Подорож з шовком у часі

Найтонша шовкова нитка завдяки правним рукам пані Лідії відтворює всі мазки і штрихи великих майстрів живопису, глибину та багатство барв. Потрібно доторкнутися до картини, аби зрозуміти, що це не фарба, а шовк, який відтворив усю палітру відтінків. Саме шовк додає оригіналу блиск і тепло. Вишиті картини художниці зберігають відчуття спілкування з живими людьми, природою, майстрами сучасності і попередніх епох. З 2015 року Лідія Гончарук бере активну участь у виставках та благодійних проєктах. Частина з її картин, кожна з яких створюється в одному екземплярі, вже опинилася в приватних колекціях України та інших країн Європи.

Відвідувачі виставки «Епоха в шовку» мають можливість побачити вишиті копії портретів Ренуара і Арчимбольдо, ніжних троянд Катерини Кляйн, пейзажів Шишкіна та Крижицького. Частину виставки художниця присвятила сучасному та історії України. Це відомі пейзажі Архипа Куїнджі, портрети гетьмана Павла Скоропадського і славетного отамана Івана Сірка, полковника Івана Богуна. Любов до рідного Києва та дитячі спогади наштовхнули майстриню до створення вишивок на власні сюжети. Так з’явилися картини з засніжених куточків Києво-Печерської лаври та інших місць столиці, мальовничі краєвиди різних регіонів України. На виставці представлений портрет матері та онуки майстрині, нащадків полковника Лубенського Стефана Шамрицького.

Відриваючи виставку директор Музею гетьманства Галина Ярова згадала, як свого часу подарувала Лідії Гочарук листівку зі світлиною Павла Скоропадського і та вишила з неї розкішний портрет, робота вийшла дуже філігранна. Мисткиня надзвичайно трепетно ставиться до своїх творів, глибоко шанує українські народні традиції. Її твори можна побачити у багатьох виставкових проєктах, які здійснює Центр Української Культури та Мистецтва. Також пані Галина закликали вшанувати пам’ять багаторічних друзів Музею гетьманства заслуженого художника України Івана Черниша та відомого політика і колишнього очільника Києва Івана Салія, яких невблаганна смерть забрала минулого року. На виставці представлена вишивка «Колядки» за мотивами картини Івана Черниша.

Мистецтвознавиця Марія Ляхова зазначила, що завдяки мовним перекладам ми пізнаємо культури інших народів, а Лідія Гончарук перекладає твори художників, створені олійним живописом, на вишивку. Простір її картин необмежений. Завдяки цим роботам починаєш по-новому розуміти творчість багатьох митців. Картини пані Лідії — це мистецтво, що зближує людей, показує безперервність життєвого процесу, її полотна — немов місточки між різними часами та епохами.

— Вже вдруге проводжу свою персональну виставку в Музеї гетьманства, — розповідає Лідія Гончарук. — Коли виставлялася вперше, то познайомилася з працівниками музею, його експозицією. Подобається затишна атмосфера цього музею, відкрила тут для себе багато нового. Саме завдяки Музею гетьманства у мене поглибився інтерес до історичного минулого нашого народу, відтоді створила багато творів на історичну тематику, частина з яких представлена в експозиції. Вже багато років досліджую свій родовід і на виставку представила портрети мами та внучки, нащадків полковника Лубенського Стефана Шамрицького.

Крим та море вишивала і раніше Але з того часу як кримських татар позбавили їхньої батьківщини, ця тема мені болить. Випадково натрапила на твори художниці Нині Жаба. ЇЇ акварелі надзвичайно захопили мене, вони дуже відрізняються від того, що створювали її колеги по пензлю. Почала вивчати біографію цієї мисткині. Дізналася, що в 1906 році вона приїхала до Криму на етюди, тут закохалася в кримського татарина, вийшла за нього заміж, полюбила цей народ. Її роботи, надруковані на маленьких листівках, кримські татари зберігали на вигнанні як згадку про Крим. Це була дивовижна художниця. Зараз створюю свою нову роботу за її картиною. Продовжуватиму цю тему й далі, хочу показати, що поруч з нами живе такий красивий та мужній народ, який зараз дуже потребує допомоги і підтримки.

Люблю вишивати пейзажі, натюрморти, квіти. Створювати портрети, це складніше. Починала їх робити зі світлин своїх близьких.

Вишивати почала майже тридцять років тому. Спочатку робила це тільки для себе, потім почала дарувати ці картини близьким і родичам. Вчилася вишивати на репродукціях різних митців, намагалася повторити кожен мазок художника. Продовжую вишивати за репродукціями і зараз, але все частіше створюю роботи за оригінальними сюжетами. Також почала малювати пастеллю пейзажі і портрети.

Вже готуюся до своєї великої виставки, яка запланована на листопад у Центрі Української Культури та Мистецтва. Зараз працюю над великим полотном, сюжет якого поки що тримаю в таємниці.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти»