Жіночий погляд у мистецтві

Столична галерея «Митець» запросила на виставку живопису «Бесіда поза часом» трьох поколінь жінок однієї родини. Галина Зоря, Оксана Слєта, Оксана і Галина Попінови — лауреати всеукраїнських та міжнародних премій, національних конкурсів, члени НСХУ, учасники багатьох виставок, пленерів та інших мистецьких проєктів.

Жіночий погляд у мистецтві

Галина Зоря — класик вітчизняного живописного мистецтва. Була викладачем художньої школи. Прожила в мистецтві велике і насичене життя. Крім сотень учнів художньої школи прищепила любов до мистецтва своїм трьом дітям, які також стали чудовими художниками, продовжувачами династії. Вона була поетично ніжним, по-жіночому тонким і виваженим майстром. Дуже любила писати квіти. Саме вони заповнюють її полотна живим і нев’янучим килимом. Мисткиня любила вдивлятися у природу, передавати її трепет і значущість, знаходити найпіднесеніші інтонації для художнього виразу.

Живопису заслуженої художниці України Оксани Слєти притаманний романтичний погляд на світ. Як майстер живопису вона переймалася самодостатньою красою речей, їхнім співставленням, їхніми барвами. Можливо саме тому вона надавала речам у натюрмортах такого надзвичайного вигляду, такого мрійливого стану, такого гармонійного колориту. Мисткиня оспівувала невмирущу силу природи — трави, квітів та радість всіх земних плодів. Своєю творчою уявою бачила омріяне райське життя в садах, де все навкруги — прекрасне і цінне. У картинах Оксани емоційно забарвлені предмети втілюють космічність простору. І цей вселенський космос втілений у безмежному небі, морі, туманах та далеких обрисах берегів. Це космос власної душі художника.

Як пише про Оксану Попінову арт-критик Дмитро Корсунь, цій художниці притаманний чудовий сплав стильності і чуттєвості, досконала техніка в передачі найскладніших, найпіднесеніших і фантастичний емоційних станів. Те, що зображує Оксана, швидше нагадує загадкову алегорію, а не просто постать у пейзажі. Це гармонія людини і природи, це духовний Едем, золотий вік омріяного райського буття. Мисткині притаманна вроджена граціозність і шляхетність мислення. Але, в той же час, вона є надзвичайно сучасним майстром.

— На новій виставці я представила серію робіт «Грані Всесвіту», тут символи пір року — як невеличкі грані великого Всесвіту і прекрасного. Це гімн багатогранності нашого життя і його краси, — розповіла пані Оксана. — На одній з картин зображена людина-птах. На створення цього полотна мене надихнув давньослов’янський епос про двох птахів, один з яких був співцем доброти, любові і всього найкращого. Робота «Сонце півдня» — це згадка про Крим, чудову природу півострова. Крім творчого пошуку нових ідей, нових образів з цього року буду викладати у Київському університеті ім. Бориса Грінченка. Надихатиму студентів на творчість, образотворче мислення…

А Галину Попінову називають майстром високої школи, що дуже добре вміє писати з натури. Її роботи пишуться водночас спонтанно і шанобливо, швидко і щиросердно. Картини різноманітні, написані як в Києві, так і в різних куточках світу. Кожен новий мотив приносить новий досвід, доповнює її власний стиль. Складається враження, що вона навмисне шукає особливо складних мотивів для своєї творчості.

— Ця виставка задумувалася як присвята нашій мамі — Оксані Слєті, — зазначила пані Галина. — У цьому році їй виповнилося б сімдесят. Але саме у вересні минає 9 років, як мами немає з нами. Зі старшою сестрою Оксаною ми вже четверте покоління династії художників. Мистецтвом у нашій родині займалися і чоловіки, і жінки — створювали живопис, скульптуру, плакат, чеканку. А цього разу нашим завданням було показати саме жіночу лінію. Радіємо з того, що маємо можливість проводити цю виставку в галереї «Митець». І не лише тому, що це найстаріша галерея Києва, які вже понад сімдесят років. Свого часу на другому поверсі цього будинку мешкала наша сім’я, а дід Петро Сльота мав у «Митці» персональну виставку.

Картини нашої бабусі Галини Зорі переважно створювалися з натури. Вона писала і монументальні роботи, і декоративні. Думаю, що на неї справила вплив творчість Матісса. У 1956 році бабуся мала можливість разом з нашим дідом подорожувати на кораблі навколо Європи. Напевне у них була можливість побачити західні музеї. Ця подорож мала значний вплив на всю подальшу творчість. Її живопис дуже відрізнявся від творчості багатьох сучасників яскравістю і живістю мазку. У роботах відчувається свобода. Вони світлі і несуть позитивну енергетику.

Далі роботи нашої мами — Оксани Слєти. Вона була надзвичайно ліричною художницею. Багато своїх картин створила у Загребеллі на Сумщині. Там у нас був невеличкий будиночок, який ми придбали після аварії на Чорнобильській АЕС. Красу природи, всього, що її оточувало, вона пропускала через себе, а потім переносила в живопис. Мистецтво проходило червоною ниткою через усе її життя. Бувала у будинку творчості у Гурзуфі. Кримська тематика представлена і на цій виставці. Щедрі дари природи — це символ того краю. Ще один яскравий образ її творчості — червона калина, що є символом України. Це образ також у своїх роботах використовуємо і ми з сестрою.

А я представила картини, які створювала в різні роки. До карантину багато подорожувала і Україною, і за кордоном. Чимало робіт написано під враженнями від подорожі до Австрії. Там ми жили у маленькому селищі неподалік від Відня. Була можливість порівняти українське та австрійське життя. На картині «Герберт — веселий фермер» намалювала людину, яка приймала художників з України. Хотіла показати яка це колоритна постать. На іншому портреті — тендітна жінка, вона співає, викладає для дітей музику. Це вже зовсім інший образ. 2017 року до 25-річчя встановлення міжнародних стосунків між Україною та Йорданією возили нашу виставку в цю країну. Намалювала багато йорданських краєвидів. Деякі роботи написала у Львові, де разом з родиною я прожила останній рік.

На одній зі стін розміщені по одній роботі кожного автора. Сестра тут представила портрет свого чоловіка, а я картину «Одного разу в Китаї», яка написана під враженнями від подорожі до цієї країни.

Художники нашої родини продовжують створювати мистецтво, творчо працюють мисткині-жінки. Це такий спосіб мислення, життя. Цей процес триває кожного дня, навіть якщо ти не тримаєш у руках пензля, то все-рівно постійно думаєш про картини.

Зараз у нас планується пленер. Від Київської організації Спілки поїдемо до Седнева, у будинок творчості НСХУ. Нас буде 10 художників, працюватимемо там 10 днів. Потім відбудеться виставка «Седнівська осінь».

Ми підписали договір про творчій обмін між Київською організацією НСХУ і Фондом культури Аджарії на п’ять років. Відправлятимемо українських художників до Грузії, а митців з цієї країни прийматимемо в себе. Я виступаю куратором цього проєкту.

Також беремо участь у багатьох виставках, що відбуваються у Центральному будинку художника НСХУ. Зокрема, готуємо роботи до Дня художника.