Повірити у свій талант

У таких подорожах, яку бачимо у цій казці, ми знаходимо самих себе, а ще дізнаємося, що для того, аби знайти найважливіші в житті речі — треба в першу чергу зазирнути всередину себе. Мабуть саме тому ця історія продовжує бути актуальною та цікавою. Особливо, коли це справжнє велике мюзик-шоу з оригінальними піснями та акторами живого плану, і навіть трішечки магією.

— Я ставлю вистави для дорослих і для дітей, — розповів режисер-постановник нової постановки Дмитро Драпіковський. — Звісно, вони відрізняються, адже інший адресат. Для дорослої публіки можна дозволити якісь метафори, асоціації, які неможливі у дитячій виставі. Дорослий глядач може розгадувати мій ребус. А якщо до дитячої вистави почнеш добавляти багато філософії, то вона стане дітям просто нецікавою.

Так само відрізняються і п’єси для дорослих та дітей. Можна довго розповідати історію Гудвіна, але малеча не буде цього дивитися. Їй цікава дія. Якщо дорослим можна давати діалоги більшою внутрішньої сили тривалістю п’ять хвилин, то діти такі діалоги просто не витримають.

У мене двоє дочок. Одній сім з половиною років, другій скоро буде три. Дехто говорить, що по реакції дітей можна бачити цікава це вистава чи ні. Я на своїх дітях цього не перевіряв, але запросив старшу дочку на генеральний прогін нової вистави. Вона сказала, що другий акт сильніший (усміхається).

Тепер щодо передісторії. З цим твором я познайомився ще у дитинстві. Проте, тоді це був не «Чарівник країни Оз», а «Чарівник смарагдового міста» Олександра Волкова. Як ми всі знаємо, він вкрав цю ідею, фабулу, персонажів у Франка Баумана і написав наче свій власний текст.

Слухав платівку на програвачу. Мені цей твір дуже подобався своїм сюжетом. Там є як внутрішня дія — всі ми талановиті, тільки треба в це повірити, знайти свій талант, так і сам сюжет — це пригоди.

Коли подорослішав, то мене зацікавила тема комплексів. До речі, нещодавно прочитав статтю, де говориться, що всі діти до трьох років дуже геніальні, у них закладений великий талант. Але після трьох років половина таланту кудись зникає. Замість цього можуть з’явитися якісь комплекси. Хто комусь сказав, що він дурний і той повірив. Ми повинні забрати ці міфи. Тобто, у нашої вистави лікувальна мета, лікувальна ідея. Ще раз повторюся, що всі діти талановиті і ми повинні їм про це казати.

Коли вирішив поставити виставу, то звісно, що не хотів її ставити за твором, який у Радянському Союзі вважали оригіналом. Мається на увазі твір Олександра Волкова. Почав шукати п’єсу саме по Франку Бауману. А виявилося, що її просто немає. Загалом практично не існує драматургії для театру ляльок.

Отож, п’єсу написав я сам. Придумав, що це буде начебто телевізійне шоу. Зрозумів, що там має бути музика. А щоб вийшов мюзикл потрібні вірші. Я звернувся до Олександра Кузьміна, який теж режисер, драматург, його п’єси поставлені в багатьох лялькових театрах України. Він не тільки написав вірші, а ще й допоміг мені дещо переосмислити свою п’єсу.

Хотів зробити цю постановку ще до великої війни. У нас навіть були читки. З початком повномасштабного вторгнення ми про неї прости забули, поки директор нашого театру Ігор Гулий не сказав, що потрібно продовжувати роботу і ніякі москалі не завадять нам творити мистецтво.

Почали працювати над виставою у травні. У цій виставі на сцені одночасно на сцені грають чотирнадцять акторів з ляльками. Для такої сцени це забагато. Зазвичай на ній перебувають по 5−7 артистів. Ці та інші питання треба було вирішувати нашому головному художнику Миколі Даньку. Потрібно було зробити для акторів яскраві костюми і щоб ляльки не губилися на тлі людей.

У нас або сцена пуста і багато акторів, або вона наповнена декораціями, а акторів мало. Чи пуста сцена і на ній тільки двоє акторів. Всі наші цехи активно працювали над тим, щоб створити ляльки і костюми акторам. Все встигли зробити до прем’єри.

