Кіноспогад про Майдан

«Правда Майдану» — документальний фільм режисерів Андрія Солоневича та Дмитра Ломачука про Майдан у Києві, за словами самих учасників Революції Гідності. Продюсери картини Анна Левковська та Тетяна Негрій, сценарист Євген Васильченко, оператор Олексій Александров.

Стрічку знімали для тих, хто впевнений у правді кремлівських міфів, і саме для того, аби розвіяти ці міфи і був створений цей фільм. Автори прагнули показати світу те, що дійсно відбувалося на Майдані в Києві. Він став відповіддю пропагандистським роботам кремлівських журналістів, більшість з яких дискредитували Майдан і викривляли інформацію про події в Україні в цей час. Звичайні активісти і громадські діячі самостійно їх розвіювали, пояснюючи і розповідаючи про минулі події кожен на власному прикладі.

Першим завданням творців фільму було розповсюдити цю стрічку саме для глядачів зі Сходу та Півдня, щоб люди мали змогу побачити дійсно те, що відбувалося на Майдані.

— Це фільм був готовий до показу ще 15 лютого 2014 року, — згадує режисер-постановник, лавреат Народної Шевченківської премії Дмитро Ломачук. — Але коли почали монтувати, то виявилося, що не вистачає деяких фрагментів. 18 лютого я сказав оператору: «Юро, пішли ще познімаємо». Всі пам’ятають, яка в цей день була напруга. А для нас це дуже цінно, бо такі кадри не повторюються і їх не зіграєш.

Ми пішли на вулицю Інститутську і тут все почалося. Оператор запитує: «А що знімати?» Кажу: «Юро, знімай все, що бачиш. Тільки не висовуйся з-за бетонної стіни, бо стріляють». Оті кадри подій на Інститутській, що пройшли весь світ — на 80 відсотків наші зйомки. Ми ці кадри відразу розміщували в Інтернеті, їх блокували. Розміщували знову і знову блокували.

25 березня завершили фільм, а 1 березня відбулася його презентація у Центральному будинку офіцерів ЗСУ. Тоді цей будинок ще смердів газами, димів. Тут лікували учасників Революції. Після цього ми з дружиною прорвалися на радіо і пів дня вели програму про події на Майдані.

Коли робили останні зйомки на Інститутській вже лежали квіти і вінки. На обгорілому дереві побачили чорних, закопчених горобців. Чоловік поруч сказав, що це душі Небесної Сотні. Символічне порівняння.

Це був перший в Україні документальний фільм про ті події. А все, що створювали потім, як мені здається, робили під впливом тих, хто керував державою. А ми показували все те, що було насправді.

Мене інколи запитують: «А чому тут немає інтерв’ю, коментарів партійних діячів, тодішніх лідерів опозиції?» Бо багатьом з них народ не вірить. Ми дали інтерв’ю тих людей, які були там безпосередньо. Вони говорили те, що відчували. Нічого не вирізали з їхніх розмов.

Відтоді минуло вісім років. Але повноцінного музею Майдану так і не створено. Не покарано тих, хто стріляв, хто все це затіяв. Сподіваюсь, що ми дочекаємося того часу, коли отримають заслужене покарання люди, які були причетні до трагедії на Майдані.

Пізніше фільм дещо скоротив, бо дуже важко довго дивитися про ті події. Щороку на перше грудня і в лютому виставляю його у Facebook. Але через кілька днів він зникає. Можливо стрічка і сьогодні комусь не подобається і хтось її блокує.

Продовжуємо показувати фільм. Не чекаємо, поки нас кудись запросять. Ідемо в школи, до студентів, їздимо по селах. Багато хто впізнає на кадрах себе.

Наше завдання, як кінематографістів, зберегти все це. Разом з Павлом Мовчаном я займаюся створенням фільмів історичного спрямування. Вже зробили близько 100 таких стрічок. Важко робити фільми, коли не маєш архіву. Звісно, можна зробити реконструкцію. Але коли бачиш на екрані чорно-білий архів, то йому більше віриш…

Про багаторічну співпрацю з ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка розповіла заступниця директора Національного музеї літератури з науково-освітньої роботи Раїса Сеннікова, також вона висловила впевненість, що ця співпраця триватиме й далі.

Своїми спогадами про події Майдану поділилися Тетяна Негрій, заслужена артистка України, Володимир Семистяга, голова Луганського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта», Тамара Бігун, членкиня Національної ради жінок України, Василь Куйбіда, президент Академії державного управління при президенті України, Михайло Шитий, верховний отаман Міжнародної асоціації козацтва, Тетяна Домашенко, поетеса, авторка крилатого образу «Небесна Сотня». Захід відбувався у Міжнародний день рідної мови. Всі виступаючи наголосили на значенні рідної мови в житті народу, а Герої Небесної Сотні віддавали своє життя і за право спілкуватися українською.