Леся Українка на оперній сцені

У Великій залі імені Василя Сліпака Національної музичної академії України імені Петра Чайковського відбулася прем’єра опери «Одержима» сучасного українського композитора Мирослава Волинського. В основі твору лежить життєва драма жінки, що оживає в листах Лесі Українки.

Леся Українка на оперній сцені

«Одержима» написана за одну ніч 18 січня 1901 року біля ліжка помираючого Сергія Мержинського, друга і коханого чоловіка Лесі Українки. Вона розпочинає цикл драматичних поем письменниці.

У своєму творі авторка поєднує глибокі особисті переживання з філософським роздумом, що виводить його за межі лише біографічного. Листи Лесі Українки відтворюють душевний стан поетеси в час написання «Одержимої», допомагають зрозуміти ідею поеми, розкрити алегорію образів.

Трагічний сюжет та глибинна філософія драми привабили молодого львівського композитора Мирослава Волинського на створення опери ще у 1989 році.

— В опері мене приваблюють насамперед сильні особистості, сильні почуття, сильні вчинки, — розповідає Мирослав Волинський. — Все це є в драматургії Лесі Українки, причому не тільки в драмі «Одержима». Моя перша опера написана за «Лісовою піснею», приваблювала також «Кассандра». А написати оперу «Одержима» порадила дружина. Саме їй я й присвятив цей твір. Надзвичайно радий втілити у життя оперу разом з молодим та надзвичайно талановитим колективом. Сподіваюсь, що виставу чекатиме успішна сценічна доля.

— У 2019 році у Національній музичній академії України відбувався фестиваль «Київ музик-фест», — згадує режисерка-постановниця опери, «Одержима» Марина Рижова. — На цьому фестивалі моя викладачка з фортепіано (нині декан фортепіанного факультету Академії) Олена Осока познайомила мене з Мирославом Волинським. Пан Мирослав привіз п’ять лібрето своїх опер, нотні фрагменти. Нас дуже зацікавила його опера «Одержима». Давно знала однойменну поему Лесі Українки, подобався її сюжет. До того ж це майже моноопера, а я до цього вже працювала над постановками моноопер. Хотіла ставити її того ж навчального року, але на заваді став карантин.

Спочатку вистава задумувалася як камерна постановка, адже там усього п’ять дійових осіб. Хотіли робити її з фортепіано. Я невдовзі закінчую навчання у Музичній академії, прийшов час думати про свою магістерську роботу. Вирішила, що непогано було б зробити цю виставу у великій залі. Прийшла з цією пропозицією до головного диригента Оперної студії Сергія Голубничого. Врешті нова вистава стала повноцінним оркестровим полотном.

Репетиційний процес відбувався у досить сприятливих умовах. Керівництво Музакадемії пішло нам назустріч. Ми мали повноцінних чотири місяці на репетиції. У нас було три диригенти, отож, без них не відбулась жодна репетиція. Процес вивчення партій забезпечували три концертмейстери, це допомогло виконавцям швидко їх засвоїти.

З самого початку мали два виконавських склади. Актори працюють в різних місцях, їхні репетиційні графіки дуже різняться. Але всі артисти працювали пліч-опліч і завжди могли замінити один одного. Процес підготовки висттави став для усіх нас великою історією любові.

Головну роль у першому складі виконує Анастасія Поліщук — випускниця Національної музичної академії, яка зараз працює солісткою Київської опери. Прекрасна виконавиця, надзвичайна людина. Може робити на сцені дивовижні речі. Працювати з нею було величезна задоволення. Ми з півслова розуміли одна одну. Анастасія багато що пропонувала. У процесі роботи з цієї артисткою я здобула великий досвід.

Її партнер — Сергій Дерун. Він також випускник Академії, нещодавно закінчив асистентуру. Працює артистом хору Національної опери України. Теж прекрасний актор. До цього грав хлопця Тобі в «Медіумі», який поставив Олександр Співаковський. Важко навіть уявити як вокаліст може протягом години грати німого. Відтоді як побачила Сергія на сцені, мріяла разом з ним попрацювати.

Партнерка Анастасії та Сергія Тетяна Бондар — солістка Оперної студії, працює на кафедрі камерного вокалу, має значний досвід. З нею теж було комфортно працювати. Вона опікувалася своїми колегами, могла їм щось підказати.

Також на сцені були два студенти — Володимир Щур та В’ячеслав Крижановський. Вони навчаються на другому і третьому курсах. Мали можливість отримати прекрасний досвід. Акторів добирала сама і узгоджувала цей вибір з диригентом-постановником.

Моєю режисерською історією в цьому проєкті керував Петро Ільченко. Він допоміг підготувати концепцію вистави. Також допомагав втілити мій творчий задум. Бував на репетиціях. Давав поради, що мені треба підкорегувати як режисерці.

