Еней проти Путіна

— Здається з «Енеїдою я була знайома завжди, — зізналася режисерка-постановниця вистави Тетяна АВРАМЕНКО. — У нас вдома була ця книга і я перечитала її значно раніше, ніж цей твір у нас був за шкільною програмою. Потім час від часу поверталася до «Енеїди». Не можу сказати, що там мені все було одразу зрозуміло. Спершу ми сприймаємо такі твори поверхово та лише згодом починаємо заглиблюватися і, хоча б частково, усвідомлювати, що ж хотів сказати автор.

А наприкінці 2021 року з’явилася ідея поставити «Енеїду». Мене зацікавила тема герцю, тема боротьби за незалежність, боротьби за свою сильну й непохитну державу. Але тоді я ще не до кінця бачила рішення. Відчувала, що твір на часі, однак у повній мірі не розуміла, як його втілити. І вже 24 лютого все стало зрозуміло, викристалізувалися ті аспекти, які треба було втілити на сцені. Саме тоді почалася моя робота над інсценізацією, яка, попри всі небезпеки і загрози привела нас до прем’єри. Майже всі репетиції відбувалися у темряві, або на парковці, що є найближчим укриттям біля нашого театру. Але ми наполегливо йшли до своєї мети. Збиралися з оркестром під керівництвом нашого диригента Юрія Мілевського. Часом робили імпровізаційні проби, часом пан Юрій приносив свої заготовки, інколи щось приносила я. Разом створювали неочікувану для нашого театру музику в усьому шаленстві можливого аранжування.

Отож, починали з пошуку музичного матеріалу. Коли він був готовий переходили до оркестрових репетицій. А після цього починали драматичні репетиції, поєднуючи їх з пластичним рішенням. Загалом підготовчий процес тривав недовго, оскільки живемо у час, коли все стрімко змінюється.

Музична концепція вистави складається з двох складових. Перша, де ми ведемо нашого глядача від давнини до сьогодення. Йдемо від козаччини, далі — УНР, УПА і закінчуємо сучасними піснями.

Друга лінія музичної композиції — це пісні соціально-побутового характеру. Тут у нас вже не було гострої потреби триматися історичної періодики. Ми пішли іншим шляхом — обирали пісні тих регіонів, міст і селищ, де відбувалися і відбуваються найзапекліші бої. Тут є пісні Донеччини і Сумщини, представлена Луганщина і Херсонщина. Чим більше ворог намагається знищити нашу історичну пам'ять і фольклор, тим більше ми маємо докладати зусиль, аби зберігати наші культурні надбання і доносити їх до глядачів. Навіть коли добирали жартівливі пісні — ця тема була для нас болючою і гострою.

Ми сходилися на тому, що ця тема є позачасовою. Поєднання з сучасністю йде від початку до кінця вистави. А наприкінці ми вже повністю ототожнюємо себе з героями, забуваємо про умовності того часу, бачимо події так, наче вони відбуваються тут і зараз.

Вперше в історії нашого театру ми зробили постановку на два повноцінних акторських склади. Наші глядачі можуть щонайменше двічі приходити на цю виставу. Їм буде цікаво подивитися, як ролі виконують різні акторські ансамблі.

Насамперед хотілося б сказати про нашого Енея. У різних складах цю роль виконують Андрій Непийвода і Данило Пащенко. Хлопці є артистами балету, але в останні роки багато вклали у свій драматичний розвиток. Їх можна побачити і в інших драматичних виставах. Їм дуже болить тема війни, боротьби за незалежну Україну. Їхня позиція як акторів, так і громадян у цій виставі досить чітка.

Андрія глядачі могли раніше бачити у виставі «Гуцулка Ксеня», де він виконує головну чоловічу роль. А Данило грає у «Веселощах Кухмістерки». Там у них легкі комедійні ролі. В «Енеїді» не лише комедійна, а й трагедійна складова, з якою вони впоралися дуже достойно. Пишаюся внеском хлопців у виставу.

Загалом, кожен з акторів театру багато вклав у виставу і яскраво себе проявив як творча особистість. Серед них наші чарівні Дідонни — Оксана Дем’янів та Василиса Соколенко. Вони вчилися битися на щаблях, зробили багато цікавих знахідок для вистави.

Роль Венери втілили наші солістки-вокалістки Галина Татуревич та Людмила Болтівець. Глядачів, які не вперше приходять до нашого театру, з нетерпінням чекали, аби побачити в ролі Зевеса заслуженого артиста України Анатолія Пахомова. Але не менш цікаво втілив цей образ і Анатолій Піскун.

