і обиватель. Саме це й робить оперу «Богема» завжди сучасно і актуальною. Суттєво змінилося щодо роману А. Мюрже оперне лібрето у співвідношенні комедійної і ліричної лінії, водночас композитор розкриває трагізм людської долі.

Композитор, блискуче володіючи життєвим матеріалом, підпорядкував свою музичну драматургію, насамперед, логіці зодягнувши прозаїчні події в прекрасні щирі почуття і кохання, обарвлені ще й жагучим стремлінням знайти своє місце в цьому складному світі, де панують міщанські моральні принципи, звичаї, традиції, в яких немає місця щирості почуттів, чистоті стосунків. Герої «Богеми» вміють жертвувати, страждати, радіти сонцю і життю. Можливо, не тільки прекрасною музикою, але й закладеними у твір морально-етичними принципами опера залишається в контексті мінливого часу і на вістрі моральних випробувань на людяність.

Музика «Богеми», як і всіх інших опер Дж. Пуччіні, наповнена щирим сердечним теплом. Над партитурою композитор працював вісім місяців, все більше і більше переймаючись долями героїв своєї майбутньої опери, які попри усі перипетії бідного буття, жили світлими мріями і надіями. Їх не лякав ні холод, ні голод, а турбувало лише одне — знайти своє місце у великому і бурхливому світі творчої богеми. Вони були дітьми свого часу і взаємин, які тоді складалися в суспільстві, якому вони кидали виклик. Герої опери «Богема» мали своїх прототипів, вони наче з паризьких вуличок прийшли на театральну сцену. За свідченням біографа Дж. Пуччіні А. Фраккаролі, композитор закохався у своїх героїнь — Мімі і Мюзетту. У цих ніжних і тонких образах юності і любові він знайшов джерело натхнення. Завершуючи оперу він відверто написав в одному зі своїх листів до Джуліо Рікорді: «Я плакав як дитина». Можна сказати, що саме в цій опері відбилася і особиста доля уславленого композитора.

Світова прем’єра цього твору відбулася на сцені Туринського театру Реджо (Teatro Regio di Torino) 1 лютого 1896 року під керуванням 28-річного Артуро Тосканіні, вже досить відомого в музичному світі маестро, блискучого інтерпретатора насамперед музики Ріхарда Вагнера.

Незважаючи на дуже високі оцінки нового твору Дж. Пуччіні його оточенням — музикантами і близькими до видавничого дому Рікорді музичними критиками — з «Богемою» трапилася та сама прикрість, що і з більшістю опер композиторів другої половини ХІХ століття. І хоча опера не була «освистана», проте туринська публіка прийняла її досить прохолодно, що дуже здивувало і засмутило композитора, який не сумнівався в успіху свого нового твору.

Розчарування у публіки викликав сам сюжет опери. На думку партерних меломанів сюжет дуже відрізнявся від еталонних стандартів жанру, який базувався на шекспірівських пристрастях і вже далеко не автентичних текстах німецьких і французьких історичних хронік. Тому шанувальники не могли змиритися з таким приземленим, як на їхню думку сюжетом, що ліг в основу опери «Богема».

Але вже зовсім скоро театри почали наперебій включати цю оперу до своїх репертуарів. Сприяли зростанню популярності пуччінівського твору його прем’єри в Парижі (1898 рік) та Відні (1903).

У Києві «Богему» вперше поставили 1904 року. Потім були постановки 1913 і 1958 років. 1969-го здійснили поновлення вистави. А потім — нові постановки у 1986-му і 1998 роках. Не так давно у Київській опері (Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва) «Богему» поставив Віталій Пальчиков. У різні роки головні партії у київських інтерпретаціях виконували Т. Пономаренко, Г. Шоліна, К. Радченко, Г. Ципола, Л. Забіляста, І. Даць, О. Нагорна, І. Семененко (Мімі); В. Тимохін, А. Солов’яненко, О. Востряков, В. Федотов, В. Гришко (Рудольф); Є. Чавдар, Є. Мірошниченко, М. Стеф’юк, Л. Семененко, В. Степова (Мозетта); М. Ворвулєв, Б. Пузін, А. Мокренко, Р. Майборода, М. Коваль, П. Приймак, В. Базир (Марсель); М. Шостак, О. Загребельний, В. Манолов, В. Лупалов (Шонар); В. Пазич, В. Пивоваров, Б. Гнидь, М. Шопша, Б. Тарас, Ю. Хомич (Коллін); В. Герасимчук, В. Лосицький, Г. Красуля (Бенуа); О. Чулюк-Заграй, С. Скубак, С. Матвєєв (Альциндор); Т. Феоктитстов М. Хорунжий, М. Шуляк, Ю. Химич (Парпіньоль).

У новій постановці опери «Богема», за задумом постановників вистави, герої опери перебувають у дещо іншому часовому вимірі. Їхнім середовищем стала друга половина ХХ століття, яке неначе зближує сучасних глядачів з пуччінівськими героями.

— Ми не випадково обрали саме цей твір для чергового спільного проєкту з багаторічними друзями з Посольства Італії та Італійського інституту культури в Україні, адже оперу «Богема» Джакомо Пуччіні називають «зимовою казкою», — зазначив Генеральний директор-художній керівник Національної опери України, народний артист Петро Чуприна. — Це наш святковий подарунок усім пооціновувачам витонченого оперного мистецтва і перш за все — молоді, яка все частіше з’являється в нашій глядачевій залі. Головні герої цієї опери — молоді люди, сповнені творчої наснаги і бурхливих емоцій, щирі і відверті у своїх почуттях і прагненнях.

— Італійсько-український культурний діалог має безліч точок дотику, але є особливо плідним в царині оперного мистецтва, про що свідчить наше багаторічне партнерство з Київським оперним театром, — переконаний Надзвичайний і Повноважний Посол Італійської Республіки в Україні Давіде Ла Чечіліа. — Щосезону ми пропонуємо насичену програму високомистецьких проєктів, кульмінацією якої є успішні спільні постановки опер і балетів, котрі щоразу стають прикрасою репертуару головної музичної інституції України. Цьогорічна постановка є результатом плідної співпраці між режисером Італо Нунціатою та головним диригентом театру маестро Миколою Дядюрою. Вони підготували першокласний склад виконавців, завдяки якому на провідній сцені України оживуть герої та героїні одного з найвизначніших і найулюбленіших шедеврів світового оперного репертуару — опери «Богема» Джакомо Пуччіні.

Під час одного з прем’єрних показів вдячна київська публіка довго не хотіла відпускати зі сцени заслужених артистів України Петра Приймака, Сергія Ковніра, Тетяну Ганіну, Сусанну Чахоян, Богдана Тараса, Дмитра Агєєва, солістів театру Дмитра Іванченка, Олександра Бойка, Руслана Танського, Юрія Гориня. Успіху вистави сприяла і незвична сценографія, створена за допомогою найсучасніших відео-проекторів, які вже частково використовували в прем’єрі минулого сезону — «Севільському цирульнику» (сценограф Марія Левитська).

Фото Олександра ЛІНКЕВИЧА