Педагогічні секрети Анатолія Паламаренка

— Педагогічну діяльність розпочав більше тридцяти років тому, — згадує Анатолій Паламаренко. — А мистецтво художнього слова зацікавило, коли мені було вісім років. Це було відразу після війни, я відчув, настільки люди зголодніли за словом. Починав з класики — Чехов, Шолохов, потім дійшов до Остапа Вишні, в якого було багато творів на сільську тему. Шукав щось таке, що дійшло до б моїх земляків. Бачив, що люди це сприймають.

До театрального інституту з першого разу не вступив. Рік навчався у Білгород-Дністровському технікумі працівників культури. А студентом театрального вишу став із другої спроби. Тоді набирав курс знаменитий педагог, режисер Театру імені Лесі Українки Володимир Олександрович Неллі. Ще у 1957 році він нам радив розмовляти тільки українською мовою, хоча від нього самого ми жодного українського слова не чули. Вважаю його своїм творчим батьком. Він намагався мене розвивати різнопланово: і в гуморі, і в серйозних речах.

Після закінчення інституту був вибір — Київська філармонія, або Хмельницький облдрамтеатр, обрав театр. Тут у мене були прекрасні ролі, а також участь у багатьох концертах. Під час відпочинку у Ворзелі, що під Києвом, зустрів свою долю, переїхав жити до столиці. Згодом доля звела зі столичною філармонією.

Наближалося 125-річчя від дня народження Івана Нечуя-Левицького. Зробив композицію за сторінками «Кайдашевої сім’ї», ця програма мала успіх. Після цього були великі сольні програми за творами Михайла Коцюбинського, Остапа Вишні, Олександра Довженка, Григорія Тютюнника, інших українських письменників. У журналі «Новый мир» прочитав повість Чингіза Айтматова «Прощай Гульсарі». Подумав як було б добре мати український переклад цього твору. І дійсно, зовсім скоро знайшов прекрасний переклад Валентина Осипчука. Мав змогу показати зі сцени цю чудову літературу.

Чимало гастролював у Росії, Узбекистані, Казахстані, Вірменії, Азербайджані, Білорусі. Скрізь ніс українське слово. Бачив як це слово люблять люди, якщо його достойно представити.

З часом став створювати свою школу. Прекрасні стосунки у мене склалися з Київської консерваторією (нині Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського). Мої студенти співають, а співають вони слово. Хочу, щоб це слово було як у Шаляпіна, який для мене є взірцем.

Є школа по музиці, а по слову такої школи немає. Що є у слові, які в нього почуття? Над цим ніхто не думав. Треба не одягати на себе Шевченка, а йти до нього, вивчати його мислення, його почуття, які він уклав у слово. Коли приступаю до твору, то вивчаю, коли він був написаний, в який час жив його автор, якою тоді була Україна.

Намагаюся передати все це своїм студентам, яких дуже люблю. Це мої творчі діти. До речі, є студенти, які виконують твори краще ніж професійні артисти театрів. Серед мої вихованців зараз є світової знаменитості, це Людмила Монастирська, Ольга Кульчинська, Ольга Микитенко та багато інших. Вони теж працювали над словом. Нині маю прекрасного студента Артема Басалая, який дуже любить слово, багато працює над ним.

Коли працюю з студентами, то в мене перша частина — техніка. Готую їхні організми до виконання слова і пісні, вокалу. Для цього треба, щоб було правильне дихання, правильна постановка голосу. Потім робимо орфоепію — це вимова звуків. Закінчуємо техніку скоромовками, в цих скоромовках заховані звуки, які треба чітко вимовляти. Після цього вчу як із речення створити фразу, що буде донесена до слухача. Перед кожним словом обов’язково має бути уява…

Також про свого викладача розповіли його колишні та сьогоднішні студенти.

Тетяна Дідух, солістка-вокалістка Національної оперети України:

«Анатолій Паламаренко був моїм педагогом зі сценічної мови в роки навчання у Національній музичній академії. Він — унікальна особистість. Вчив нас не лише правильній сценічній мові, яка надзвичайно важлива для співаків, артистів, а й любити все українське — свою мову, історію, митців, рідну землю, глибше пізнавати українську культуру, активно пропагувати її. На лекціях віддав нам частину своєї душі. Анатолій Несторович — справжній Патріот, своїм словом підіймає надзвичайно важливі для українців теми, пробуджує інтерес до самоідентифікації. Дякую Вам, Педагоге, за Ваш надзвичайний талант, за Вашу любов, за Вашу відданість своїй землі і своїй великій справі».

Надія Агєєва-Швед, артистка Національної філармонії України та Львівського академічного духовного театру «Воскресіння»:

«Анатолій Несторович вчив нас мислити так, як автор, підійматися до його думок, а не одягати їх на себе. „Кожне слово — золото, думка народжує слово“, — завжди нам каже Вчитель. Він — мій творчий Батько, який завжди підтримує як і в житті, так і у театральних й мистецьких проєктах, дає суттєву пораду чи настанову, один раз скаже „Дитино, УЯВА, не все однаково!“, а в інший день „Молодець!“, дійсно таке в нашій професії зустрічається дуже часто, адже ми не можемо повторити, а тільки відтворити. Закінчивши навчання, саме завдяки творчій допомозі Анатолія Несторовича мені випала честь стати артисткою Національної філармонії і ми надалі продовжуємо наше спілкування вже, як колеги та створюємо такі цікаві проєкти, як „Сповідь“ за поезією А. Матвійчука та інші. Також маємо ще багато цікавих мистецьких планів на майбутнє. У таких людей треба вчитися не лише творчості, а й перш за все людяності й порядності та щирості, які з любов’ю вкладає в кожного студента Анатолій Несторович!»

Ганна Семець, студентка ІV курсу Національної музичної академії:

«Знання, які дає Анатолій Паламаренко, надзвичайно важливі для вокалістів. У процесі навчання викладач завжди звертає увагу не лише на артикуляцію, чіткість слова, а й на його розуміння, адже саме оволодіння текстом дає можливість вокалісту більш точно передати образ, характер, настрій твору, створити цілісну картину, розфарбувати її різними кольорами емоцій. Анатолій Несторович вчить нас збуджувати уяву, пропускати думки через себе, йдучи до автора, а також перед тим як співати той чи інший твір обов’язково розібрати текстовий матеріал, про що він, які є головні думки у творі, який буде співатися. Він передає своїм студентам цінний досвід, який ми зможемо використати у своїй вокальній творчості».

Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА