Творчі пошуки молодих митців

Майстерня формального мистецтва (МФМ) була створена у 2019 році за ініціативи студентів і викладачів Андрія Цоя та Андрія Блудова. Ця ініціатива народилася через прагнення до нових творчих можливостей і технічної свободи. Таким чином, мета ініціаторів — не тільки розвиватися в академічному напрямку та зберігати вже набуте, але й шукати нові підходи у рішеннях творчих завдань.

Виставка майстерні формального мистецтва є зібранням як постановочних, так і творчих робіт її вихованців. У підході до живописної дисципліни молоді художники намагаються не просто відобразити натуру, якою вона є, але й візуально її інтерпретувати, застосовуючи і розвиваючи відчуття динаміки та ритміки композиції й співвідношень кольору, а також переосмислити ідейний зміст кожної постановки.

Ось що розповіли про свої роботи самі митці.

Анжеліка Паливода:

«Тема, яку я досліджую зараз — це спорт. Професійний спорт був невід’ємною частиною мого життя більше десяти років. Зараз, працюючи над своїми спогадами, намагаюся у роботах передати власний досвід, пережиті події та емоції. Обрала цю тему для свого дипломного проєкту, бо вона дуже широка і багатогранна. Героями диплому стали фехтувальники. Прихована під чорною маскою персона атлета показує лише результат його дій. Це або атака, або захист. Обмежений простір дії та обмежений час змушують супротивників атакувати з блискавичною швидкістю.

Я виокремила серію з восьми робіт для проєкту «Another side of fence», де в самій грій слів є запрошення лядача зазирнути під захисну маску. Зображення протиставляють внутрішнє і зовнішнє. Етерний світ меланхолії та реальність матчу. Також у цій серії присутня підтема оцінок та чисел. Мова чисел суха та приземлена, пророкує результат. Я завчасно оцінюю атлета, а вже справа глядача погодитися, або спростувати мою оцінку".

Максим Корпанець:

«На своїй картині зобразив Вавилон — стародавнє місто, яке стало символом циклічності явищ і гріхопадіння. Вавилон пронизує життя кожної людини, нагадуючи, що потік енергії може знищити нами створене, якщо не буде керованим. Так чи інакше, значна частина людських ідей знаходить своє втілення у матеріальному, яке не визначає тривалість свого існування, оскільки існування підпорядковане змінам форми, буття саме задає початок і непередбачувано закінчується. Отже, матеріальна форма задана людиною може існувати й перевтілюватися в нову форми, або бути знищеною людиною.

Вавилон — центр тогочасного світу — досягнув величі політично-релігійного впливу і згодом перетворився на руїну. Сьогодні кожен знає історії знищення цивілізацій. Під загрозою знищення знаходиться кожна наша ідея, споруда, творіння. Кінець-кінців хаос знаходить те, що покинуте духом. Вавилон — це кожна наша ідея, яка може втратити зв’язок з буттям, де вона народилася. Коли місток між матеріальним світом та ідейним буттям послаблюється, створене в цьому просторі самознищується, втрачає справжній зміст і наповнення".

Владислав Рябоштан:

«Я киянин і часто користуюся метро. Метро — це мережа комунікацій, розташована під поверхнею міста. Щоб переїхати з одного місця в інше, людина опускається під землю, опиняється в дуже обмеженому просторі. Коли поїзд починає їхати, у вікні видно лише темряву, мережу дротів і тільки інколи — миготливі фрагменти світла. За вікном пролітають наповнені світлом станції і темні, довгі коридори. А ще, окрім знайомих пасажиру інтер’єрів, в метро є безліч допоміжних тунелів.

Мене, яка художника, метро цікавить своєю обмеженістю, скутістю простору. З’являються думки про близькість чогось надприродного, про підземний світ з величезною кількістю комунікацій, дротів (кабелів), поворотів, ритмічних з’єднань склепінь тунелю. Моя серія має назву «Directions». Зображую рейки, яку ведуть вперед, в точку, що все далі й далі. Глядач не може побачити, чим закінчиться цей тунель".

Алія Сакішева:

«Я не відображаю у своїй творчості видимий світ, який нас оточує. А намагаюся проникнути в його сутність і відтворюю лише чисту ідею, виділяю її з дійсності, відкидаючи випадкові та другорядні елементи. Назва моєї роботи «Як всередині, так і назовні» красномовно демонструє цю думку.

Картина зображує сюрреалістичний світ, парадоксальну іронію сучасності, тобто, співіснування таких понять як релігія і технологічний процес. Це історія про сучасну людину, яка живе в часи великих змін. Вона відзначає релігійні свята та, водночас, вірить у колонізацію Марса. Її оточують церкви, мечеті, храми, собори, синагоги та дзвіниці, а поруч побудовані скляні хмарочоси з вишуканими готелями, міжнародними банками і сучасними галереями. Вона живе в епоху кіборгів, коли життя без технологій стає неповноцінним. Сучасна людині живе в суцільному хаосі і парадоксі. Та в кожному хаосі є порядок, який лише потрібно розшифрувати. Ніцше, наприклад, оцінював світ як «хаотичний потік життя», а Камю вважав, що життя взагалі не має сенсу і називав це явище «абсурдом». Філософські роботи цих та інших мислителів спрямовані на осягнення сутності буття. Таку ж мету ставить перед собою і моя творча діяльність".

Дженніфер Анорує:

«Вирізано з контексту» — це серія робіт з жіночими портретами, зображеними в просторі. На створення цих робіт мене надихнула моя учениця, з якою ми займаємося малюванням. І я мимоволі стала свідком експерименту. Саме на цьому експерименті і базується моя робота.

Учням п’ятого класу поставили завдання намалювати картину: мама в інтер’єрі (інтер'єр — архітектурно й художньо оздоблена внутрішня частина приміщення). Існує багато варіантів, де можна було намалювати маму: в кав’ярні, кінотеатрі, музеї, офісі, тренажерній залі, робочому місці. Але всі діти обрали інтер’єром власні квартири. У цьому випадку звужується кількість варіантів облаштування простору. Проте мама може: дивитися фільм, читати цікаву книгу, працювати за комп’ютером, займатися йогою, проходи курси онлайн або ж робити купу інших важливих справ. Але на дев’яти з десяти побачених мною дитячих малюнках маму зображено з приладдям для прибирання.

Отже, це проєкт-рефлексія, який відображає місце сучасної жінки крізь призму традиційного бачення. Не дивлячись на те, що у ХХІ столітті жінка та чоловік де-юре мають рівні права, де-фактор простір жінки часто звужується до кордонів її власної квартири.

Завдання проєкту — актуалізувати питання самовизначення людини (у моєму випадку саме жінки), бо кожен має право самостійно обирати свій життєвий шлях, цілі, цінності, моральні норми, майбутню професію та умови життя, іноді всупереч традиційним нормам".

Також на виставці представлені роботи Валентина Колосова, Лади Вербіної, Діни Нерубащенко, Дар’ї Заєць, Олександри Ульянчик, Максима Скалацького та Олександри Вельбой.