У пошуках дому

Історія Пенелопи та Одіссея — заперечення думки, що немає незамінних. Адже всім хочеться знати, що для когось ти є цією незамінною людиною, як Одіссей для Пінелопи. У новій постановці глядач не побачить історичної реконструкції, переказу чи адаптації відомого більшості твору. На сцені фізичний театр, пластика тіла і художньо виписані монологи. Лише фантазії, марення та уривки з пам’яті.

— Що нас розділяє? — запитує Павло Ар’є. — Знання та незнання мов. Але існує дві універсальні мови. Це музика і мова рухів. Вистава «Одіссею, повертайся додому» не просто пластична, а й надзвичайно музична. Вся музика спеціально створювалася для цієї вистави. Вона накладається на рухи та жести акторів. Так з’являється відчуття магії на сцені.

— Фізичний театр — це театр, в якому я бачу реальність, — продовжує Євген Корняг. — Він оснований на рухах тіла, в ньому мало слів. Слова, вони більш точні, а в рухах може бути багато трактувань. Фізичний театр мені ближчий, бо він більш зашифрований, більш метафоричний. Ще він міжнародний, бо не залежить від мови. У нашій виставі є слова, але і без них, від контексту можна здогадатись про що йде мова. Бо фізичний театр тримається на образах, що людина вибудовує виходячи з власного досвіду.

Це вже моя друга режисерська робота у Театрі драми і комедії. Тут йде створена мною вистава «Вино», яка номінується на премію фестивалю «ГРА» як краща драматична вистава в Україні.

Мене дуже зацікавила поема Гомера, бо я сам до певної міри вважаю себе Одіссеєм. Звернувся з цією ідеєю до директора театру Стаса Жиркова. Він дав добро і запросив мене до постановки.

Зізнаюся, що питання дому для мене дуже важливе, бо я сам вже півроку не був у себе вдома. З часом поняття дому навіть втрачається, бо я там не хочу жити у зв’язку з подіями в Білорусі. Не знаю чи рідний Мінськ це мій дім, бо не бачу там перспектив. Але чи можу я вважати домом квартиру, яку винаймаю в Києві. Теж ні. Намагаюся зрозуміти, що таке дім. Це друзі, будинок чи щось іще. І де людина по-справжньому відчуває себе вдома.

Однак повністю не пориваю зв’язків зі своєю Батьківщиною. Одну виставу на рік ставлю у Мінську. А всі інші за кордоном, далеко від дому.

Репетиції вистави тривали три місяці. Маємо два акторських склади. І другий не менш цікавий ніж перший. Можна навіть сказати, що вийшло дві повноцінні прем’єри. Дуже подобається працювати з українськими акторами. Вони просто шаленіють на сцені, у хорошому розумінні цього слова. Дають дуже багато енергії, приносять цікаві ідеї.

Деякі сцени, приміром, коли героїня проштрикує себе списом, з’явилися випадково. І потрібно було два місяці, аби її розшифрувати.

З самого початку знав, що буде багато Одіссеїв. Одна людина не може умістити в себе так багато почуттів. В уяві кожного, хто читає Гомера, виникає інший Одіссей. Він може бути атлетом або хлопчиком. Тому на сцені їх шість. А Пенелопа — одна. А всі інші акторки — це її почуття.

Намагаємося показати, що в кожного чоловіка, скільки б йому не було років, присутня частка дитинства. Навіть якщо він уже відповідає за цілу родину. На початку вистави бачимо п’ятилітнього хлопчика, який грає у кораблики. А в кінці — зрілу людину, що повертається додому. Пенелопа чекала його 20 років і перед глядачем за дві години пролітає все її життя.

Не випадково басейн у центрі сцени складений з поліетиленових пакетів. Адже ними устелене все одно океанів. Таким чином підіймаємо проблему екології.

Давня Греція — це культ людського тіла. Разом з художником відразу вирішили, що тут будуть змагання з плавання. Відповідно до сценографії робили й костюми.

Після прем’єрного показу побачив деякі недоліки, вніс певні зміни. Але в цілому залишився задоволеним результатами нашої спільної роботи. Дуже хотів би ще попрацювати з цим театром.

А поки що тимчасово повертаюся до Мінська. Звернуся до творчості рідного народу, це буде вистава за білоруськими народними піснями, що стане другою частиною задуманої мною трилогії.

У публікації використані матеріали Київського театру драми і комедії.

Фото з сайту театру.