Не робили ніяких змін у тексті Мирослава Волинського, не вносили жодних купюр. Хоча по-своєму інтерпретували музичний матеріал. Все це було узгоджено з композитором. Пан Мирослав приїздив до на нас репетиції у жовтні. Після цього ми працювали у режимі он-лайн. А останній тиждень знову разом.

Дуже вдячна за підтримку диригенту-постановнику. По суті Сергій Голубничий був нашим куратором і керував постановкою. Він вирішував багато організаційних питань. По своєму досвіду вже знаю, що така плідна співпраця між режисером-постановником і диригентом складається не завжди.

Намагалися перевести цю історію у пласт життя Лесі Українки. За основу концепції обрали не релігійний сюжет «Одержимої», а той контекст, в якому вона була написана. Опрацювали листи Лесі Українки, її біографію. Намагалися повернути історію в той час, коли вона доглядала за своїм коханим Сергієм Мержинським. Прагнули передати той стан, в якому вона знаходилася. Зерном всієї історії для нас є останній лист, який Сергій попросив Лесю Українку написати. Він був для іншої жінки. Звідси на сцені листи, також з’являється інша жінка. А валізи це образ того, що Леся мріяла врятувати свого коханого, забрати і повезти його на лікування. Весь цей період її життя був наче на валізах.

Якщо в «Одержимій» Міріам закидають камінням, то в нашій інтерпретації вона обирає шлях внутрішньо загинути серед цих листів, серед свого минулого.

Щодо костюмів працювали у напрямку мінімалізму. Обрали шлях аскетичності. Оскільки це траур, то всі в чорному. Робила наголос на психологічних почуттях персонажів, а не на їхньому зовнішньому вигляді.

Зі світлом допоміг колега з яким ми працювали в театрі «Золоті ворота» Олег Бородінов. Розповіла йому про свій задум, після цього він відвідав кілька наших репетицій. Далі вже робили репетиції зі світлом, вибудовували світлову історію. Потім підключився оркестр.

Думаю, що вдалося втілити в життя відсотків 80 з того, що я задумувала. Дуже хочу, щоб ця вистава увійшла до репертуару Оперної студії Національної музичної академії України. Було б добре показувати її й на інших сценічних майданчиках. Але зі свого попереднього досвіду знаю, що в такому разі проєкт навряд чи зможе себе окупити. Можливо переформатуємо виставу у більш камерний варіант, аби могли знову грати її лише завдяки власним можливостям. Але в будь-якому разі не збираємося закривати цей проєкт.

У минулому році я відвідала Всеукраїнський оперний форум у Харкові. Там зібралися представники всіх оперних театрів України. Дуже рада за Львівську оперу. У них крута театральна команда. У репертуарі з’являються сучасні українські опери. Нещодавно там провели конкурс молодих композиторів і режисерів. Вже восени тут збираються поставити виставу Антона Литвинова, за оперою, яка написана молодим композитором в рамках цього проєкту.

В інших оперних театрах України поки що не бачу такого зацікавлення сучасною національною культурою. Але ще існує незалежний сектор. Це люди, які працюють з українською драматургією, пишуть грандові заявки. Сподіваюся, що їхня робота вже найближчим часом принесе помітні результати.

Через півроку я закінчую магістратуру. Думаю, що продовжу навчання в аспірантурі. Маю незалежний проєкт «RAZOM», планую його й далі розвивати. Нині ведемо перемовини з Арт-центром імені Івана Козловського Національної оперети України. Сподіваюся, що наприкінці квітня випустимо в цьому центрі виставу за мюзиклом Якова Цегляра «Окей Мойша» (першооснова Шолом Алейхема). Назвемо виставу «Шукачі скарбів».

Також маємо велику мрію створити сектор оперної класичної музики в Малій опері України. Керівництво цього закладу відкрите до співпраці. Але допоки інтерес до класичної музики, яку виконують маловідомі артисти низький.

Ще є кілька спільних проєктів з композиторкою Вікторією Шинкаренко. Кілька років тому вона написала трилогію за Кафкою, а до 90-річчя Євгенії Мірошниченко міні-оперу за інтерв’ю співачки. Плануємо переформатувати ці твори і зробити дві сучасні постановки.

— Опера «Одержима» написана кілька десятиліть тому, але не мала до цього сценічних постановок, — продовжує розмову заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко. — Марина Рижова проявила ініціативу. Ректор Музичної академії Максим Тимошенко зацікавився цією ідеєю і дав добро. Мені здається, що це цікавий матеріал, а Марина — одна з найактивніших наших студенток, вже встигла втілити в життя чимало проєктів. Постановка абсолютно індивідуальна, особистісна. Режисерка трансформувала біблійну історію на саму Лесю Українку і її стосунки з Менжинським. Глядачі сприйняли прем’єру дуже тепло. А для композитора надзвичайно важливо, що відбулося першопрочитання його твору. На жаль це швидше виняток, адже опери сучасних українських композиторів сьогодні ставлять вкрай рідко.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».

У публікації використані матеріали theclaquers.com/posts/8342