Як я вже згадував, виставу зробили у формі шоу. Мені здається, що дитина ніколи не буде дослухатися до моїх порад, її треба трішечки перехитрити. Тобто, через розвагу дійти до свідомості дитини. Саме через розвагу можна найточніше передати зміст самої драматургії вистави. Діти навіть не здогадуються, що їхня свідомість записує все так, як мені треба.

Директор нашого театру не був керівником постановки. Він був другом режисера-постановника і головного художника. Ми разом обговорювали всі моменти. Все, що глядач потім побачив на сцені, було в нашому постановочному плані. Зокрема, Ігор Гулий підказав, які повинні бути танці. Він творець вистави, як і ми з художником-постановником.

У виставі всі ролі головні. У кожного персонажа є своя історія і всі вони важливі для сюжету, фабули вистави. Тут немає пастельних фарб, а яскраві мазки — червоний, зелений, чорний, білий.

Роль Бастінди чудово виконує прекрасно провідний майстер сцени нашого театру Лідія Шевченко. Вона чудово відчула це образ.

Просто у захваті від роботи Олександра Ворони, який грає Гудвіна. У нього цікава психофізика, він заводить публіку. А якщо сумує, то з Олександром сумує весь зал. Його напарниця Юлія Ступка втілює роль Віліни. Ми їх називаємо голлівудською парочкою.

Також хотілося б згадати Анжеліку Драпіковську, яка грає Дороті. Вона єдина у виставі співає наживо. Щоб ти не робив, але саме природний спів особливо приваблює публіку. Думаю, що у неї це добре вийшло.

Дуже задоволений також роллю Страшила, яку виконує Юрій Хетчіков. У кінці вистави він проникливо каже: «Я хочу знати, що в мене є розум», від цих слів мені самому щемить серце.

Образ Лева у різних складах втілюють Юрій Фарафонов та Віктор Драпіковський. Це дуже різні образи. В одного це потужний Лев, який все ж боїться, а в іншого — боязливий, що трішки запинається.

Дороті грає молода актриса Настя Ворона, які тільки нещодавно прийшла до нашого театру. Втілює цей образ по-своєму. Тотошку зіграли Вікторія Огородня та Вікторія Тебенєва. Іншу Бастінду втілює Вікторія Топчій. Цікаво спостерігати як у неї виходить переключення між лялькою і самою актрисою.

Багатьом глядачам подобається Дроворуб у виконанні Вадима Доценка. На другій чи третій читці він знайшов собі образ робота. Як на мене, теж вийшов колоритний персонаж.

Вистава вже живе своїм життям, зі своїм запалом та енергією. Але робота над нею продовжується. Сьогодні вона триває одну годину і сорок хвилин. Коли побачу, що на якомусь моменті глядачеві нудно, то скорочуватиму деякі сцени. А можливо щось додам. Не виключаю, що будуть якісь циркові номери у фіналі.

Знаємо, що наступні покази всі квитки продані. Люди вже почали говорити про цю виставу. Думаю, що в неї буде довге життя. Дай Боже, щоб у країні був мир, а ми зробимо все, що зможемо, для нашого глядача.

Також афішу театру поповнює вистава «Солом'яний бичок», яка давно не йшла. Свого часу цю виставу ставив Юрій Сікало, а я був другим режисером. Після того як Юрій Іванович пішов з театру, про неї забули. А вже після початку повномасштабного вторгнення вирішили цю виставу поновити, дещо змінили. Хочемо поновити й деякі інші вистави, які йшли раніше і подобалися глядачу. Зокрема, «Золоте курча».

Ставитимемо новорічну виставу, назву якої поки не скажу. До роботи над нею запросили народного артиста України, режисера Херсонського обласного театру ляльок Бориса Чуприну.

Потім я ставитиму велику виставу «Дюймовочка». Це теж буде оригінальна п’єса. Якщо все складеться, то глядач побачить її навесні. А для дорослого глядача хочемо зробити «Лісову пісню». Це буде великий проєкт на кшталт «Енеїди». Головну увагу зосереджу на тих момент, які інші режисери викидають з твору.

Фото Вадима ГНІДАША

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».