Нові барви Алеї Зірок

У Києві на Алеї Зірок з’явилися нові імена. І ми маємо пишатися вже тим, що живемо з цими людьми в один час!

Урочиста церемонія відкриття нових імен на Алеї Зірок відбулася в суботу 19 вересня. Цього разу до списку людей, які прославили Україну і зробили значний внесок в розвиток її культури, додалося одразу три яскравих імені. Це: Олександр Злотник — композитор, народний артист України, ректор Київської академії музики ім. Р. Глієра, кавалер орденів «За заслуги», «Князя Ярослава Мудрого», лауреат численних премій, Юрій Рибчинський — відомий поет, один із засновників сучасної естрадної української пісні, Герой України, народний артист України, а також Мирослав Вантух — Герой України, лауреат Державної премії ім.Т.Шевченка, народний артист України з відомим у всьому світі Національним заслуженим академічним ансамблем танцю України ім.П.Вірського, в якому він є художнім керівником та генеральним директором ось уже 40 років.

Загальнонаціональна акція «Зірка України» з закладанням іменних пам’ятних знаків на Алеї Зірок була заснована майже 20 років тому, в 2001-му за Розпорядженням Президента України і Кабінету Міністрів. І першою засяяла зірка Василя Зінкевича. Потім в різні роки лауреатами цієї високої відзнаки стали найбільш знакові постаті в області культури, мистецтва, спорту, люди, що прославили нашу країну. Серед них: Софія Ротару, Євгенія Мірошниченко, Сергій Бубка, хор ім. Г. Верьовки та Анатолій Авдієвський, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Олег Блохін, Тарас Петриненко, Михайло Воронін, Дмитро Гнатюк та ін.

Урочиста церемонія розпочалася з яскравої появи артистів ансамблю ім. П. Вірського, які спустилися бульваром Шевченка на площу Перемоги, де відтепер будуть красуватися пам’ятні знаки цьогорічних лауреатів акції. Гості фотографувалися на червоній доріжці і давали інтерв’ю представникам ЗМІ. Мирослав Вантух, зокрема, зізнався, що дуже щасливий, але найбільша нагорода для нього, коли танцювальному колективу, яким він керує більше 40 років, аплодують глядачі різних країн світу.

Честь перерізати стрічку дісталася генеральному продюсеру загальноціональної акції «Зірка України», народному артисту України Валерію Куцевалову та народній артистці України Оксані Білозір. Вона ж зачитала вітання від Голови Вищої Академічної Ради загальнонаціональної акції «Зірка України», першого Президента незалежної України Леоніда Кравчука. А після урочистого перерізання стрічки під звуки гімну «Зірка України» в небо злетіли повітряні кульки, що прикривали від цікавих очей пам’ятні знаки на асфальті.

Після офіційної частини, яка завершилася запальним українськім танцем артистів ансамблю ім.П.Вірського, розпочався концерт, який, по задуму режисера-постановника акції Олени Куцевалової, в основному складався з творів Юрія Рибчинського та Олександра Злотника. Для своїх друзів, лауреатів «Зірки України», співали Наталія Бучинська, Оксана Білозір, Наталія Шелепницька, Ольга Сумська та Віталій Борисюк, Іво Бобул, Олег Шак, Оксана Пекун, Ніколо Петраш, Шиван (Антон Якубовський) та багато інших артистів. Навіть «кролики» Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко в цей вечір змінили звичне гумористичне амплуа і виконали пісню. Але одним з найбільш зворушливих виступів, мабуть, було виконання, а капела Олександром Тищенко пісні О. Злотника «Прима балерина».

Твори Злотника і Рибчинського сьогодні виконує не тільки старше покоління українських естрадних артистів. На вечорі переможниця телеконкурсу «Голос країни — 2018» Олена Луценко заспівала «Очі на піску». А Юрій Рибчинський розповів, що це була перша пісня в його житті, яку він написав разом з композитором Ігорем Покладом ще в 1969 році. І якби вона не вдалася, навряд чи він продовжив би писати пісні. Але після виконання «Очі на піску» Тамарою Міансаровою, поет, що називається, прокинувся знаменитим. А сьогодні його твір звучить в сучасному телесеріалі «Дві матері», де її також виконує Луценко.

Як впродовж всього свята неодноразово повторював ведучий Анатолій Гнатюк: «Якщо зірки запалюють, то це комусь потрібно! А зірки Злотника, Рибчинського, Вантуха з ансамблем Вірського конче необхідні усім нам! Бо ми маємо пишатися вже тим, що живемо з цими людьми в один час!»