Що нового в «Берегині»?

— Думаю те, що пережили наші актори за місяці російсько-української війни мало відрізняється від долі наших колег по сцені з інших театрів, — розповідає директорка «Берегині» Ільїна ГЕНСІЦЬКА. — Серед акторів є мобілізовані або у територіальній обороні, ми за них дуже хвилюємося. Слава Богу всі живі, ніхто не поранений. Частина наших жінок з дітьми евакуювалася, ще не всі повернулися. Одна з артисток нині разом з дітьми в Німеччині. Дуже хоче повернутися до України, але обставини нині складаються так, що вона має ще залишитись в іншій країні. Є кілька акторів, які були в найстрашніші дні в Ірпені та Бучі, мають зруйноване житло, але вже повернулись до роботи і потроху відновлюються емоційно. Тож більшість трупи вже в Києві.

До повернення наші актори займалися волонтерською діяльністю у тих містах та селах, де перебували. З початку травня колектив провів кілька благодійних концертів для волонтерських організацій Києва. Спочатку думали, що можливо такі концерти не на часі. Але переконалися, що їх дуже потребують військові, волонтери, звичайні глядачі. Це як згадка про життя, яке було до 24 лютого. Думаю, що проводитимемо такі концерти й надалі, якщо нас запрошуватимуть. Зазвичай напередодні збираємося всім колективом і разом складаємо програму нашого майбутнього виступу. Переважно виконуємо патріотичні, ліричні та гумористичні пісні.

Вже давно мріяли відновити роботу на стаціонарній сцені. Відразу як тільки почав працювати Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки звернулися до департаменту культури КМДА, з проханням надати таку можливість і нам. На той час ситуація в столиці була доволі складною і нам дозволили розпочати роботу лише в травні.

Ми всі знаходимося у складній психологічній ситуації. І перші, хто почав мене питати, коли виходимо на роботу були самі актори, які залишилися в Києві, хто міг дістатися до театру. Під час першої зустрічі хотіли просто поспілкуватися. А почали роботу на стаціонарній сцені з «Українських вечорниць». Для акторів було надзвичайно важливо вийти на сцену, відчути енергетику залу, відчути глядача, зайнятися улюбленою справою. Схожа ситуація і в інших театрах. Адже так важливо розуміти, що ти потрібен людям.

Глядачі почали приносити квіти. Можливо це зірваний на городі бузок, але така щира подяка за акторську працю надзвичайно зворушлива. До нас почали багато водити дітей, навіть на дорослі вистави. Це дуже важливо, адже в нашому театрі дітки зможуть відкрити для себе скарби українського фольклору. До речі, як і більшість театрів ми знизили ціни на квитки, аби більше людей змогли побачити наші вистави.

Звісно мали до війни багато планів. Ми не переглядали вже діючий репертуар. Всі постановки у нас завжди були, є й будуть українською мовою. Ми ніколи не звертались до російського контенту. Але плани на майбутнє звичайно скорегуємо. Зараз всі їх треба переглядати і зовсім по іншому ставитися до творчого процесу. В нашому репертуарі завжди були твори, які сьогодні стали доволі поширеними — «Ой, у лузі червоная калина», «Зродились ми великої години», «Лента за лентою» та інші. Я нагадаю, що ми не просто театр, а театрально-концертна організація, тому в нашому репертуарі концертні програми широкого спектру. Ми спробуємо поєднати гостру актуальність та фольклор, твори різної тематики та спрямованості.

Обов’язково робитимемо казку для дітей. Плани на таку постановку були ще до війни, але тепер це буде зовсім інша п’єса. Думаю, що поставимо твір письменниці з Чернігова, з якою зараз активно співпрацює наша режисерка Тетяна Авраменко. Також буде нова постановка української класики. Наступного року відзначатимемо ювілей театру, а до нього варто готуватись вже зараз. Тому ми в пошуці відповідного драматургічного матеріалу, який би розкрив «Берегиню» в новому ракурсі для глядачів. Напевне це буде великий спектакль на повний склад акторів, яких у нас понад 40 творчих одиниць — артисти-вокалісти, артисти балету та оркестру.

Дещо перероблюємо, переосмислюємо ті вистави, що вже є в нашому репертуарі. Зокрема, це стосується «Конотопської відьми». Це дуже актуальний сатиричний твір, події якого відбуваються під час війни. Трансформуємо й деякі інші постановки.

Паралельно шукаємо нові форми спілкування з глядачем. Запустили серію майстер-класів, над якою починали працювати ще до пандемії. Робимо майстер-класи зі створення ляльок-мотанок та вокалу. Така форма спілкування дуже важлива для дітей. Адже це безпосередній контакт з акторами. Батьки з задоволенням приводять на ці заходи своїх діточок. Тим більше, що вони безкоштовні.

На сьогодні для Києва найважливіше зберегти театральну мережу столиці. Не секрет, що значно скоротилося фінансування. У цій ситуації важко втримати людей. Хоча артист, звісно, не може жити без сцени, але якщо лише на поїздки до роботи доводиться витрачати мало не пів зарплатні, то вижити досить складно. Тому вбачаю в цьому чи не найголовнішу місію — зберегти «Берегиню» та колектив в максимально можливому складі.

Фото Марини КОРОГОДИ