Якщо безмежна влада у безумця

Калігула. Це ім'я реальної особи, римського імператора з династії Юліїв-Клавдіїв, багато століть, починаючи з книги історика Свєтонія «Життя 12 Цезарів» (бл. 120 р. н.е.) асоціюється з жорстокістю, для якої не існує жодних меж, безкарністю тиранії, збоченнями, що сягають абсурду.

І в той же час його, по своєму трагічна доля інтригує, заворожує таємничою парадоксальністю, певною одержимістю. Що стоїть за його зневагою, подекуди відвертою ненавистю до всіх і кожного, з якої виникає тваринна жорстокість? Отже, Калігула у версії Альбера Камю …

— Вже давно хотів поставити цю п’єсу, — розповів режисер-постановник Іван УРИВСЬКИЙ. — Вона цікавила мене своєю складністю і важкою філософською лінією. Запропонував поставити цю виставу керівництву Театру Франка. Наші інтереси співпали. П’єса здавалася дуже актуальною, хоча це було ще влітку минулого року. Звісно, тоді вона сприймалася зовсім по-іншому ніж зараз. З початком війни змінилася і тема, і про що власне ця вистава. У ній порушили багато тем, кожен глядач відкриє тут для себе щось своє. А одна з головних тем антифашистської п’єси Альбера Камю, що абсолютна влада — це велике зло. А якщо цю абсолютну владу поєднати з божевіллям, то можуть виникнути жахливі речі. Особливо актуальна ця тема саме зараз.

Більшу половину репетицій провели ще до війни. Зізнаюся, повертатися до репетиційного процесу було важко і морально, і психологічно. Непросто було продовжувати роботу саме над цією п’єсою. Але ми вирішили не зупинятися на середині дороги і продовжили готувати прем’єру. Отож, подальші репетиції відбувалися у період війни. Звісно, це був напружений період роботи. Війна не лише змінила тему вистави, про що я говорив вище, а й кожного з нас.

П’єса Камю дуже велика і складна. Я зробив значні скорочення і залишив лише п’ять дійових осіб. Загалом вистава триває одну годину і двадцять хвилин. Думаю, що на сьогодні така тривалість — найоптимальніший варіант.

На щастя змогли зібратися тим складом, що планувався спочатку. Роль Калігули в одному зі складів виконує Віталій Ажнов. Він грав у моїх попередніх виставах — «Лимерівна» та «Безталанна». А з другим виконавцем головної ролі Олександром Рудинським працювали разом у «Пер Гюнті» та «Лимерівні». За нашою концепцією вони обоє чудово підходять на цю роль. У них є молодість і той темперамент, який потрібен для ролі Калігули.

У цій роботі також задіяні класні актори: Тетяна Міхіна, Людмила Смородіна, Олена Хохлаткіна, Ксенія Баша, Олександр Печериця, Дмитро Рибалевський, Акмал Гурєзов. Я їх усіх добре знаю, всіх люблю. Ми зробили разом не одну виставу. Це був цікавий творчій процес роботи.

А з Романом Ясіновським, який нещодавно прийшов до Театру Франка, я працював уперше. Це теж дуже цікава творча особистість. Бачив його в інших виставах, а зараз відкрив для себе зовсім з іншого боку.

Сценографічне рішення робив Петро Богомазов, з яким ми створюємо вже не першу виставу. Він зробив простір, в якому дуже зручно працювати і який дає багато можливостей робити виставу дуже мобільною внутрішньо. Костюми створювала Тетяна Овсійчук, з якою я робив «Безталанну». П’єса писалася у середині ХХ століття, саме цієї доби і костюми. Хоча й сьогодні герої могли б бути у таких самих костюмах. Як відомо Калігула любив перевдягатися в жіночій одяг і в богів, ми вирішили це об’єднати і вийшов образ Венери. Загалом, хотів би сказати, що мені дуже зручно працювати разом з Петром і Тетяною. Сподіваюся, що це наша далеко не остання спільна робота.

Музичним оформленням займався разом з Олександром Кришталем. Підібрали музику сучасних композиторів, яка, на нашу думку, суголосна подіям, що відбуваються на сцені.

Поки що відбулися лише прем’єрні покази вистави. Потрібно проаналізувати нашу роботу і зробити висновки. Можливо до наступних показів у серпні щось змінимо. А я вже думаю, щодо майбутніх постановок. Сподіваюся, що глядач дізнається про них зовсім скоро.

А наступні покази вистави «Калігула» відбудуться 16, 19 та 30 серпня.