«Аладдін» — нова історія

Сюжет східної казки про Аладдіна і чарівну лампу зачарував не одне покоління людей, адже в ньому зібрані важливі морально-етичні теми: перемога добра над злом, переваги чистоти серця, помислів і вчинків над підступністю, лицемірством, жаданням влади та наживи.

У центрі балету — історія про долі Аладдіна та Жасмин, котрі живуть у різних світах, Джина, прикутого до своєї лампи, Джафара, який мріє посісти місце Султана та, зрештою, заволодіти світом. Ідея вистави — підкреслити цінність особистості: якщо бути самим собою — найфантастичніші дива стануть реальністю.

В основі постановки — поєднання класичної та сучасної хореографії з додаванням різних стилів і технік, оздоблених елементами східних танців.

Співпраця хореографа-постановника балету Сергія Кона з Київською оперою почалася у 2013 році з участі у проєкті Дмитра Тодорюка «Шевченкові дороги». Після цього він ставив балетні номери в мюзиклах та оперних виставах театру — «Пригоди Гекльберрі Фінна», «Жив собі пес…», «Богема», «Король Дроздобород» — (всього 12 постановок).

— Поставити новий балет у Київській опері мені запропонувала головна балетмейстерка театру Тетяна Боровик, — говорить лауреат міжнародних конкурсів та премії ім. Анатолія Шекери в галузі хореографічного мистецтва Сергій Кон. — Сталося це приблизно сім років тому. Пропозиція дуже цікава, вимагала відповідальності. Оскільки мав право вибору сюжету, то довго думав над тим, що це має бути за історія. Хотілося зробити щось нове, свіже. На той час я працював артистом балету у театрі «Київ Модерн-балет». Звернувся за порадою до одного з колег. Він, майже не замислюючись, сказав: «Постав Аладдіна».

Ідея мене зачепила. Хотів, щоб до нової історії була написана нова музика. Пішов з цією ідеєю до директора театру. Але на той час у театру не було можливості на таку співпрацю з композитором. Врешті у 2015 році я поставив балет «Лялька. Нова історія Коппелії» — виставу з сучасною хореографією на музику відомого класичного балету «Коппелія» композитора Лео Деліба. Це був мій перший балет, за нього я отримав премію «Київська пектораль» у номінації «Режисерський дебют». Але ідея «Аладдіна» залишилася. Це як «паразит», що сидить у творчій людині і не зникає доти, доки вона не зможе втілити свій задум.

Минув певний час, змінилося керівництво театру. Я підійшов з цієї ідеєю до нового директора-художнього керівника Київської опери Петра Качанова. Вона його зацікавила, він погодився на створення балету про Аладдіна. Підтримав і те, що це має бути зовсім нова історія. Зізнаюся, я люблю все створювати з нуля. Все починається з ідеї, а закінчується окремою самостійною виставою зі своїм оригінальним сюжетом. Найважливіше, аби діти дивилися виставу на одному подиху і їм просто не було часу відірватися від того, що відбувається на сцені. Експертом у плані сприйняття різного роду вистав є мій син, слідкую за тим, що йому цікаво. Вважаю, що вистав, які б сьогодні по-справжньому зацікавили маленького глядача, чи то балет, мюзикл, опера, чи драматична постановка, у нас, на жаль, мало. Сподіваюсь, нам вдалося зосередити увагу дітей різного віку в той час, поки йде балет «Аладін». На 1 годину і 35 хвилин вони занурюються у світ казки.

Тепер щодо музики. Давно знайомий з композитором Олександром Родіним. До цього у нас ще не було співпраці, але ми не перший рік хотіли зробити щось разом. Для мене Олександр — дуже ілюстративний композитор. Його музика відповідає моєму баченню відтворення рухів. Можна сказати, що він балетний композитор, відчуває рух, відчуває динаміку. Створює «хіти», які надовго запам’ятовуються.

Спершу я написав лібрето. Олександр попросив, щоб воно було детальним у плані таймінгу. У майбутній виставі мало бути шістнадцять сцен і потрібно було уявляти, скільки триватиме кожна. А все інше — відчуття композитора. Для написання музики йому знадобилося півроку. Сама ж прем’єра через постійні карантини відбулася майже на два роки пізніше, ніж планувалося.

Не буду приховувати, що вистава далася нелегко. Були моменти, коли хотілося все кинути. Але поруч знаходилися люди, які вірили в мене і в цю виставу. Вони не дали мені залишити цю ідею. Усвідомив, будь-що треба випустити балет.

Самі репетиції тривали приблизно рік. Оскільки працюю з артистами театру досить давно, то відразу знав, хто кого гратиме. У нас є кілька складів виконавців, я ж хотів би відзначити Владислава Бондаря (Аладдін), Владислава Євтушенка (Джин), Олександра Душакова (Джафар), Міє Нагасаву (Жасмин), Марію Шупілову (Літай-килим), Володимира Липця (Султан) та Михайла Щербакова (Начальник варти).

Сценографічне рішення теж далося нелегко. Протягом роботи над виставою змінилося чотири художники-постановники. Певні побажання щодо оформлення вистави вніс і Петро Федорович Качанов. Врешті, сценографкою стала Наталя Клісенко. Вона справжній фахівець своєї справи, досить оперативно влилася у творчу команду. Запропоновані нею ідеї співпали з баченням керівництва театру і моїм баченням. Літай-килим, який є певною конструкцією вистави, — це теж її ідея. Так само, як і все, що пов’язано з втіленням відео-проєкції.

Художник костюмів — Дмитро Курята. Співпрацюю з ним, починаючи з проєкту «Танцюють всі» на каналі СТБ. Там ми зустрілися випадково. Виявилося, що в різні роки закінчили одну й ту ж художню школу. Ми добре розуміємо один одного. Мені подобається, як Дмитро втілює мої задуми. Отож, вже з першого дня не виникало сумнівів, хто створюватиме костюми.

Вже відбулося вісім показів вистави, а на лютий планується ще чотири. Балет змінюється, виникає багато різних нюансів. Вистава непроста і в монтуванні, і в реалізації. З кожним новим показом намагаємося її удосконалити, додаємо щось нове. Прагнемо зробити бездоганною, хоча й розуміємо, що це неможливо.

Дуже раді, що наша дитина (вистава) народилася! Можливо трішки не такою, якою я її уявляв. Але важливо, як я вже казав, що почалося все від ідеї та запрошення, а потім з’явилася абсолютно самостійна вистава, яка на сьогодні не має аналогів. Задоволений, що задуману багато років тому справу вдалося довести до логічного кінця.

Назва «Аладдін» досить брендова, вже сама вона викликає інтерес до вистави. Всі діти чули про цього персонажа, підсилює зацікавлення й те, що не так давно вийшов на екрани однойменний художній фільм. Думаю, що ця вистава буде корисною для перегляду всією родиною. Сподіваюсь, що вона зможе зацікавити молодь і сформувати її образне світосприйняття, а глядачам старшої формації — отримати насолоду та зануритися у світ казки і дива.

Звісно, маю багато творчих планів, але не завжди є змога їх реалізовувати. На жаль, ця тенденція стосується багатьох українських митців. А я хотів би, щоб у мене була можливість працювати і мені не заважали. Завжди відкритий до творчих пропозицій. І не важливо, це буде вистава для дорослих чи для дітей, адже всі ми в душі залишаємося дітьми.

Фото надані театром.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».