Полювання на Тигра

Головний герой — молодий український інженер-авіатор Григорій Многогрішний, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, знаходить у собі сили кинути виклик жорсткій системі, витримати надважкі випробування, перемогти відчай і безвихідь, вистояти та зберегти людяність, долаючи перепони на шляху до щастя.

— Настав час повертати величним українським іменам справжнє місце в історії, — переконаний генеральний директор-художній керівник театру Богдан Струтинський. — Це ті постаті, які пройшли довгий шлях від забуття до безсмертя. До таких належить український письменник, публіцист Іван Багряний. А мюзикл «Тигролови» на сцені Національної оперети України як гімн (заклик) повернення додому, до основ самоідентифікації.

Цей мюзикл, на мою думку, просякнутий філософією екзистенціалізму. Як і в романі тут чітко відчуваєш справжні причини боротьби за свободу, боротьби з тоталітаризмом. На сьогодні знову маємо віковічну боротьбу України за свою свободу. Знову маємо боротьбу з нашим віковічним ворогом, який знищує нашу ідентичність, нашу культуру, нашу землю, народ, дітей.

З Кирилом Бескоровайним я познайомився наприкінці 2019 року. А зустрілися ми у січні наступного щодо ідеї постановки цього мюзиклу. Не було нічого, все починали практично з нуля. Я долучив до роботи молодого композитора Богдана Решетілова, який писав музику до вистави, яку в нашому театрі робила Тамара Трунова. Тоді у нього був досить вдалий дебют. Прагнули зробити потужний мюзикл, за всіма законами цього жанру. Думаю, що нам це вдалося.

Тема дуже складна. Надзвичайно вдячний постановочній частині. Моє серце і душа були віддані режисерові Сергію Павлюкові, тому, що він перший в Україні поставив «Сад Гетсиманський», а в нашому театрі — «Марусю Чурай». Це були досить вдалі проєкти.

— Раніше я вже мав справу з творчістю Івана Багряного, коли ставив «Сад Гетсиманський» у Черкасах, пригадав режисер-постановник Сергій Палюк. — Саме тому, коли Богдан Струтинський запропонував роботу над виставою «Тигролови», я одразу погодився. Це не драматична вистава, а мюзикл. У цьому й полягали певні складнощі й виклики. Головне, що у сценарії є любов, свобода та жага до життя.

Говорили про цей проєкт два роки тому на фестивалі «Мельпомена Таврії». Вже під чай пандемії стали працювати. Але почалася війна. Херсон, в якому я тоді був, окупували. Ми перестали переписуватися. Було просто не до того. Знаковою ця робота стала для мене тим, що друзі переконали виїхати з родиною з Херсона, аби працювати над «Тигроловами».

Мені дуже пощастило з командою. Хотів би згадати художника-постановника Олександра Білозуба. Свого часу ми разом ставили «Марусю Чурай». Моєю умовою було, що й «Тигроловів» робитиму разом з ним. Він багато чого мене відрив і нагадав про те, що я забув.

Також радий, що працював з диригентом-постановником Сергієм Дідком, з яким дружимо ще зі студентських років. А ще хотілося б згадати молодих та енергійних балетмейстера-постановника Олега Чиша та художницю з костюмів Анну Шкрогаль.

На жаль порушена у виставі тема завжди залишається актуальною. Це історія про тоталітарний режим, про наших сусідів, які намагаються знищити нашу ідентичність. Нічого не змінюється, війна продовжується. Але ми переконані, що перемога буде за нами.

Матеріал складний, і уявити, що з нього можна зробити мюзикл важко. Спершу я допрацьовував лібрето, щось додавав, щось викидав. У цілому вдалося все, що я хотів. А сама робота над виставою тривала два місяці.

Вже протягом чотирнадцяти років йде моя постановка «Сад Гетсиманський» у Черкаському музично-драматичному театрі. Хочеться вірити, що й «Тигролови» на багато років увійдуть до репертуару Національної оперети України.

— Думаю, що сьогоднішній день увійде в історію не лише української, але й світової культури, — зазначив диригент-постановник Сергій Дідок. — Радий, що працював з молодими композиторами та авторами лібрето. Хлопці доволі творчо підходили до свого тексту, дозволяли робити певні правки. Вони досить швидко вносили правки в лібрето, дописували нові номери, які були нам конче потрібні для реалізації задуму.

З музичної точки зору все зроблено достатньо професійно. Вистава на дві дії, але проходить на одному диханні.

— Коли разом з Антоном Гуманюком прийшли до Богдана Струтинського, то не мали досвіду написання ні лібрето, ні музичних композицій, — зізнався один з композиторів мюзиклу Кирило Бескоровайний. — Нам тут пішли назустріч. Познайомили з композитором Богданом Решетіловим. Вдячні театру за довіру.

Аби додати барв до мюзиклу крім «Тигроловів» використали і роман «Сад Гетсиманський». Працювати з текстами Івана Багряного величезне задоволення. Сказати краще і влучніше ніж він просто неможливо. Вже п’ять років виношували мелодії до цього мюзиклу. Нарешті вони звучать на великій сцені. Це просто неймовірно.

Сьогодні цей матеріал дуже на часі. Коли починали свою роботу у 2018 році, то не могли навіть уявити, що те, про що писав Багряний, буде нам так близько нині. Сцени з вистави ніби про сьогодення.

Ще зі школи цей роман подобається багатьом тому, що це твір про перемогу. Про те, що сміливі мають щастя. Сам Багряний писав, що полярна ніч кінчиться ранком. Це про Перемогу. Я думаю, що такі історії зараз дуже потрібні.

Фото Анатолія ФЕДОРЦІВА

(Далі буде)