Нашою творчою знахідкою стала козачка, що була в компанії троянців, які врятувалися разом з Енеєм. Вона не менш сильна і рішуча ніж козацька ватага. Сучасні події показали, що жінки на рівні з чоловіками борються за незалежність України. І оминути цю тему, як на мене, було б безтактно. Образ цієї козачки втілюють на сцені дві наші молоді артистки Анастасія Потурнак та Катерина Березницька.

Ще одного персонажа я не зустрічала в інших постановках, але в творі він є і Котляревський кілька разів звертається до нього. Це образ Музи. У нас його створюють Ганна Мудра та Анжела Скавронська.

Образи Низа та Евріала втілюють Павло Ласковчук та Олександр Сердюк і Володимир Синельников та Богдан Чорний.

Аж чотири персонажі створює один актор — Роман Скорик. Він доволі вправно зміг впоратися з цим нелегким завданням. Глядач до кінця вірить, що на сцені різні люди. А в другому складі вже Валентин Великород втілює три образи. Роман та Валентин грають Еола, царя Латина та одного з козаків-троянців. А Роману Скорику довелося грати ще й Вулкана. В іншому складі Вулкан — Олександр Бригінець.

Будь-якому школяреві, який вивчав цей твір, запам’ятався вислів про «злу Юнонну, сучу дочку». І глядачеві було цікаво, хто ж створюватиме цей образ. У нашій виставі це Марина Корогода та Антоніна Бригінець.

Дружину Латина Амату ми спершу бачимо як люблячу чоловіка і смиренну жінку. В подальшому вона божеволіє від кохання до Турна. У нашій виставі цю роль виконують Валентина Гордійчук та Олена Тукалова. До речі, Олена тут вперше заявила про себе в драматичній ролі. Думаю, що глядачеві буде цікаво побачити її на сцені.

Також уперше в драматичній ролі у виставі з’являється Олександр Дорошенко. Він втілює образ одного з козаків-троянців, а також грає Меркурія. Думаю, що ми й далі розкриватимемо цього актора з різних сторін.

І, звичайно ж, не можна не згадати про головного антигероя — Турна, якого по черзі втілюють Олексій Черняк та Володимир Конягін. Це нетипові для них ролі. Як на мене, у них вийшли досить цікаві персонажі.

Сценографічне рішення давалося нас непросто. Основою для нього стали мішки з піском. З них будують барикади. Також це можуть бути мішки з золотом, або ті мішки, в які нам довелося складати все своє майно, щоб переміщатися країною, або за її межами. А на задньому плані можна побачити сходи до неба. Навмисне зробили їх вищими від того місця, звідки з’являється Зевес. Оскільки кожен вибудовує свою долю таким чином, аби обрати власну висоту. Ти можеш опуститися до низу, або піднятися до богів. Піднятися можна, якщо ти свято віриш у свою мету, йдеш до неї з чистою душею і любиш своїх побратимів як себе самого.

Крім цього використовуємо відеоряд. Саме відео допомагає нам показати образ Дезифонії. У нашому вирішенні це образ пропаганди. Саме пропаганда сьогодні отруює людей. Вона йде з екрану телевізора, комп’ютера чи телефона. До нас ця пропаганда довгий час також заходила з різних екранів.

Нам не хотілося міцно триматися за фольклорний костюм, який був би вірним у контексті твору Котляревського. Тому що автор сам змішує кілька світів, різні стилістики і періоди. Так само абсурдно було б брати чисто грецькі костюми, оскільки тут багато українського колориту. Тому ми обрали більш символічне рішення, аніж ілюстративне. Кожен з костюмів має декілька деталей, які наштовхують глядача на певні думки.

Дуже задоволена, що нам вдалося зробити цю виставу. Звісно, у подальшому вона буде доводитися до досконалості. До цього маємо прагнути завжди. Ще буде багато репетицій і багато напрацювань. Але головне, що вистава вийшла. Це був великий ризик, велика мрія, яку ми змогли втілити в життя.

У планах до постановок є кілька абсолютно різних за своєю стилістикою п’єс, які мене зацікавили і сьогодні є на часі. Але поки важко на чомусь зупинитися. Напевне тому, що «Енеїда» зайняла велику частину моєї душі. Хоча, безперечно, зупинятися ні в якому разі не можна. Адже культурна боротьба дуже важлива, особливо у наш час. Маємо створювати в Україні такий світ, до якого хлопцям з передової хотілося б повернутися.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».