Вікна у простір Лери Літвінової

Народилася майбутня мисткиня у міста Фергана (Узбекистан). Працює в напрямку абстрактного живопису та інсталяції. Картини Л. Літвінової знаходяться в приватних колекціях в Україні, Бельгії, Люксембурзі, Німеччині, Китаї, США, ОЕА та інших країнах. У 2014 році її знакову серію «Дощ» викупив у свій фонд відомий європейський музей Mauermuseum (м. Берлін).

Окрім власної мистецької діяльності, вона є успішним куратором більш ніж 80 українських та міжнародних проєктів. Того ж 2014 року разом з мистецтвознавцем Леонорою Янко заснувала арт-простір Lera Litvinova Gallery, представляючи молодих авторів і відомих художників на українській та міжнародній арт-арені.

Лера підтримує активну позицію у розвитку культури в Україні. Мисткиня учасниця та організатор соціальних проєктів, бере участь в реалізації принципу культурної дипломатії. Минулого року увійшла в рейтинг «Топ 100 успішних українок» за версією видання Ukrainian People.

Виставкові проєкти за участю робіт Лери Літвінової відбувалися у MAUERMUSEUM — MUSEUM HAUS AM CHECKPOINT CHARLIE, Музеї міста Києва, Національному музеї «Київська картинна галерея», Музеї «Золоті ворота», Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе.

Ядром виставки є експозиція у великій залі музею, що розкриває центральну ідею проєкту — ідентифікація людини, усвідомлення себе як частини та водночас цілого у безмежності та вічності буття. «Вічність тане» — назва виставки та абстрактного пейзажу мисткині з циклу робіт «VIRGO», що уособлюють концепцію метафоричного діалогу з особистістю та безмежного всесвіту.

Тема вічності інтригує, адже вічність категорія постійна, в той час як людина існує в реальності швидкоплинного часу. Однак, саме людина досліджує детермінованість та безлімітність часу й простору, осягає вічність як поняття.

Друга частина виставки сформована, в тому числі з серії нових абстрактних пейзажів «Шлях додому», що спонукають глядача до емоційного заглиблення та чуттєвого сприйняття. Головна властивість як поняття абстракції так і абстракційного пейзажу полягає у навмисному відокремленні цілого та його складових задля узагальненого сприйняття явища.

Серія робіт «Шлях додому» створювалася авторкою як живописні спогади після подорожей Україною, особливо згадуючи рідний Крим. Роботи відображають певні емоційні стани та транслюють концепцію — шлях додому як шлях до себе.

— Виставку мали відкривати ще в березні, але з відомих усім причин довелося відкласти її відкриття на літо, — розповідає Лера Літвінова. — Жили у процесі очікування, коли можна буде відкритися, аби було безпечно і люди почували себе комфортіше. Виставка вже трохи не така, якою планувала її спочатку. Ми живемо в епоху змін. Спочатку був Майдан. Потім — окупація Криму, а це шок. Карантин — знову шок. І щоразу відбувається певна переоцінка цінностей. І все це проходить через призму самовизначення і вивчення себе. Думаю, що це стосується кожного, а не лише творчих людей. Доповнила виставку деякими роботами, які спочатку не мали входити в експозицію. Серед них — інсталяція «Блакитна кров».

Моя творчість більше присвячена вивченню самої себе. Я вважаю цю тему вічною. Ми всі постійно копирсаємося в собі, намагаємося знайти ідеальний рецепт — як робити те, що нам подобається, любити те, що ми робимо. Маю на увазі не лише професійну сферу, а й можливість отримування задоволення щохвилини, щосекунди. Сьогодні теорії Фрейда не дуже популярні, але я згодна з ним в одному — людська натура схильна до коливань. Не можливо постійно знаходитися в стані ейфорії. Інколи потрібен стрес, щоб рухатися далі. Мої роботи абстрактні і, водночас, все це пейзажі. Легкі оброси дають можливість кожному домалювати в уяві зображення.

Над серією «VIRGO» почала працювати у 2016 році. Ці темно-сині полотна нагадують воду — цей безмежний коктейль, з якого ми всі з’явилися. Перша робота циклу з’явилася тоді, коли я приїхала до батьків, які й зараз мешкають в Криму. Коли приїжджаєш додому, відкриваєш вікно — там темний пейзаж і лише ти знаєш, що знаходиться за цим вікном. З одного боку відчуваєш, що за спиною є люди, є життя. А з іншого — темна ніч, що змушує залишитися наодинці з собою. Здавалось би, це тема самотності. Як відомо: «ми самі приходимо на цей світ і самі йдемо з нього». Незважаючи на те, що тема соціуму дуже важлива, є моменти, які всередині себе, які формують структуру особистості кожного з нас. І коли ти залишаєшся наодинці з собою, з’ясовується багато моментів.

Хотіла створити «вікна у простір», щоб кожен гість виставки міг зануритися у відчуття єднання з собою. Я б порадила кожному, хто завітає на виставку, на якийсь час відключити мобільний телефон, сісти на стільчик насолодитися тишею і спокоєм ночі.

Я не нав’язую якихось конкретних образів. У кожній роботі ви зможете знайти щось унікальне. Картини на перший погляд можуть здатися схожими, але в них різний стан, різне відчуття природи.

Нас життя змушує стрибати поверхнею. Ми хочемо прийти на виставку, подивитися три хвилини на картини, скульптури чи фото і відразу все зрозуміти, все відчути. Але насправді мистецтво про складніші матерії і речі. Мені хотілося зробити такий синій простір, в якому читатимуть різні стани. Людина має сісти, охолонути і зрозуміти, що з нею сьогодні відбувається.

На виставці у Дніпрі глядач побачив на одній з картин певний лик, обрис очей. Хоча насправді від початку цього не було. Але я спеціально не даю трактування, що зображено на картинах море, гори та ін. Справа зовсім не в пейзажі, а в емоціях, які викликають роботи.

Куратор моєї виставки галерист з понад десятирічним стажем Леонора Янко. Завдяки їй та директору Музею-майстерні Івана Кавалерідзе Олександру Юніну відбулася ця виставка. Камерний простір музею допомагає сформувати правильне бачення моїх картин. А для художника дуже важливо як глядач побачить його роботи.

Зараз працюю над перформансом та інсталяцією. Це досить складний процес. Доводиться опрацьовувати багато інформації. Актуальною є серія робіт, яку я почала в галереї Американського дому, вона присвячена темі штампів у суспільстві. На наступній моїй виставці глядач обов’язково побачить щось нове, можливо будуть і сюрпризи.