Вистава для всієї родини

Можливо розгадка не така вже й проста, як усім здається? Можливо, винна у всьому покійна прабабуся? То ж чи буде розкрито таємницю роду, і чи будуть колись щасливими жінки в цьому домі? Та куди все ж таки зник і чи повернеться наречений Саша?! Відповіді на ці та інші питання в сучасній українській матріархальній комедії за п’єсою Дар’ї Кулік.

Авторка п’єси — учасниця конкурсу «Майстерня Молодого. Драматург#». Мета проєкту — поява нових творів та ознайомлення всіх охочих — глядачів і фахівців з новими п’єсами.

— Під час повномасштабного вторгнення наш театр почав працювати одним з перших у Києві, — згадує виконавиця ролі Бабусі, народна артистка України Тетяна Стебловська. — Художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв України Андрій Федорович Білоус запропонував поставити казку «Цап кацап», також готували концерт. Спершу працювали на безоплатній основі, готували їсти в театрі, кожен приносив, що міг.

Випустили згадану виставу, вона користується великими попитом, діти й дорослі сприймають її дуже добре. Потім почали грати інші наші вистави.

Деякі вистави, в яких я раніше грала, зараз не йдуть. Дуже любила спектакль «Афінські вечори». Його вилучили з репертуару, як і твори ще тринадцяти російських авторів.

На сьогодні граю у двох виставах, які йдуть на камерній сцені. Виставу «Вона жила в Парижі» поставили два роки тому за п’єсою Ізраїля Горовіца. Режисер — Сергій Корнієнко, художниця-постановниця — Юлія Заулична. Крім мене грають Анатолій Сомик та Олена Узлюк. Вистава йде при повних аншлагах, а люди сміються та плачуть. Для мене найголовніше, щоб вистава мала у людей емоційний відгук. І я бажаю присутнім у залі, щоб сльози на очах у них були тільки в театрі.

Людей оточують постійні стреси. Те, що показують по телевізору дивитися вже просто неможливо. А людям хочеться хоча б ковток нормального, мирного життя. Його може дати саме театр.

Наприкінці березня ми випустили виставу «Матір моєї мами». Авторка — Дар’я Кулік. Вона була учасницею конкурсу «Майстерня Молодого. Драматург#», який відбувався під керівництвом Андрія Білоуса. Дар’я запропонувала на цей конкурс свою п’єсу «Матір моєї мами». Андрій Федорович дав мені її почитати, аби я сказала свою думку щодо можливої постановки цього твору в нашому театрі.

Ця п’єса мені сподобалася. На сцені три дійові особи — бабуся, вона ж мати; мати, вона ж дочка і дочка, вона ж онучка. Тобто, три різних покоління. Ці три жінки по-своєму нещасні. Вони сильні, напористі, але чоловіки від них тікають, бо не витримують такої напруги.

Непорозуміння між найближчими людьми — дуже типове сьогодні явище. Рідні ображають одне одного. Але в кінцевому результаті вони усвідомлюють, що сім’я одна на все життя. І мама одна, іншої вже не буде. Однак, щоб усвідомити це, вони проходять через випробування, які ми бачимо протягом вистави.

Режисерка-постановниця — Дарія Назаренко. Це дуже цікава, талановита молода людина. Вона закінчила режисерський факультет у Андрія Білоуса, зараз завершує навчання у магістратурі з правом викладати. Ролі матері у різних складах виконують Олена Узлюк та Світлана Бочарова, а роль дочки Ніколетта Мочані та Альона Якименко. Художниця — Олеся Стрельбіцька. Це все молода команда. Дівчата мене надихають, а вони кажуть, що я надаю їм упевненість і сили.

Вистава знаходить відгук у глядача, зали завжди повні. Люди залишають багато відгуків. Кілька разів писали, що цю виставу треба дивитися всією родиною. Для мене це найголовніше. Ми донесли до глядача ту думку, якає в п’єсі.

Я думаю, що ця вистава саме для камерної сцені. На великій вона б так добре не сприймалася. Мені пропонували перенести на велику сцену нашу попередню роботу — «Вона жила в Парижі», але гадаю, що там вона могла б просто загубитися. Камерна сцена — це як крупний план у кіно. Ми з задоволенням граємо вистави саме на камерній сцені. Я її дуже люблю. Відбувається єднання з глядачем, ми існуємо на одній хвилі. Вони це відчувають, відчуваємо й ми. Вважаю, що ця робота потрібна і для акторів, і для тих, хто дивиться її в залі.

До війни ми по іншому мислили, а зараз все загостюється. І тому у виставі намагалися загострити наші стосунки. Щоб вони були більш імпульсивні, щоб вони були дійові. І це цікаво глядачу.

Думаю, що люди оцінять нашу роботу. А ми я вважаю досягли своєї головної мети, яка стояла перед виставою, довести, що найголовніше — це родина. Сім’я складається з різних поколінь, але між ними має бути злагода і любов. Сподіваюся, що ще зробимо щось цікаве.

Наше життя розділилося на дві половинки — до і під час війни. Більшість акторів вже повернулися до театру. У нас цікавий колектив. Переважно це учні Андрія Білоуса та інших знаних педагогів. Вони дуже здібні, пластичні, гарно співають і танцюють.

Під у червні вийшли ще дві прем’єри: «Королева краси» Мартіна Мак-Дона — режисер-поставник Андрій Білоус. Він тут виступив і як художник-постановник. У виставі зайняті Наталія Кленіна, Ігор Лагай та Марина Шеляг. Вистава теж йде на камерній сцені.

І завершила наш театральний сезон прем’єрна вистава — «Кролик Гарві», авторка Мері Чейз. у постановці нашого художнього керівника, художник-постановник Борис Орлов, хореографія Ніни Замерзлої. Головні ролі виконують Олексій Вертинський та Ліліана Ребрик. Це бродвейський театр, всі персонажі існують у пластиці. Вистава йде на великій сцені. Загалом Андрій Федорович у цьому сезоні здійснив чотири постановки. Це неймовірно. А всього у нас вийшло сім прем’єр.

Є у нас і вистава довгожитель «Сватання на Гончарівці» (режисер-постановник Віктор Шулаков).У репертуарі Молодого йде вже більше тридцяти років. Змінюються виконавці, а вистава живе.

Наш репертуар складається з постановок на різні смаки. Є філософські вистави, над якими глядач має замислитися. А в інших він сміється і плаче. І це дуже добре. Як я вже сказала раніше — хай сльози у людей будуть тільки в театрі.

Фото з сайту театру.